Спостерігаються значні перерви в розгляді багатьох кримінальних справ через неявку захисників підсудних — адвокатів.Велика кількість судових слухань переноситься через зайнятість захисників в інших судових процесах. У більшості ж випадків, як повідомив, зокрема, Апеляційний суд м. Києва, захисники не з'являються у судові засідання без поважиш причин (не надаючи будь-яких документів на підтвердження останніх) та без попередження суду про неявку. У зв'язку з цим судді пропонували доповнити чинне законодавство нормами про відповідальність захисників у таких випадках У разі, коли адвокат своєчасно не повідомив суд про неможливість участі в судовому засіданні або не з'явився з неповажних причин, суд виносить окреме подання на адресу об'єднання адвокатів для вжиття заходів щодо цього працівника. Однак нерідко суди не з'ясовують причин неявки захисників та не повідомляють про неї адвокатські об'єднання для відповідного реагування.У пункті 7 ст. 129 Конституції як одну з основних засад судочинства передбачено гласність судового процесу, а також його повне фіксування технічними засобами. Згідно зі ст. 87 і КПК повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в судах та за ініціативою суду. Здійснює повне фіксування судового процесу секретар судового засідання або піл його керівництвом — інший працівник суду. Виконання цієї вимоги закону дає можливість більш повно й об'єктивно фіксувати судовий процес. Проте суди практично не забезпечені технічними засобами фіксування судових процесів.Викладене дає підстави для висновку про те, що виконавча влада держави довгий час нехтує потребами судів України у виділенні коштів на придбання технічних засобів для фіксування судового процесу. Як наслідок, суди не можуть задовольнити законні вимоги учасників процесу про повне його фіксування, шо тягне за собою скасування рішень, прийнятих по першій інстанції, та зводить нанівець перегляд судових справ у апеляційному порядку. Відсутність у судах зазначених технічних засобів дає можливість підсудним та їх адвокатам затягувати розгляд кримінальної справи, тобто фактично блокувати прийняття остаточного рішення, або в разі незадоволення їхньої вимоги добиватися скасування постановленого вироку чи іншого рішення у кримінальній справі.Такий стан справ вимагає від держави вжити термінових заходів до надання Державним казначейством України коштів на придбання звукозаписуючої апаратури, що дасть судам можливість забезпечити права підсудних шляхом задоволення їхньої вимоги про повне фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів. До затримки розгляду справ призводить і пошук судом перекладачів, які залучаються до судового процесу. Для оплати праці цих фахівців у судів не має коштів. Із цієї причини суди вимушені відкладати розгляд справи і забезпечувати вимоги підсудних, особливо іноземців, щодо надання послуг перекладачів.Упродовж багатьох років в апеляційних судах існує проблема створення повноважного, складу суду за участю народних засідателів. Відповідно до вимог ст. 17 КПК, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, розглядаються судом першої інстанції у складі двох суддів і трьох народних засідателів. Проте останні під різними приводами відмовляються брати участь у судових процесах, тому що така їх праця не оплачується ні судами, ні за місцем роботи. Часто судді апеляційних судів за свої особисті кошти оплачують проїзд народних засідателів (які в переважній більшості є пенсіонерами) до суду та інші витрати останніх, пов'язані з участю у слуханні справи. Через неявку народних засідателів відкладалася майже кожна друга справа, яку треба було розглядати колегіально.Згідно зі ст. 259 КПК у справі, для розгляду якої судом необхідний тривалий час, може бути викликаний запасний народний засідатель, який перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя зі складу суду замінює його. Але за такого становища, коли неможливо знайти народних засідателів до складу суду, про запасного народного засідателя залишається тільки мріяти. Тому в разі неявки народних засідателів у судове засідання такі справи дуже довго розглядаються судом. Очевидно, що без грошових виплат держави народним засідателям не обійтися. Верховний Суд України звертався до Міністерства юстиції і Кабінету Міністрів України з проханням розглянути цю проблему, але вона й досі залишається актуальною.Несвоєчасний судовий розгляд кримінальних справ зумовлюється й іншими не залежними від судів причинами. Зокрема, розширення юрисдикції судів призвело до збільшення надходження до судів справ усіх категорій. Значний обсяг складних, багатоепізодних, великих за обсягом кримінальних справ, складна криміногенна ситуація в Україні, неналежне забезпечення суддів новим законодавством та необхідними нормативно-правовими матеріалами Міністерством юстиції України також негативно відображаються на роботі судів.* * *Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що тяганина при розгляді кримінальних справ у судах допускається здебільшого з причин, що не залежать від суддів, які в основному додержуються норм кримінально-процесуального законодавства, що регламентує судовий розгляд справ. Передусім, це недостатнє фінансування, неналежне матеріально-технічне та кадрове забезпечення судів, відсутність у більшості з них належних умов для здійснення правосуддя, неякісне проведення досудового слідства та дізнання, велике навантаження на суддів, складність справ, недоставка або несвоєчасна доставка в судове засідання на вимогу суддів конвойними підрозділами внутрішніх справ підсудних, які тримаються під вартою, або несвоєчасне виконання органами міліції ухвал (постанов) судів (суддів) про примусовий привід свідків, підсудних, потерпілих тощо.