ож стверджував, що до його їжі додавали наркотики, а членам його сім'ї не давали дозвіл на побачення. На свої численні заяви стосовно такого поводження він отримував відповіді, що порушень закону під час проведення досудового слідства у цій справі не виявлено.9. Після свого звільнення заявник перебував на підписці про невиїзд до 12 квітня 1999 р. Протягом 1995—1999 pp. обвинувачення у його справі декілька разів змінювалось. 12 квітня 1999 р. кримінальну справу відносно нього було закрито. Рішенням прокурора від 13 червня 1999 р. заявнику було надано компенсацію за матеріальні збитки у розмірі 6502,37 грн. (на той час — 1568,28 ЄВРО).Б. Цивільне провадження1. Перший етап цивільного провадження10. У червні 1998 р. заявник звернувся до Хмельницького міського суду з позовом про відшкодування йому Службою безпеки України моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. У подальшому заявник збільшив свої позовні вимоги до 7 000 000 грн. У квітні 1999 р. він вимагав від Генеральної прокуратури України відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 000 грн. Обидва позови були об'єднані та розглядались в одному провадженні. 15 грудня 1999 р. Хмельницьким міським судом позов заявника було задоволено частково. Суд присудив стягнення з держави на користь заявника 7 635 грн в порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої йому незаконними слідчими діями та незаконним затриманням. З лютого 2000 р. Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін, і воно набрало законної сили. У невстановлену дату заявник звернувся з клопотанням до заступника голови Хмельницького обласного суду про перегляд вищевказаних рішень в порядку нагляду. Його клопотання було задоволено, і рішення від 15 грудня 1999 р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. 11 вересня 2000 р. Хмельницький міський суд виніс рішення, яким позов задовольнив частково і присудив стягнути з держави на користь заявника 10 180,00 грн (приблизно 2 000 евро) як компенсацію за моральну шкоду, спричинену йому незаконними слідчими діями, незаконним за­триманням та перебуванням на підписці про невиїзд. Виплата цієї компенсації передбачалася з коштів, наданих на утримання Генеральної прокуратури. 19 жовтня 2000 р. Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін, і воно набрало законної сили.11. 20 лютого 2001 р. Генеральна прокуратура зупинила виконання рішення від 11 вересня 2000 р. 15 травня 2001 р. заступник Генерального прокурора подав протест до Верховного Суду України про скасування рішення від 11 вересня 2000 р. в частині джерела виплат, оскільки визначена судом сума не повинна виплачуватися за рахунок коштів, спрямованих на утримання Генеральної прокуратури України.12. З жовтня 2001 р. Конституційний Суд України визнав неконституційним положення ст. 32 Закону України «Про державний бюджет на 2000 рік», згідно з яким відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями органів прокуратури, здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на утримання Генеральної прокуратури України.13.2 липня 2002 р. відділом державної виконавчої служби Печерського району по справі заявника було відкрито виконавче провадження. 22 липня 2002 р виконавча служба звернулась до Національного банку України з вимогою про перерахунок коштів, присуджених заявнику, на депозитний рахунок виконавчої служби. 6 грудня 2002 р. заявник отримав присуджені йому кошти, і виконавче провадження було закінчено.14. 8 травня 2003 р. Верховний Суд України задовольнив протест і вирішив, що відшкодування у справі заявника має бути здійснене з державного бюджету.2. Другий етап цивільного провадження15. У червні 1999 р. заявник звернувся з позовом до Хмельницького міського суду про визнання його звільнення з Хмельницького державного центру стандартизації, метрології та сертифікації (працівником якого він був на той час) незаконним. 11 жовтня 1999 р. суд відмовив заявнику в задоволенні його позову 9 грудня 1999 р. Хмельницький обласний суд залишив дане рішення без змін.3. Третій етап цивільного провадження16. Заявник звернувся до Хмельницького міського суду з двома позовними заявами про стягнення з Генеральної прокуратури відшкодування матеріальної шкоди у розмірах 61 161,06 грн та 5 862 364,79 грн. Заявник посилався на те, що згідно з трудовими договорами від 12 листопада 1993 р. та 14 квітня 1994 р. його роботодавець, приватна фірма «Наддністрянка», мала б виплатити йому вказані суми як винагороду за виконану роботу. Заявник стверджував, що через його затримання та розслідування кримінальної справи проти нього він був позбавлений змоги отримати свої гроші, оскільки фірма у 1998 р. збанкрутіла. 19 березня та З квітня 2002 р. суд відмовив заявнику у задоволенні позову, обґрунтовуючи це тим, що Генеральна прокуратура не є належним відповідачем по справі, а позовні вимоги заявнику слід було пред'являти до свого колишнього роботодавця. 