призвело до певних обмежень у вільному пересуванні з метою захисту від дестабілізації «старих» членів ЄС, за винятком Кіпру та Мальти. Ці обмеження не стосуються свободи здійснення самостійної підприємницької діяльності. До 2011 р. громадяни „нових» держав-членів ЄС повинні отримати дозвіл на роботу строком до 12 місяців. Також громадяни третіх держав мають можливість реалізувати своє право на працю на території держав-членів ЄС, виходячи із положення про вторинні права, через зв'язок з працівниками або компанією ЄС. Рада Міністрів ЄС нещодавно прийняла регламент, який стосується умов соціального страхування негромадян ЄС, які знаходяться в трудових відносинах на території ЄС (Регламент 859/2003/ЕС 3). Негромадянин ЄС, який отримав статус постійного резидента, має право на працевлаштування в іншій державі ЄС, ніж та, яка надала йому такий статус [3, с. 13]. Угода про асоційоване членство, яку ЄС та держави-члени уклали з третіми державами, є надзвичайно важливим джерелом прав трудових мігрантів із таких держав, хоча такі угоди мають підпорядкований характер щодо внутрішнього законодавства держав-членів ЄС [1, с. 43]. Зокрема йдеться про Ангарську угоду з Туреччиною 21. Після чотирьох років легальної праці для громадян Туреччини знімаються будь-які обмеження щодо доступу на ринки праці. Крім того, зараз діють так звані євро-середземноморські угоди з трьома державами Магрібу (Алжир, Марокко, Туніс) 2. По суті, існує система європейсько-середземноморського партнерства. На Європейсько-середземноморській конференції в 1995 р. 27 держав ЄС і держави південного Середземномор'я уклали Євро-середземноморську угоду 21. У грудні 2004 р. було прийнято програму щодо посилення свободи, правопорядку та безпеки в рамках ЄС 8, яка визначила напрямки розвитку, у тому числі й правового регулювання міжнародної трудової міграції до 2009 р. Було створено комісію для розробки політичного плану щодо легальної міграції, адмісії. Крім того, було визначено, що перспективи ринку праці в ЄС великі, адже навіть сам розвиток отримав назву Сценарій задоволення потреб у трудових ресурсах 8. На підставі цієї програми має бути прийнято чотири Директиви, які стосуються міграції. У 2005 р. комісія прийняла План розвитку відповідно до Програми 8, основними положеннями якого стали: розробка імміграційного порталу ЄС, розширення послуг, які надаються європейським порталом щодо мобільності трудових ресурсів, допомога новим державам-членам щодо інтеграції. Результатом стала в тому числі й поява договорів про реадмісію з третіми державами, включаючи Україну 5. 18 червня 2008 р. у Страсбурзі більшістю голосів було прийнято нові Правила висилки з ЄС нелегальних мігрантів, що вступлять у дію через два роки. Директива ЄС про висилку нелегальних мігрантів 63 передбачає: утримання під вартою нелегальних осіб протягом 6 міс., а в окремих випадках - до 18 міс., заборону в'їзду в ЄС на 5 років, а також мінімальні вимоги до процедури репатріації. Зазначимо, що ця Директива поширюється також на міжнародних трудових мігрантів, які не мають легального статусу [5, с. 475-483]. Важливо зазначити, що саме в контексті трудової міграції здійснюється еволюція права на вільне переміщення в межах країн-членів ЄС [9, с. 6]. На першому етапі формування цього права воно зумовлювалося інтерпретацією людини як економічного чинника, а саме: місце проживання визначалося чинником працевлаштування трудових мігрантів - громадян європейських держав [15, с. 489]. Так, на відміну від Римського договору [11] і Регламенту 1612/68, Європейська соціальна хартія 1961 р. в ч.1 ст. 18 [12] запроваджує обмеження на в'їзд, що зумовлюються економічними та соціальними підставами; ст. 4 Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р. обумовлює право в'їзду на територію однієї з договірних сторін наявністю дозволу на роботу. Другий етап (що розпочався з 1984 р. у зв'язку з утворенням у Фонтенбло комітету „Громадяни Європи») можна охарактеризувати як період