Як уже зазначалося вище, деякий час О.М. Зарубін обіймав посаду Генерального контролера. Та більш успішною була його діяльність на посаді генерального секретаря пошт і телеграфу, яку він обіймав з 15 липня 1917 р. [5, с. 179] та з 2 листопада 1917 р. [5, с. 386]. О.М. Зарубін як керівник відомства приділяв значну увагу проблемам матеріального забезпечення працівників: ставив питання про необхідність виплати заробітної плати працівникам пошти за рахунок місцевих бюджетів (засіданні уряду 13 листопада 1917 р.) [5, с. 434]; добивався збільшення платні працівникам пошти, просив уряд виділити їм продукти першої необхідності за закупівельними цінами (засідання 20 листопада 1917 р.) [5, с. 464-465] та про виплату матеріальної допомоги в розмірі 100-150 крб. (засідання 28 листопада 1917 р., до речі, це останнє засідання, у якому брав участь О.М. Зарубін, оскільки, не погоджуючись із засадами ІІІ Універсалу, він полишив уряд) [5, с. 480-481].

Наведені вище факти ілюструють роботу представників національних меншин у складі Генерального Секретаріату, очолюваного В.К. Винниченком. Зовсім інша ситуація склалася в уряді В.О. Голубовича. Якщо оперувати мовою цифр, то під керівництвом В.К. Винниченка українські урядовці провели 79 засідань, у 72 з них брали участь представники національних меншин. Рада Народних Міністрів 9далі - РНМ) під керівництвом В.О. Голубовича провела 47 засідань. Зауважимо, що в складі РНМ керівні посади представники національних меншин посідали виключно в національних відомствах, а керівництво галузевими міністерствами було повністю зосереджено в руках українських політиків. Отже, міністри в справах національних меншин брали участь у 29 засіданнях, під час яких виступали лише 12 разів. Крім того, це були не повноцінні доповіді з окремих питань, а скоріше репліки. У процесі роботи кабінету В.К. Винниченка представники національних меншин відвідали 91% засідань, а їх діяльність у засіданнях кабінету В.О. Голубовича складає лише 62%.

Коли на засіданні Малої Ради 24 березня 1918 р. заслуховували новий склад уряду та декларацію В.О. Голубовича, жодної згадки про відомства національних меншин не було, тому що за версією голови уряду вони лише «обираються національними організаціями <...> та будуть затверджені після обрання» [6, с. 227-228]. Така теза відповідає дійсності тільки стосовно міністра з єврейських справ. Протоколи засідань уряду вказують на ще одну невідповідність: «необрані» міністри Д.М. Одинець та М.К. Міцкевич або їх заступники до того дня відвідували засідання, а в списку міністерств, поданих на затвердження, не було навіть формально назв відомств у справах меншин. Не відомо, чи це збіг обставин або «демарш міністрів», але наступного дня 25 березня 1918 р. жодного представника національних меншин на засіданні уряду не було.

Взагалі керівники національних відомств явно не поспішали на урядові зібрання до В.О. Голубовича. Так, міністра з польських справ М.К. Міцкевича в цей період на 11 засіданнях представляв його заступник Л.В. Рудницький. В. Лацький, обраний на посаду міністра з єврейських справ, лише у квітні 1918 р. не був на засіданні жодного разу, його відомство весь час представляв І.Я. Хургін (відвідав 18 засідань).

Аналіз діяльності представників національних меншин у складі Генерального Секретаріату (Ради Народних Міністрів) проводимо за період їх реальної участі в роботі уряду - з 3 вересня 1917 р. до 29 квітня 1918 р. Поза увагою лишаємо засідання 29 червня 1917 р. та 8 липня 1917 р., у роботі яких представники національних меншин ще не могли брати участь, адже навіть не були призначені.

Отже, за визначений період представники національних меншин як керівники вищих органів виконавчої влади з 126 засідань уряду відвідали 101 засідання, що складає 80% (на 25 урядових зібраннях не було жодного очільника, призначеного за квотою національних меншин).

Окремо можемо проаналізувати персональні показники кількості відвідуваних засідань уряду представниками національних меншин. Так, на період роботи М.О. Зарубіна припадає 45 засідань уряду, з яких він відвідав 31, що складає 69%. О.Й. Золотарьов фактично перебував на керівній посаді недовгий час. За період його каденції відбулося 42 засідання, з яких він відвідав 34 (81% - це найвищий показник з усіх представників національних меншин, що працювали в уряді на керівних посадах). Попередником О.Й. Золотарьова на посаді генерального контролера був М.Г. Рафес, який з 27 засідань відвідав лише 10 (37%).

