Доктор економічних наук Р.Ф. Пустовійт, аналізуючи інституційні перешкоди національного економічного зростання, одним із ключових факторів економічних негараздів у національній економіці вбачає у тому, що серед систем менш сприятливих до позитивної інституційної трансформації виявилася правова система. При цьому найсуттєвіші проблеми, на його думку, викликані зовсім не тим, що протягом посткомуністичних правових перетворень опановували ті норми законодавства, які потім виявили свою недостатню ефективність, принаймні з економічного погляду. Найважливішою перешкодою в цьому процесі він вбачає «слабкі» інститути систем інфорсмен - ту прав власності та контрактних зобов'язань. Зокрема частина підприємців (не надто представницька), що наближена до влади, має пріоритетний доступ до ухвалення політико-економічних рішень і використовує судову владу як знаряддя, що спрямоване проти економічних конкурентів або політичних супротивників. Сам цей привілейований бізнес не зацікавлений в інституціоналізації стабільних відносин прав приватної власності. Одночасно такий процес призводить до монопольної концентрації фінансових ресурсів, що саме по собі є небезпекою щодо можливостей отримання політичної та статусної ренти на шкоду одержання інноваційної. У зв'язку з цим реальна незалежність судової влади, яка у практичній діяльності виконує функції незалежного арбітра у сфері захисту прав приватної власності та контрактних зобов'язань, виступатиме інституційним чинником, що усуне зазначену негативну характеристику та забезпечить позитивну динаміку економічного зростання країни [6, с. 442-450].

Наступною об'єктивною складовою, що пливає на рівень передбачуваності розвитку судової реформи, є прогностична компетентність розробників стратегії реформи.

Прогностична компетентність розробників стратегії судової реформи залежить від великої кількості різнопланових чинників, оцінка яких виявляється у ретроспективних результатах оцінки прогнозованих характеристик.

У стратегічному менеджменті, основами якого ми керуємося, оцінку прогностичної компетентності розробників стратегії прийнято надавати на основі співставлення прогнозних і фактичних параметрів розвитку підприємства за період, що відповідає певному часовому виміру передбачуваних стратегічних рішень.

Водночас поняття прогностичної компетентності входить у систему загальнопсихологічних категорій і аналізується як властивість особистості, її здібність, як психічний процес, як діяльність.

У сучасній психології під прогностичною компетентністю розуміють здатність особи з високою ймовірністю передбачати хід подій, прогнозувати розвиток ситуацій і власні реакції на них, діяти з часово-просторовим випередженням [7]; це полідетермінована властивість, що в методологічному плані може поєднувати в собі основні види детермінації психічного-фізіологічний, феноменологічний, соціально - практичний та ситуативний, а значить є здатністю людини передбачити хід подій, власних дій, переживань, вчинків оточуючих й, відповідно, будувати діяльність на підставі адекватного ймовірнісного прогнозу [8].

Антипаційні (прогностичні) властивості відіграють суттєве значення практично у всіх сферах діяльності людини. Прогнози живої істоти покликані оптимізувати результати її дій. Тому вони адекватні саме тим змінним характеристикам середовища, від яких залежить успіх дії [9].

Тут варто нагадати наш висновок про те, що планування судової реформи завжди відбувається в умовах певної невизначеності. Інакше кажучи, приймаючи рішення щодо реформування судової системи, реформатори об'єктивно не можуть мати впевненості в досягненні поставлених цілей.

У психології готовність приймати рішення та діяти в умовах невизначеності, тобто готовність до самоконтролю дій при заздалегідь відомій недоступності, браку необхідних орієнтирів, а також готовність покладатися на свій власний потенціал розглядається як схильність особи до ризику [10]. Доцільно процитувати слова відомого радянського психолога Ю.П. Козе - лецького, який зауважив: «Найхарактерніша риса ризикованих завдань - наявність невизначеності, тобто того, що результати, які отримає особа, яка приймає рішення, залежать від подій, які неможливо передбачити з повною визначеністю» [11, с. 54].

Таким чином, реформування судової системи з точки зору психології є певною мірою ризикованим заходом, а судова реформа - ризикованим завданням.

У рамках цієї роботи немає потреби та можливості більш детально зупинятись на дослідженні теорії прийняття рішень в умовах невизначеності, оскільки вона є самостійною сферою розвідок психологічної науки, відомою, в тому числі, в економічній теорії, як «теорія перспектив» А. Твєрскі та Д. Канемана.

Однак цікавими та важливими для нас є результати досліджень прогностичної спроможності в умовах ризикованої діяльності, які довели, що чим вищий у людини рівень сформованості прогностичної спроможності, тобто чим компетентнішою в прогнозуванні майбутнього є людина, тим меншим є рівень її схильності до ризику [8].

Наведене дає підстави сформулювати побажання щодо наявності високого рівня прогностичної компетентності у розробників стратегії судової реформи.

Нарешті, інформаційне забезпечення стратегічного процесу реформування як об'єктивний фактор, що впливає на рівень передбачуваності розвитку судової реформи, в контексті нашого дослідження ми розглядаємо як: 1) сукупність інформації, необхідної для управління процесом реформування судової системи та досягнення запланованих цілей; 2) процес отримання, обробки, накопичення та аналізу інформації для прийняття необхідних рішень. Головна мета інформаційного забезпечення полягає у створенні системи взаємопов'язаних і взаємодоповнюваних показників, які дозволяють одержати всебічну кількісну і якісну характеристику стану судової системи, що дозволить забезпечити високий рівень передбачуваності розвитку процесу її реформування.

