Зрозуміло, що керівника підприємства, як і членів трудового колективу, потрібно попередити про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці, а також про те, що наслідками цього можуть стати: передбачена законом юридична (у тому числі кримінальна) відповідальність і розірвання контракту. Зобов'язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як запис безпосередньо у тексті трудового договору (контракту), так і у вигляді окремого документа, тобто додатку до трудового договору (контракту). У договір (контракт) працівника, який має доступ до комерційної таємниці підприємця (або в додаток до нього), можуть бути включені такі зобов'язання [11]: § не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, яка буде довірена підприємцю або стане відомою під час роботи; § виконувати вимоги наказів, інструкцій і положень стосовно працівника з питань забезпечення збереження комерційної таємниці; § не розголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, тих підприємців, з якими налагодженні ділові відносини; § без згоди керівництва підприємства не передавати третім особам і не розкривати привселюдно інформацію, що складає комерційну таємницю; § у випадку намагання сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадову особу; § не використовувати інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства для іншої діяльності, яка може завдати шкоди підприємству; § у випадку звільнення всі носії інформації (що складає комерційну таємницю), якими користувався працівник у зв'язку з виконанням службових обов'язків під час роботи на підприємстві, необхідно передати відповідній посадовій особі організації. Працівника слід попередити про відповідальність за невиконання зобов'язань і в'язати з нього розписку. У трудовому договорі (контракті) або його невід'ємній частині (зобов'язані про нерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю) варто передбачити порядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями й інструкціями щодо забезпечення збереження комерційної таємниці. Правила внутрішнього розпорядку і посадові інструкції осіб, що мають доступ до комерційної таємниці, а також інструкції про ведення переговорів та роботу з документами також повинні містити застереження стосовно використання комерційної таємниці. Є можливість розробити окрему інструкцію з дотримання режиму нерозголошення (збереження та охорони) комерційної таємниці співробітниками підприємця. Навіть якщо важлива комерційна інформація на підприємстві і отримала гриф "Комерційна таємниця", це не звільняє власника від обов'язку надавати таку інформацію відповідним контролюючим та правоохоронним органам. Не всі контролюючі органи мають право на одержання інформації, що містить комерційну таємницю. Таке право має бути передбачене відповідними законодавчими органами. Право на отримання конфіденційної інформації мають такі державні органи [10]: § Служба безпеки України (права Служби безпеки України отримувати службову документацію та звітність з питань державної безпеки України закріплено у статті 25 Закону України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 року № 2229-XII); § органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (перелік таких органів закріплено у статті 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ); § Міністерство внутрішніх справ (права міліції закріплено у статті 11 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ); § Державна податкова служба (права органів державної податкової служби визначено статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ); § органи Державної контрольно-ревізійної служби (права державної контрольно-ревізійної служби закріплено у статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ. Зокрема, такі органи мають право отримувати грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження та використання коштів і матеріальних цінностей); § Антимонопольний комітет України (повноваження Державного уповноваженого Антимонопольного комітету України закріплено у статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ. Він може, зокрема, отримувати документи та інші матеріали, необхідні для проведення перевірки відповідності їх положенням їх антимонопольного законодавства); § органи прокуратури України (обов'язковість виконання вимог прокурора закріплено у статті 8 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Наприклад, на вимогу прокурора або слідчого слід видавати статистичну іншу інформацію або копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування); § Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (зокрема, відповідно до статті 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів України" від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України має право отримувати документи фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулювальних організацій). Правоохоронні та контролюючі органи мають право отримувати інформацію, що містить комерційну таємницю, під час перевірки або за відповідним письмовим запитом виключно на підставах передбачених законодавчими актами та з визначеного законодавством кола питань. 2.2 Адміністративно-правовий захист В Україні правовою основою для регламентування відносин у сфері збереження комерційної таємниці є стаття Кодексу про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х зі змінами та доповненнями та глава 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР. Відповідно до статей 16, 17, 18, 19 глави 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці без згоди її власника. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається знаходження протиправним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (стаття 16 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). Відповідно до статті 17 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" розголошенням комерційної таємниці особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю), вважається ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю. Розмір матеріальної шкоди завданої незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, не повинен бути підставою для настання адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення дій, що підпадають під ознаки правопорушення. За наявністю чи відсутністю заподіяння матеріальної шкоди повинна наступати адміністративна відповідальність, а за умови заподіяння значної шкоди інтересам держави та суспільства - кримінальна. У випадку порушення режиму комерційної таємниці без заподіяння шкоди, може наступити адміністративна відповідальність. Початком виникнення правопорушення у сфері комерційної таємниці є одержання комерційної таємниці від її носія. Насамперед необхідно чітко визначити суть одержаних відомостей щодо таємності та комерційності, які не завжди можуть співпадати і становити предмет охорони комерційної таємниці. Якщо початковий елемент - це створення або визначення об'єкта комерційної таємниці, то завершення існування таємниці - це час, коли відомості, що її складали, якимось чином стали відомі невизначеному колу осіб. Адміністративна відповідальність у такому разі може наступити тільки під час незаконного, протиправного поширення зазначеної таємниці [1]. До складу правопорушення, відповідно до статті 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", відноситься також неправомірне використання комерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю. Однак розголошення може мати місце тільки при ознайомленні невизначеного кола осіб з отриманими відомостями, і тільки тих, які мають можливість впроваджувати їх у підприємницьку діяльність. Саме впровадження при здійсненні підприємницької діяльності, тобто отримання прибутку, може бути право установчою ознакою при застосуванні норм зазначеної статті. Адміністративна відповідальність також може наступити за схилення до розголошення комерційної таємниці. Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту підприємцю. Частиною третьою статті Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено що отримання, використання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає відповідальність господарюючих суб'єктів за недобросовісну конкуренцію у вигляді штрафу, що накладається Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислення виручки господарюючого суб'єкта неможливо або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо такі дії були вчиненні не господарюючим суб'єктом, то тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 22 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). 2.3 Кримінально-правовий захист Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 231 Кримінального кодексу України) та за розголошення комерційної таємниці (стаття 232 Кримінального кодексу України). Суспільна небезпечність цих злочинів полягає у тому, що вони посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринкових відносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих його суб'єктів. Незаконні дії щодо комерційної таємниці заподіють руйнівного впливу на одну з важливих сфер суспільного життя - господарську. Такий вплив загрожує умовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. На цю небезпеку було свого часу вказано в резолюції Шостого Конгресу ООН.