Зазначені та інші об'єктивні фактори дуже негативно позначаються на оперативності правосуддя, у багатьох випадках зводячи нанівець намагання суддів своєчасно розглянути справу та ухвалити в ній остаточне рішення. Судам належить більш принципово реагувати згідно з чинним законодавством на кожний акт невиконання їх вимог щодо забезпечення органами виконавчої влади належних умов для здійснення судочинства. Разом з тим нерідко тяганина при розгляді справ породжується з вини самих суддів, які неналежно виконують свої службові обов'язки і не завжди враховують рекомендації, викладені в постанов^ Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами кримінальних і цивільних справ» та від 19 січня 2001 р. № 1 «Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України» з питань додержання процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ та здійснення заходів щодо вдосконалення правосуддя.Мають місце факти несвоєчасного призначення справ до судового розгляду Розумні строки розгляду деяких справ часто порушуються через неналежну організацію роботи у судах, у тому числі і судових процесів, відсутність планування розгляду справи, особливо судового слідства, неузгодження із прокурором, захисником, іншими учасниками процесу можливості їх участі в судовому засіданні, недостатній контроль з боку голів судів та їх заступників. Іноді тривалий час без поважних причин не ухвалюються вирок або інше рішення у справі.! Суди зобов'язані забезпечувати захист конституційних прав і свобод громадян шляхом своєчасного розгляду справ та однакового і правильного застосуванні законодавства. Отже, здійснення правосуддя є невіддільним від забезпечення прав і свобод людини.Керівникам апеляційних та місцевих судів необхідно при встановленні факті* явного порушення вимог матеріального чи процесуального закону, недбалості, несумлінності суддів або працівників судів, які призвели до тяганини у справі чи істотно обмежили права громадян, вирішувати питання про притягнення винних осіб до відповідальності. їй мають піддаватися і самі керівники судів, які не забезпечили своєчасного розгляду справ та належним чином його не контролювали. Останніми роками апеляційні суди постійно контролюють роботу районних і міських судів, працюють у контакті з органами прокуратури та слідчими ізоляторами, систематично одержують відомості про порушення норм КПК, яких припускаються судді при розгляді справ, у яких підсудні перебувають під вартою. В окремих із них головам міських та районних судів направляються листи з вимогами докладно перевірити кожен факт порушення законодавства з наступним обговоренням на оперативних і виробничих нарадах працівників судів. Ці питання розглядаються в областях на міжвідомчих нарадах, і вживаються заходи до усунення виявлених недоліків.Проте кардинальне поліпшення стану правосуддя можливе лише за умови докорінного реформування законодавства, що регламентує діяльність органів, які покликані забезпечувати діяльність судів (юстиції, прокуратури, внутрішні справ, адвокатури, експертних установ тощо), суттєвих змін Кримінально-процесуального законодавства, а також забезпечення точного та неухильного виконання того й іншого. У зв'язку зі зростанням кількості справ усіх категорій, що находять на розгляд у суди, апеляційні суди вносять пропозиції про збільшенні штатної чисельності суддів, технічного персоналу, розширення приміщень судів та виділення нових. На їх думку, є також потреба у введенні в цих судах посади працівника, до основних функціональних обов'язків якого належав би контроль за проходженням справ у місцевих судах, оскільки судді апеляційного суду куратори місцевих судів — мають для цього недостатньо часу, адже їм теж І потрібно дотримуватися строків розгляду справ, які перебувають у їх провадженні. Разом з тим постійно збільшувати апарат судів також неможливо, а тому] необхідно радикально змінювати законодавство, передусім процесуальне.Що стосується порушення судами строків розгляду справ по суті та перерахування за ними підсудних, які тримаються під вартою, то необхідно зазначити, що такі строки КПК не передбачені. Тому, виходячи з того, що в Україні застосовуються норми Конвенції про захист прав людини та основоположнних свобод (1950 р.), у статтях 5 і 6 якої йдеться про розгляд справи судом «упродовж розумного строку», було б доцільно визначити дане поняття в національному законодавстві. Для цього необхідно науково обґрунтувати середнє навантаження судді, а також урахувати реалії сучасного українського судочинства (недостатнє фінансування й неналежне матеріально-технічне забезпечення судів, поширеність таких явищ, як неявка свідків, потерпілих, підсудних та невиконання органами міліції постанов суду про привід цих учасників процесу, неявка адвокатів, недоставка або несвоєчасна доставка підсудних конвойною службою тощо). Доти, поки цього не буде зроблено, саме порушення питання про недодержання судами строків розгляду справ по суті та відповідальності за це суддів є законодавчо необгрунтованим. Шляхи подолання наведених вище недоліків можуть полягати у більш ретельному доборі кадрів на посаду судді, особливо при вирішенні питання про довічне обрання, а також внесенні у КПК змін, які стосуються ролі та функцій суду при розгляді справи. Так, у зв'язку з доповненням цього Кодексу нормою щодо змагальності процесу (ст. 161) та зняттям із суду обов'язку по збиранню доказів було б цілком логічним покласти на сторони (обвинувачення та захист) обов'язок по забезпеченню допиту в суді свідків, потерпілих та інших осіб, які включені до переліку, долученого до обвинувального висновку, або про допит яких заявили клопотання сторони. На суд такий обов'язок можна покласти лише у випадках, коли таке клопотання надійшло від засудженого, що тримається під вартою, за відсутності в нього захисника.
