Полтавська державна аграрна академія

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра бізнес-адміністрування та права

Історико-правові аспекти організації роботи уряду: досвід Центральної Ради

кандидат історичних наук, доцент

Щетініна Т.О.

Анотація

У статті висвітлено організацію роботи українського уряду доби Центральної Ради - Генерального Секретаріату. Проаналізовано участь у діяльності уряду представників національних меншин та визначено їх особистий внесок у розвиток виконавчої влади. Автором було досліджено кількісні дані щодо участі представників національних меншин у засіданнях уряду та зроблено висновки про результативність їх роботи.

Ключові слова: Центральна Рада, Генеральний Секретаріат, уряд, виконавча влада, національні меншини, персональна участь.

Аннотация

В статье освещена организация работы украинского правительства периода Центральной Рады - Генерального Секретариата. Проанализировано участие в деятельности правительства представителей национальных меньшинств и определён их личный вклад в развитие исполнительной власти. Автором было исследовано количественные данные об участии представителей национальных меньшинств в заседаниях правительства и сделаны выводы о результативности их работы.

Ключевые слова: Центральная Рада, Генеральный Секретариат, правительство, исполнительная власть, национальные меньшинства, персональное участие.

Annotation

The article deals with the organization of the Ukrainian government of the Central Rada - General Secretariat. In the investigation analyzed part in the government of national minorities and defined their personal contribution to the organization of executive. The author investigated the quantitative data regarding the participation of national minorities in government meetings and made conclusions about the effectiveness of their work.

Key words: Central Rada, General Secretariat, government, executive, national minorities, personal participation.

Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади ґрунтовно та всебічно досліджується в сучасній правовій науці. Класифікуючи органи виконавчої влади за критерієм «обсяг компетенції», науковці відносять уряд до найбільш відповідальної групи органів загальної компетенції [1, с. 107]. Згідно з Конституцією України (ст. 116) до компетенції Кабінету Міністрів України належать низка функціональних завдань, першочерговими з яких є забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення зовнішньої та внутрішньої політики держави [2]. В останні роки діяльність уряду та його міністерств і відомств була регламентована нормами Законів України «Про Кабінет Міністрів України» [3] та «Про центральні органи виконавчої влади» [4]. Подальше вдосконалення правового статусу структур виконавчої влади не зменшує інтересу з боку суспільства до питань про компетентність, трудову дисципліну та персональний внесок посадовців найвищого рангу в роботу урядової команди. Прикладом всебічного розгляду діяльності урядовців може слугувати аналіз доробку представників національних меншин у складі українського уряду доби Центральної Ради (1917-1918 рр.) - Генерального секретаріату (з січня 1918 р. - Рада Народних Міністрів). Цей історичний період позначився унікальним досвідом формування самої Центральної Ради та органів виконавчої влади за принципом представництва від національних меншин, що було закріплено нормами законодавства.

Підрахунки, проведені в цьому дослідженні, здійснювалися на підставі даних із протоколів засідань Генерального Секретаріату [5; 6].

У сучасних наукових розвідках українських дослідників проведено ґрунтовний історично-правовий аналіз окремих аспектів становлення та діяльності органів виконавчої влади. Фундаментальні праці істориків та правознавців висвітлюють функціонування структури органів виконавчої влади за доби Центральної Ради, а саме: В.Ф. Верстюка, П.П. Гай-Нижника, М.Л. Копиленка, О.Л. Копиленка, О.Б. Кудлай, С.В. Кульчицького, О.М. Мироненка, П.П. Музиченка, М.І. Настюка, Ю.О. Павленка, О.П. Реєнта, В.Ф. Солдатенка, Б.Й. Тищика, Ю.О. Храмова, Д.Б. Яневського та інших. Проте залишається не достатньо з'ясованим внесок окремих діячів, зокрема представників національних меншин, у нормотворчу та організаційну діяльність українського уряду.

Метою статті є узагальнюючий аналіз діяльності представників національних меншин у роботі Генерального Секретаріату та визначення їх персонального внеску в розбудову виконавчої влади в Україні.

Виклад основного матеріалу. До складу Центральної Ради, а згодом і Генерального Секретаріату, було включено представників найбільших за чисельністю національних меншин України: євреїв, поляків та росіян. Таке представництво уособлювали діячі потужних політичних партій цих націй, переважно соціалістичного спрямування. Представники національних меншин одержали в уряді посади, безпосередньо пов'язані з розбудовою життя їх націй, а також очолили окремі галузеві відомства.

Перше засідання Генерального Секретаріату, у якому брали участь посадовці, що представляли політичні сили національних меншин, відбулося 3 вересня 1917 р. Почали роботу з питання визначення правового статусу товаришів (заступників) генерального секретаря, ухваливши рішення про необхідність розробки спеціального положення. Це питання було особливо важливим для представників національних меншин, адже на той момент власне справами євреїв, поляків та росіян мали опікуватися товариші генерального секретаря з міжнаціональних справ, посади яких згодом трансформувалися в окремі генеральні секретарства в справах національних меншин. До розробки вказаного положення із числа національних меншин підключили О.М. Зарубіна (представляв всеросійську партію есерів), який на той час обіймав посаду генерального контролера [5, с. 275].