За час, коли генеральним секретарством (міністерством) з єврейських справ УНР керував М. Зільберфарб, відбулося 75 засідань уряду, з яких він відвідав 52 (69%). Керівник генерального секретарства (міністерства) з польських справ УНР М.К. Міцкевич, не дивлячись на нетривалу відставку восени 1917 р., мав би відвідати всі 126 засідань, але реально був на 52 (41%). Ще менші показники відвідуваності урядових засідань демонструє очільник генерального секретарства (міністерства) з російських справ УНР Д.М. Одинець. Він мав би відвідати 103 засідання, але був лише на 36 (35%).

Заступники керівників відомств у справах національних меншин також відвідували засідання уряду. В.Л. Рудницький уперше замінив генерального секретаря з польських справ М.К. Міцкевича на засіданні Генерального секретаріату 12 грудня 1917 р. Усього на період його роботи припадає 69 засідань уряду, але фактично він повинен був працювати тільки в разі відсутності керівника, а таких засідань було лише 53. Отже, з 53 засідань В.Л. Рудницький відвідав тільки 17 (32%), тобто на 36 засіданнях українського уряду не було представників від польської громади.

До відставки з посади керівника відомства М. Зільберфарба в січні 1918 р. його заступник І.Я. Хургін працював на трьох засіданнях. Знову в урядовій команді І.Я. Хургін з'явився вже весною 1918 р. і, лишаючись єдиним представником відомства з єврейських справ, відвідав 18 засідань. Загалом за період перебування І.Я. Хургіна на посаді заступника відбулося 61 засідання, з яких він відвідав 21 (34%).

Висновки

Наведені факти відображають лише кількісні дані про відвідування урядових засідань представниками національних меншин України, обраних на вищі керівні посади у виконавчій владі. Зазначимо, що в середньому за час діяльності українського уряду доби Центральної Ради представники національних меншин (усього 8 осіб) відвідали близько 45% засідань. Окремого аналізу потребує якісна сторона цього доробку, як-то: проблематика виступів; ступінь підтримки висловлених ними пропозицій із боку інших урядовців; досягнуті результати роботи очолюваних ними відомств тощо. З представників національних меншин, що входили до складу Генерального Секретаріату, безпосередньо справами національних громад опікуються лише керівники та працівники генеральних секретарств у справах єврейських, польських, російських, а саме: М.І. Зільберфарб, І.Я. Хургін, В. Лацький, М.К. Міцкевич, В.Л. Рудницький та Д.М. Одинець. Інші представники, делеговані за квотою національних меншин, плідно працювали в певних галузях, але їх робота жодним чином не впливала на становище і розвиток національних меншин краю. З огляду на це зазначимо, що введення до складу українського уряду представників національних меншин, крім очільників відомств у справах меншин, мало суто політичний характер, їх робота відбувалась в умовах складних суспільно-політичних зрушень революційної пори, коли лише напрацьовувався досвід урядової діяльності.

Список використаних джерел

1. Стеценко С.Г. Адміністративне право України : [навч. посіб.] / С.Г. Стеценко. - К. : Атіка, 2007. - 624 с.

2. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (із змінами згідно із Законом № 2952-УІ від 01.02.2011 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

3. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27 лютого 2014 р. № 794^11 (редакція від 26 жовтня 2014 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua /laws/show/2591-17.

4. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17 березня 2011 р. № 3166-УІ (редакція від 19 квітня 2014 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/3166-17.

5. Українська Центральна Рада: документи і матеріали : у 2 т. / упор. В.Ф. Верстюк та інші. - К. : Наукова думка, 1996 - Т 1 : 4 березень - 9 грудня 1917 р.. - 1996. - 590 с.

6. Українська Центральна Рада: документи і матеріали : у 2 т. / упор. В.Ф. Верстюк та інші. - К. : Наукова думка, 1997. - Т 2 : 10 грудня 1917 р. - 29 квітня 1918 р. - 1997. - 420 с.

7. Тимчасові комісари з правами генеральних секретарів // Вісник Генерального Секретаріату УНР - 1917. - 6 листопада. - № 1. - С. 4.