концептуального обґрунтування та усвідомлення нових категорій міграційного права ЄС, пов'язаних із необхідністю впровадження інтегрованого внутрішнього ринку вільної циркуляції не тільки товарів, послуг і капіталів, а й робочої сили. Третій етап у розвитку європейського права трудової міграції відзначається юридичним змістом категорії „союзне громадянство» (ст. 8 Договору про європейське співробітництво [9]), а саме: ідентичний правовий статус європейських мігрантів та свобода їх пересування в межах ЄС зумовлюється категорією європейського громадянства, правова природа якої тісно пов'язана з визначенням правової сутності ЄС [10, с. 106]. Отже, міграція населення має важливе економічне значення для країн ЄС, оскільки останні роки відомі три взаємопов'язані демографічні тенденції: низький рівень народжуваності, старіння населення та зменшення його чисельності [6, с. 142-151]. За прогнозами, чисельність активного населення країн ЄС зменшиться з 145 млн. в 1990 р. до 135 млн осіб у 2020 р. При цьому в ЄС 30-40% громадян у віці 55-64 роки вже виходять із ринку праці, а в групі 65-69 років продовжують працювати лише 10% [7, с. 167]. За оцінками Центру європейської політики, для того щоб підтримувати існуючий баланс на скороченому ринку праці країн ЄС, їм щорічно необхідно імпортувати 1,5-3 млн трудящих-мігрантів. Однак важливо зазначити таке: якщо в 1950-ті роки західноєвропейські країни ініціювали великомасштабний імпорт напівкваліфікованої робочої сили, то в даний час ЄС більшою мірою зацікавлений у залученні висококваліфікованої трудової міграції [20, с. 35]. Наприклад, у Франції [4, с. 13] та Великій Британії для висококваліфікованих спеціалістів з інших країн діє прискорена процедура видачі дозволу на працю. Проблемні питання висококваліфікованої робочої сили залишаються досить актуальними, і на сучасному етапі розвитку трудової міграції досить багато держав, зокрема країни ЄС, потребують такої категорії суб'єктів [8, с. 43]. Проте це питання викликає занепокоєння в держави-донора, адже саме вона витратила кошти на навчання зазначених осіб, а це великі суми коштів, які держава-донор втрачає, якщо спеціалісти від'їздять до країни-реципієнта [10, с. 183]. ЄС досягнув значних правових, політичних та практичних успіхів у сфері міграції, тоді як РЄ займається загальним політичним та рамковим правовим регулюванням та налагодженням співробітництва серед держав-членів. У рамках РЄ було прийнято низку документів, спрямованих на забезпечення легального статусу трудящих-мігрантів і справедливого повадження з ними. До цих документів можна віднести Конвенцію 2005 р. про заходи, спрямовані проти торгівлі людьми. Взагалі РЄ була створена з метою захисту прав людини, зміцнення демократичних інститутів [5, с. 80; 213] та розробки способів вирішення загальних проблем суспільного життя, сприянню формуванню загальноєвропейського культурного співтовариства з урахуванням особливостей усіх національних культур. Також РЄ прийняла понад 160 конвенцій, хартій, угод та протоколів до них. Європейська соціальна хартія 1961 р. 127 та Додатковий протокол до неї 1988 р. 6, а також переглянута Європейська соціальна хартія 1996 р. 12 містять низку положень, що стосуються осіб, які проживають та працюють у державах, громадянами яких вони не є. Серед цих положень - право на отримання оплачуваної роботи на території іншої договірної сторони, надання інформації трудящим-мігрантам, спрощення міграційного процесу, рівність у ставленні до громадян та негромадян у сфері зайнятості, право на возз'єднання сімей, гарантії проти висилки (ст.