У кримінальному праві держав англо-американської правової сім’ї (зокрема, в Англії та США) також не йдеться про склад злочину; замість нього доктрина та судова практика виокремлюють два елементи злочину – “actus reus” (характеризує об’єктивну сторону злочину) та “mens rea” (характеризує суб’єктивну сторону злочину), які мають поєднуватися, утворювати одне ціле, “іти в парі”, інакше не буде підстав притягнути особи до кримінальної відповідальності та призначити їй відповідне покарання [9, с. 38; 10, с. 167]. При цьому “аctus reus” – це вчинене особою протиправне вольове діяння (дія чи бездіяльність), яке часто позначається терміном “поведінка” (“conduct”); щодо причинності зауважимо, що сторона обвинувачення має довести, що дії особи були закономірною та безпосередньою причиною небезпечних наслідків. “Мens rea” (у перекладі – “винний дух”, “злий розум”, “заборонений умонастрій”) – це кримінальний намір, стан психіки, що відбиває винність особи. У деяких випадах англо-американська доктрина кримінального права зазначає окремий третій елемент злочину – заподіяння шкоди, що у свою чергу вимагає доказування причинного зв’язку в діянні винної особи (поряд з цим, вчення про “суб’єкт злочину”, “осудність”, “неосудність” та деякі інші важливі кримінально-правові категорії мають самостійне значення та прямо не стосуються вчення про два елементи злочину – “actus reus” і “mens rea”). Натомість в Австралії елементами злочину є дещо інші його складові – фізичні елементи та елементи вини (ст. 3.1, розд. 3, ч. 2.2 (“Елементи злочину”) КК Австралії 1995 р.) [11, с. 50]. Отже, кримінальне право державах англо-американської правової сім’ї також оминає питання “складу злочину”, надаючи перевагу розробці конструктивних елементів самого злочину.

Невирішеним залишається це питання й у кримінальному праві держав інших правових сімей (зокрема, у державах-репрезентантах правової сім’ї Далекого Сходу чи мусульманської правової сім’ї). Так, у кримінальному праві Японії елементи складу злочину розуміються як “елементи умов складу злочину” (“косей йокан йосо”) [8, с. 450]. Якщо аналізувати кримінальне право сусідніх із Україною держав (наприклад, Російської Федерації чи Республіки Білорусь), то і там можна знайти суттєві відмінності щодо законодавчих і доктринальних поглядів на проблему складу злочину. Так, якщо згідно з КК Російської Федерації (ст. 8), так само як і у КК України, підставою кримінальної відповідальності є все ж таки склад злочину, то за КК Республіки Білорусь – не склад злочину, а власне злочин як винне заборонене КК діяння у вигляді: 1) закінченого злочину; 2) готування до вчинення злочину; 3) замаху на вчинення злочину; 4) співучасті у вчиненні злочину (ст. 10) [12, с. 14]. Таким чином, білоруський законодавець категорично відмовився від терміна “склад злочину”, що не зовсім вписується у законодавчі традиції та ментальність юристів пострадянських держав.

Проте навіть при принципово однаковому підході українського та російського законодавця щодо проблеми складу злочину існує чимало відмінностей у елементах та ознаках цієї кримінально-правової категорії в кожній окремій державі. Наприклад, визначення видів вини сформульовано в кримінальному законодавстві України та Російської Федерації зовсім по-різному, зокрема: КК України акцентує увагу на суспільно небезпечному характері діяння при визначенні видів умислу, а КК Російської Федерації – на суспільній небезпеці самих дій; КК України оперує поняттям “непрямий умисел” і “злочинна самовпевненість”, а КК Російської Федерації – “побічний умисел” і “легковажність”; КК України не визначає поняття “невинне спричинення шкоди (казусу)”, а КК Російської Федерації – це робить тощо. У цьому зв’язку навряд чи деякі вітчизняні й зарубіжні психологи погодяться з юристами, що у законі мають бути визначені ті елементи та ознаки складу злочину, що характеризують психологічний (суб’єктивний) бік діяння. При більш поглибленому порівнянні щодо інших елементів і ознак складу злочину (елементів злочину) різниця між ними в межах навіть однієї правової сім’ї може бути ще більш відчутною. Так, якщо суб’єктом складу злочину в Україні та Російській Федерації може бути тільки фізична особа, то у Франції – як фізична, так і юридична особи тощо (і це при тому, що всі три держави – Україна, Російська Федерація та Франція – належать до репрезентантів романо-германської правової сім’ї).

Підсумовуючи викладене, зауважимо про таке: з одного боку, як в нормативному, так і в теоретичному аспектах у кримінальному праві різних держав світу існує низка суттєвих відмінностей щодо підходів у розумінні та значенні складу злочину, його елементів і ознак; з іншого – важлива роль в тлумаченні положень щодо складу злочину належить не тільки кримінальному законодавству, а й доктрині й навіть судовій практиці. Очевидно, що проблема складу злочину в кримінальному праві України не є вирішеною до кінця, не повною мірою опрацьовано іноземний досвід з цього питання, поки що відсутні універсальні підходи щодо розуміння елементів та ознак складу злочину, не здійснено законодавчого визначення складу злочину та його компонентів тощо. Все це орієнтує на проведення подальшої наукової розробки, на вивчення та конкретизацію згаданої проблеми, на обговорення та врахування відповідних позицій і доводів вчених з питань щодо складу злочину, на використання позитивних надбань, що існують у кримінальному праві зарубіжних країн, тощо.

Александров Ю.В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. – К., 2004.

Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть – Днепропетровск, 1992.

Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. – К., 2006.

Михайленко ПП. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії): у 3-х т. – К., 1999.

Правовые системы стран мира: энциклопедический справочник. – М., 2001.

Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Монограф. – К., 2006.

Хохлова І.В. Кримінальне право зарубіжних країн (в питаннях та відповідях): Навч. посіб. – К., 2006.

Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Учеб. пособ. – М., 2003.

Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (англ. підхід). – К., 1996.

Савченко А.В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порівняльно-правове дослідження: Монограф. – К., 2007.

Уголовный кодекс Австралии 1995 г. – СПб., 2002.

Уголовные кодексы Российской Федерации и Республики Беларусь: краткий сравнительный анализ и сопоставительная таблица: Учеб.-практ. пособ. – Брянск, 2004.