Пізніше на засіданні уряду 13 вересня 1917 р. ухвалили утворити комісію, яка мала протягом трьох днів підготувати проект «нової інструкції» про компетенцію українських урядовців (порівняно з «Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріату Тимчасового уряду» від 4 серпня 1917 р.). Серед п'яти членів комісії був і товариш генерального секретаря з міжнаціональних справ М.К. Міцкевич, який опікувався польськими питаннями [5, с. 287]. український секретаріат меншина виконавчий

На засіданні Генерального Секретаріату 18 вересня 1917 р. обговорювали статус української мови як офіційної та межі застосування мов національних меншин. Теза про те, що мовою діловодства буде українська, викликала незгоду представників національних меншин О.М. Зарубіна і К.П. Василенка (генеральний секретар праці, член всеросійської партії меншовиків), які голосували «проти» (всього «за» - особи, «утримались» - 2). Пункт 5 прийнятої постанови окремо визначав, що «товариші секретаря в національних справах ведуть зносини і діловодство мовою даної національної меншості» [5, с. 313]. Уже наступного дня на засіданні уряду, ухвалили текст оповіщення «до людності і офіційних установ друкувати чотирма мовами»: українською, єврейською, польською, російською [5, с. 313-314]. За пропозицією М. Зільберфарба (товариш генерального секретаря з міжнаціональних справ у єврейських питаннях) ухвалили розробити печатки відомств у справах національних меншин, відповідно, єврейською та польською мовами, а загальну (генерального секретаря міжнаціональних справ) - залишити українською [5, с. 345]. Згодом на засіданні уряду 2 грудня 1917 р., дотримуючись мовних стандартів, затвердили форму державних кредитних білетів із написами на звороті єврейською і польською мовами [5, с. 493].

У засіданні уряду 2 листопада 1917 р. вперше брали участь товариш генерального секретаря з міжнаціональних справ у питаннях російської меншості Д.М. Одинець та представник Бунду О.Й. Золотарьов, що одержав посаду контролера як «тимчасовий комісар з правом генерального секретаря» [7]. Останньому вже 8 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат доручив розробити проект закону про організацію контролю в Україні.

На засіданні Генерального Секретаріату 6 грудня 1917 р. О.Й. Золотарьов запропонував ухвалити «проект про порядок внесення інтерпеляцій у Малу Раду», і цю пропозицію підтримали. Як генеральний контролер він висуває пропозицію (засідання уряду 15 грудня 1917 р.) провести ревізію в приватних банках. Цей крок мав сприяти наведенню ладу у фінансових установах та протидіяти вивезенню грошей і цінних паперів за межі України. Пропозиція була підтримана під час засідання уряду відповідною ухвалою [5, с. 517-518]. У той же день на засіданні Генерального Секретаріату О.Й. Золотарьов разом із Д.М. Одинцем пропонували дозволити органам місцевого самоврядування продаж легких вин, акциз на які міг би поповнити державну скарбницю. Обговорити питання спонукала складна ситуація: органи місцевого самоврядування не могли забезпечити охорону винних складів, а продавати продукт не мали права. 15 грудня 1917 р., враховуючи досягнення О.Й. Золотарьова у сфері контролю, його було введено до складу фінансової комісії, якій доручили опікуватися всією фінансовою діяльність Генерального Секретаріату [6, с. 39].

23 грудня 1917 р. О.Й. Золотарьов виніс на розгляд Генерального Секретаріату проект постанови уряду з низки нагальних справ, а саме: про встановлення нових цін на цукор з 15 січня 1918 р., про пивоваріння і продаж пива, про утворення цукрового фонду УНР. Перші дві постанови затвердили, а останню винесли на подальше обговорення урядової комісії із членів відомств фінансів, продовольства та контролю. Під час того ж засідання уряду О.Й. Золотарьов разом із М. Зільберфарбом висловили пропозицію замість зовнішньої позики (уряд обговорював запозичення грошей у Франції) організувати внутрішню: «після того, як встановиться лад в краї» випустити державні лотерейні білети [6, с. 65]. Крім того, О.Й. Золотарьов ініціював проведення з'їзду «представників органів контролю» та розробив проект контролю видатків очолюваного відомства (засідання Генерального секретаріату 11 грудня 1917 р.) [6, с. 16]. Крапку в урядовій кар'єрі О.Й. Золотарьова поставить його партія Бунд, позиції якої не співвідносились із незалежницькими тенденціями в українській політиці.

Плідно працював у складі Генерального Секретаріату ще один представник від національних меншин - О.М. Зарубін, згадуваний нами раніше. Зокрема, він був включений до складу урядової комісії (затверджена на засіданні Генерального Секретаріату 21 жовтня 1917 р.), яка мала обстоювати українські інтереси на переговорах із Тимчасовим урядом у Петрограді [5, с. 356]. Доречно припустити, що до делегації він увійшов не стільки як репрезентант національних меншин краю, скільки як представник російської партії есерів, якого б швидше почули петроградські однопартійці.