Відтак стан інформаційного забезпечення повинен відповідати певним кількісним та якісним параметрам. Зокрема недостатня поінформованість розробників стратегії реформи знижує їх прогностичні можливості, в той час як надмірна кількість інформації може утруднити її аналіз і призвести до хибних висновків та прогнозів. За таких обставин на перший план виходять вимоги до якості інформації.

Інформаційне забезпечення належної якості потребує системного підходу та дотримання таких, але не виключно, принципів:

- забезпечення достовірності інформації, тобто отримання (надходження) її з першоджерел;

- забезпечення об'єктивності інформації, тобто отримання (надходження) її з різних джерел;

- забезпечення оперативності інформації, тобто інформація повинна бути своєчасно надана та оперативно опрацьована;

- забезпечення достатності інформації, тобто формування необхідного масиву релевантної інформації, що дозволить прийняти оптимальні рішення стовно формування стратегії реформи.

Як об'єктивний чинник передбачуваності, інформаційне забезпечення стратегічного процесу реформування судової системи повертає нас до необхідності обробки та аналізу інформації у спосіб, про який йшлося вище, що передбачає формування відповідних інформаційних блоків.

Вивчення впливу внутрішніх зв'язків (внутрішнього середовища) судової системи на розвиток судової реформи потребує комплексного аналізу елементів судової системи у їх взаємозв'язку та взаємодії, що дозволить передбачити як сприйме судова система нововведення, що пропонуються їй реформою, а відповідно - ступінь її можливого супротиву. Цей чинник має важливе значення, оскільки, як ми вже зазначали вище, може як сприяти розвитку запроваджуваних змін, так і гальмувати процес реформування.

Історії сучасної судової реформи відомі приклади протистояння та несприйняття, ігнорування судовою системою окремих новацій. Так, у 2010 році в рамках цілеспрямованої кампанії з обмеження компетенції Верховного Суду України відбулося скорочення кількості його суддів із 94 до 20 осіб. Згідно з положеннями нового законодавства решта суддів повинні були переходити до вищих судів відповідно до своєї спеціалізації. Однак до новоствореного ВССУ, наприклад, з Верховного Суду України перейшло лише 4 судді, основний же склад його суддівського корпусу було сформовано з числа суддів апеляційних та місцевих судів. Із набуттям у листопаді 2011 року чинності змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» інсинуації навколо чисельного складу Верховного Суду України закінчилися: кількість посад суддів Верховного Суду України була збільшена з 20 до 48, тобто до кількості суддів, які на той час обіймали ці посади.

Аналіз внутрішнього середовища судової системи необхідно проводити з урахуванням тенденцій, що існують у зовнішньому середовищі, тобто з точки зору реалізації судовою системою можливостей, які надає їй зовнішнє середовище.

Параметри, які беруться до уваги при здійсненні аналізу внутрішніх зв'язків судової системи, в контексті їх впливу на розвиток реформи можуть бути різноманітними, залежно від сформульованих цілей реформування відповідно до ієрархії інформаційного блоку цілей. Наприклад, доцільним може бути вивчення судової системи у розрізі внутрішньо-системних функцій: процесуальна діяльність, управління, кадрова функція, організаційна культура, матеріальне та фінансове забезпечення. За іншого підходу в основу аналізу може бути покладено диференціацію суб'єктного складу судової системи: суди (у їх інстанційній вертикалі та/або за спеціалізацією), судді (у контексті їх належності до відповідних судових інстанцій та/або спеціалізацій), органи суддівського самоврядування, органи судової системи із забезпечувальними функціями, працівники апарату суду. Також раціональним буде вивчення взаємозв'язку та взаємодії інститутів судової системи: принципів організації судової системи, суддівського корпусу, суддівського самоврядування, судового права, прокуратури та адвокатури.

Наведені підходи до стратегічного аналізу внутрішнього середовища судової системи не вичерпують себе та можуть застосовуватись як поодинці, так і у сукупності.

У результаті проведеного аналізу необхідно синтезувати «сильні» і «слабкі» сторони судової системи. «Сильні сторони» судової системи означають найбільш сприятливі умови для реформування, за яких існує найбільша вірогідність відносно легкого та швидкого досягнення намічених цілей. «Слабкі сторони», навпаки, - найменш сприятливі для реформування умови, у тому числі ті, за яких судова система може чинити найбільший супротив змінам.

У поєднанні з ієрархією блоку цілей реформування за формулою: «ціль ^ умови внутрішнього середовища», «сильні» та «слабкі» сторони судової системи дозволяють визначити найбільш доцільну черговість реалізації запланованих змін.

Окремої уваги потребує питання впливу суб'єктивних факторів на формування стратегії реформи судової системи.

Іх роль у передбаченні розвитку реформи досить влучно характеризують слова відомого у сфері стратегічного менеджменту теоретика та практика Р Коха: «Між мисленням і дією, між аналізом і спостереженням, між логічними моделями і досвідом, між теорією і інтуїцією існує симбіоз. У кінцевому рахунку рішення, як правило, приймаються на основі інтуїції…. Якби це було не так, усі проблеми вирішувалися за допомогою математики» [12, с. 108].

Суб'єктивною, зокрема, є природа такого об'єктивного параметру, як бюджет реформи, оскільки його розмір визначається управлінським рішенням, що приймається, виходячи з бюджетних можливостей держави. Бюджет реформування слугує окремим корегуючим чинником у формуванні стратегії судової реформи та має неабияке значення.