ст. 18, 19) [20, с. 500]. Однак ці права стосуються тільки тих осіб, які є громадянами держав-членів Ради Європи, а їх застосування залежить лише від принципу взаємності. Контроль за дотриманням положень Хартії покладено на Європейську комісію з соціальних прав, вона ж контролює (керує) Протокол про колективні скарги 3. Цей Протокол дозволяє окремим профспілкам та неурядовим організаціям подавати скарги на договірні сторінони, які приймають процедуру за Протоколом. У випадку Франції (Міжнародна федерація з прав людини проти Франції, 2004 р.) Комісія встановила порушення ст. 17 Хартії щодо захисту і підтримання дітей та молоді у сфері національних заходів, які обмежують доступ дітей нелегальних мігрантів до послуг у сфері охорони здоров'я, оскільки ненадання таких послуг свідчить про порушення людської гідності. Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р. [12] включає положення, що стосуються основних аспектів правового статусу трудящих-мігрантів, які прибули з договірних держав, особливо в сфері найму, медичного огляду та професіональних тестів, свободи пересування, дозволу на проживання та роботу, возз'єднання сімей, житла, умов праці, переказу коштів, соціального забезпечення, соціального та медичного обслуговування, закінчення строку дії трудового контракту, звільнення, поновлення на роботі та підготовки до повернення в державу походження. Конвенція надзвичайно широко визначає поняття „трудящий-мігрантю», під яким розуміє громадянина договірної сторони, якому іншою договірною стороною дозволено проживати на її території для виконання оплачуваної роботи. Конвенція пішла шляхом виключення зі сфери своєї дії конкретних категорій трудящих-мігрантів: прикордонних трудящих, артистів, моряків, учнів та студентів, сезонних трудящих-мігрантів, осіб, які фактично перебувають на території іншої договірної сторони, виконують роботу в інтересах підприємства, яке знаходиться на території держави їхнього громадянства. У документі передбачено можливість проведення роботодавцем за його рахунок медичного обстеження мігранта та професійного іспиту перед прийняттям на роботу. Держави-учасниці зобов'язуються надати трудящим-мігрантам такі права 12: право залишати територію однієї держави та право в'їжджати на територію іншої держави-учасниці. Хоча ці права можуть бути обмежені національним законодавством держави-учасниці у зв'язку з необхідністю забезпечення національної безпеки, правопорядку тощо. Крім того, документом передбачається, що витрати на проїзд не повинні покладатися на трудящого-мігранта 8. Трудящим-мігрантам надаються певні фіскальні пільги, гарантуються права як трудящому-мігранту, так і членам його сім'ї на освіту, професійну підготовку, перепідготовку та вищу освіту. Трудящі-мігранти мають ті ж преференції та права при виконанні обов'язків, покладених на них трудовою угодою (або іншим аналогічним документом), якими користуються національні працівники. Конвенція дозволяє здійснювати грошові перекази з урахуванням особливостей національного законодавства та аліментних зобов'язань трудящого-мігранта (ст. 17). Держави зобов'язуються сприяти трудящим-мігрантам і членам їх сімей у поверненні в державу походження. Попри такі позитиви, дану Конвенцію 12 ратифікувало лише декілька держав-учасниць РЄ, а Україна лише підписала. Регіональні консультативні процеси були розпочаті, по суті, в усіх регіонах. У багатьох випадках поштовхом до таких процесів стало проведення семінарів та конференцій, крім всесвітнього, ще й регіонального рівня (характеру). В окремих випадках уряди зацікавлених держав організують першу нараду держав регіону, результатом якої є початок регіонального консультативного процесу. Як правило, у консультаціях беруть участь не тільки держави, але й регіональні міжнародні організації. Такі міжнародні органи та організації, як МЦРПМ, МОМ, ЮНІТАР та УВКБ надають технічну допомогу для підтримання ефективності таких консультацій. Наприклад, перша нарада, яка в подальшому стала відомою як Будапештський процес, відбулася в 1991 р. Держави Європи були надзвичайно стурбовані процесами міграції, перш за все незаконної, з Центральної та Східної в Західну Європу після падіння Берлінської стіни. Так, 26 міністрів європейських держав провели зустріч для пошуку створення стабільних системи організованої міграції. Із часом розширився членський склад та спрямованість цього процесу.