18 червня та 2 липня 2002 р. Хмельницький апеляційний суд залишив ці рішення без змін. 19 грудня 2002 р. та 29 вересня 2003 р. Верховний Суд України відхилив касаційні скарги заявника. В. Інші обставини17. У 1998—2000 pp. у різних газетах було опубліковано ряд статей про заявника.18. У 2001—2004 pp. заявник звертався до міліції та до інших органів із заявами про те, що з боку невідомих йому людей, які, на його думку, були працівниками міліції та Служби безпеки, надходили погрози про його знищення через те, що ним була подана скарга до Європейського суду з прав людини на дії Служби безпеки та Генеральної прокуратури. У листі від 17 квітня 2001 р. органи міліції повідомили заявника, що за його скаргами були проведені перевірки, в результаті яких було встановлено, що у лютому — березні 2001 р. колишній слідчий — п. М., який розслідував справу заявника, погрожував йому. Пан М. розшукувався за вчинення кількох злочинів. У листі від 22 березня 2003 р. органи міліції повідомили заявнику, що невідому особу, яка телефонувала йому і погрожувала знищити його, було встановлено і попереджено про відповідальність, передбачену за такі дії. У листах від 7 квітня та 30 грудня 2004 р. органи міліції повідомили заявника про відмову у порушенні кримінальної справи за його скаргами у зв'язку з відсутністю складу злочину.19. Заявник звернувся з клопотанням до слідчого з проханням надати йому дозвіл представляти п. К. у кримінальній справі відносно останнього. 19 листопада 2003 р. слідчий відмовив заявнику у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що незважаючи на наявність юридичної освіти, заявник не має адвокатського свідоцтва. 2 липня 2004 р. Хмельницький міськрайонний суд залишив дане рішення без змін.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України20. Відповідні положення передбачають таке:Стаття 56«Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».Стаття 62«...У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».Стаття 124«...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України».Б. Цивільний процесуальний кодекс від 1963 р.21. На той час глава 42 Цивільного процесуального кодексу передбачала перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, в порядку нагляду. Така процедура була скасована у червні 2001 р.В. Закон України «Про виконавче провадження»22. Пунктом 6 першої частини ст. 34 передбачається зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право.Г. Закон України «Про прокуратуру»23. На час розгляду справи ч. 2 ст. 41 передбачала, що прокурори і їхні заступники, яким надано право принесення протесту у цивільній справі, можуть зупинити виконання відповідного рішення, ухвали і постанови суду до закінчення провадження у справі. У червні 2001 р. цю статтю було скасовано.Д. Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 р.24. У відповідній частині рішення від 3 жовтня 2001 р. міститься наступне:«5....Таким чином, ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на2000 рік»... фактично запроваджується цивільно-правова, а не публічно-правова відповідальність... прокуратури... за завдану громадянам матеріальну і моральну шкоду незаконними діями цих органів. Водночас Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62). Конституційний Суд України вирішив:1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»..., згідно з якими за рахунок коштів на утримання судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України здійснюється відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями... прокуратури....2. Положення ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік»..., визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».ПРАВОІ. СКАРГА НА ТРИВАЛЕ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУА. Прийнятність25. Заявник скаржився на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, посилаючись на те, що перегляд рішення, що набрало законної сили, в порядку нагляду у його справі, ініційованого заступником Генерального прокурора, спричинив суттєву затримку у виконанні цього рішення. Також заявник скаржився на тривалість виконавчого провадження у справі. У зв'язку з цим заявник звертається до п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, які передбачаютьнаступне:Пункт 1 статті 6«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом ...».Стаття 1 Першого протоколу«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном...»26. Уряд стверджував, що ця скарга не відповідає правилу ratione material, встановленому Конвенцією та протоколами до неї. Уряд також стверджував, що воші не може розглядатись Судом, оскільки обставини, наведені у скарзі заявника, мали місце після подачі заявником заяви до Суду і ним не було вичерпано національних засобів захисту, які передбачає законодавство України.27. Заявник не погодився та наполягав, що всі можливі національні засоби захисту, пов'язані з його скаргою, він вичерпав.28. Суд зауважує, що заявник звернувся з першою скаргою 29 травня 2000 р. Пізніше, у своєму листі від 30 квітня 2002 p., заявник подав додаткову скаргу на тривале виконання рішення суду, винесеного на його користь. Відповідно Суд не знаходить підстав для відхилення вимог заявника як неприйнятних через те, що вони були подані після дати подачі першої скарги.29. На додаток Суд зауважує, що Уряд не навів жодного з національних засобів, якими б заявник міг скористатися для виконання рішення, винесеного на його користь.30. Таким чином, Суд відхиляє зауваження Уряду. Суд приходить до висновку, що скарга не є очевидно необгрунтованою у сенсі п. З ст. 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за інших підстав. Таким чином, скарга має бути визнана прийнятною.Б. Щодо суті31. Уряд стверджував про відсутність порушень п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, оскільки, незважаючи на постанову Генеральної прокуратури про зупинення виконавчого провадження у справі заявника, виконавчий лист був направлений до виконавчої служби 2 липня 2002 p., і 22 липня 2002 р. рішення було виконано. Таким чином, такий період не можна вважати нерозумним. Уряд також стверджував, що метою протесту прокуратури було не скасування остаточного рішення у справі заявника, а уточнення способу його виконання.32. Заявник не погодився та зазначив, що гарантовані йому Конвенцією права були порушені.