Відповідно до оприлюднених пропозицій голови Верховного Суду України слід «реформувати судову систему в триланкову, яка діятиме на принципах територіальності та спеціалізації суддів, а не судів. Виглядатиме вона так: перша інстанція -- місцеві суди. Знаходяться в містах, районах міста, районних центрах, містах обласного значення. Юрисдикція поширюється на відповідну територію (місто, район, район у місті). Складаються з професійних суддів чотирьох спеціалізацій -- кримінальної, цивільної, господарської та адміністративної. Залежно від кількісного складу суддів можливе утворення відповідних спеціалізованих колегій у кожному місцевому суді. Апеляційна інстанція -- апеляційні суди. Знаходяться в кожному обласному центрі, столиці Автономної Республіки Крим, містах Київ та Севастополь. Юрисдикція поширюється на відповідний регіон (область, Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь). Діють у складі судових колегій (або палат) чотирьох спеціалізацій -- кримінальної, цивільної, господарської та адміністративної. Касаційна інстанція -- Верховний Суд України. Знаходиться в Києві. Юрисдикція поширюється на всю територію України. Діє у складі судових палат чотирьох спеціалізацій -- кримінальної, цивільної, господарської та адміністративної [12]. Отже, виглядає так, що судова реформа поверне до традиційної європейської триланкової формули із спеціалізацією суддів замість судів. У цьому контексті виникає запитання, чому законотворець забув про трудові суди?

Трудові суди є ординарним явищем для європейської юстиції (зокрема у таких країнах, як Австрія, Бельгія, Великобританія, Норвегія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та інших) та вимогою часу для українського суспільства. Про необхідність створення трудових судів зазначають як українські фахівці [13], так і зарубіжні експерти. Зокрема, під час роботи українських та шведських спеціалістів щодо розробки «Нової моделі вирішення трудових спорів в Україні» [14], який став можливим за сприяння Національної служби і посередництва та сприяння та шведського агентства з питань розвитку і співробітництва (Sida), серед іншого наголошувалося на необхідності розбудови трудової юстиції.

На наше глибоке переконання порядок вирішення трудових спорів повинен встановлюватися спеціальним законом, в якому мають бути детально регламентовані засади позасудового вирішення спору та окреслені загальні засади судового порядку вирішення трудових спорів про права. Детальніше про це викладено у авторській монографії та дисертаційному дослідженні [15]. Зауважимо, що принциповим моментом формування та розвитку трудової юстиції має стати кваліфікаційний поділ трудових спорів на спори про права та спори про інтереси. При цьому трудовими спорами про права, а саме, невирішеними розбіжностями, що виникають із приводу виконання прав і обов'язків, встановлених нормативно-правовими актами з питань трудових правовідносин, колективними договорами і угодами, нормативними актами роботодавця, трудовим договором (контрактом) та необхідністю тлумачення колективних договорів і угод та трудового договору (контракту), мають окрім позасудових органів (наприклад, трудовим арбітражем) опікуватися судові органи.

Висновки

судовий влада трудовий юстиція

Підсумовуючи вищенаведене, вважаємо, що:

1. Трудові спори про права повинні розглядатися судами загальної юрисдикції на засадах спеціалізації, викладених у Цивільно-процесуальному кодексі України та у спеціальному законі про порядок вирішення трудових спорів.

2. Виключно в судовому порядку мають розглядатися справи у випадку індивідуального звернення щодо: поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудових відносин, зміни формулювання причин і дати звільнення, оплати часу вимушеного прогулу, викликаного незаконним звільненням працівника з роботи; невиплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівникові; відмови у прийнятті на роботу; визнання акції протесту незаконною; скасування рішення трудового арбітражу у випадках, визначених законодавством.

3. За заявою сторін трудового спору та в інших випадках, передбачених ЦПК України, трудовий спір має розглядатися колегіально у складі професійного судді та народних засідателів, які пропорційно представлені сторонами найманих працівників та роботодавців, і мають досвід із соціально-трудових питань.

4. На попередньому судовому засіданні за ухвалою суду можуть встановлюватися досудові примирні процедури з обов'язковим залученням трудового медіатора. Медіатор із трудових спорів може призначатися судом із відповідного Реєстру Національної служби посередництва і примирення.

5. Суд може скасовувати рішення трудового арбітражу у виняткових випадках, передбачених ЦПК.

6. Рішення суду з трудових спорів про права передбачає його негайне виконання.

Врахування цих та інших позицій, які вже оприлюднені та декілька років проходять обговорення серед сторін соціального діалогу, дозволить вивести трудову юстицію на рівень реального захисту прав та свобод сторін трудових відносин в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про судоустрій і статус суддів: Закон України (із змінами і доповненнями) від 7 липня 2010 року № 2453^1 // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41-42, № 43, № 44-45. - Ст. 529.

2. Запара С.І. Захист права на працю: теоретичні засади становлення та розвитку : монографія / С.І. Запара. - Суми : видавництво Сумського національного аграрного університету, 2013. - 7 с.

3. Запара С.І. Захист права на працю: теоретичні засади становлення та розвитку : монографія / С.І. Запара. - Суми : видавництво Сумського національного аграрного університету, 2013. - 379 с.; Запара С.І. Генеза та доктринальні засади інституту захисту права на працю в сучасній Україні. Дис. на здобуття наук. ступ д. ю. н., спеціальність 12.00.01 - «Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень». - Київ. - 2014. - 450 с.