Внаслідок бездіяльності схилити будь-кого до здійснення злочину неможливо, бездіяльність лише може сприяти здійсненню злочину, що вийде за рамки підбурювання і є пособництвом за певних обставин. Конклюдентна згода або мовчазне схвалення дій виконавця, пов'язаних з підготовкою злочину, не може розглядатися як підбурювання до злочину.

Для з'ясування, чи мало місце підбурювання і яка роль особи у здійсненні злочину, необхідно встановити у кожному разі засіб, яким скористався підбурювач. Встановлення механізму підбурювання дозволяє зрозуміти мотиви і цілі, які ставив перед собою підбурювач, що сприяє правильній кваліфікації скоєного та індивідуалізації відповідальності.

Методи, які використовуються підбурювачем, незважаючи на свій різновид, виражаються в обмежених формах: найчастіше у вербальній (загроза, переконання, порада, прохання і т. ін.), рідше у письмовій. Надзвичайно рідко зустрічаються і такі форми, як жести і міміка.

Підштовхуючи іншу особу до здійснення злочину, підбурювач може, використовуючи той або інший засіб впливу, реалізувати свій або чужий задум, що не має значення для віднесення скоєного до підбурювання.

У чинному законодавстві немає яких-небудь вказівок на відповідальність за провокаційну діяльність, яка спонукає іншу особу до здійснення злочину. Однак судова практика такі випадки розглядає як підбурювання до відповідного злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» говориться: «Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар.

Якщо з цією метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 369 чи статей 21 і 368 ЮС...» (п. 23).

Підбурювання можливе лише відносно і до здійснення конкретного злочину. Кожне підбурювання спрямовано на конкретний об'єкт злочину. Тому не можуть визнатись підбурюванням до злочину заклики, домовленості, поради, які не формують у виконавця наміру вчинити посягання на конкретний об'єкт. Загальні заклики до здійснення злочину, не адресовані до конкретної особи, не є злочином, їх можна розглядати як злочинні лише у випадку, якщо згідно з КК вони містять ознаки самостійного злочину.

Суб'єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу. Винний усвідомлює, що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення.

Мотиви і цілі підбурювача і виконавця можуть не збігатись за своїм змістом, однак це не впливає на кваліфікацію скоєного цими особами. Наприклад, якщо підбурювач на ґрунті ревнощів схиляє іншу особу до скоєння вбивства за грошову винагороду, то мотивом злочину у виконавця буде користь, і його дії повинні кваліфікуватися як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ст. 115 ч. 2 п. 6 КК). Тому і дії підбурювача будуть кваліфікуватись за статтями 26, 27 та 115 ч. 2 п. 6 КК.

Пособник - це «особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також: особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину» (ст. 27 ч. 5).

Вивчення судової практики свідчить про те, що цей вид найчастіше зустрічається у співучасті з розподілом ролей (співучасть у тісному значенні слова). Його діяльність, як правило, менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об'єктивної сторони злочину, не схиляє інших до здійснення злочину. Пособництво може вчинятись у різних формах, що повинно відображатись у кваліфікації вчиненого, а також при вирішенні питання про індивідуалізацію відповідальності.

У законодавчому визначенні пособництва (ст. 27 ч. 5 КК) передбачені форми і способи здійснення цієї діяльності, які можуть бути фізичними (матеріальними) й інтелектуальними (психічними). Враховуючи цю специфіку, теорія кримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне.

До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснити об'єктивну сторону злочину. Це може знайти свій прояв у наданні виконавцеві необхідних засобів для скоєння злочину (наприклад, машини для здійснення крадіжки); в усуненні перешкод (напр., залишення відкритим складу матеріальних цінностей з метою подальшого розкрадання майна) тощо.

Інтелектуальне пособництво виражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця. Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полегшення його скоєння тощо. До засобів інтелектуального пособництва відносять поради, вказівки, а також заздалегідь дану обіцянку приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину і предмети, здобуті злочинним шляхом, а також обіцянку придбати або збути такі предмети.

Сприяння виконавцеві порадами і вказівками полягає в роз'ясненні, поясненні більш відповідних способів здійснення злочину та інших обставин, які сприяють досягненню злочинних намірів. Ці поради і вказівки повинні підтримувати рішучість у виконавця здійснити злочин. Від підбурювача пособник відрізняється тим, що він не збуджує рішучість здійснити злочин, а лише підтримує цю рішучість. Пособник своїми порадами, вказівками полегшує, прискорює виконання злочинного наміру.

До інтелектуального пособництва належить і заздалегідь обіцяне приховування. Обіцянка приховати злочин, не повідомляти про нього правоохоронним органам (недонесення про достовірно відомий вчинений або підготовлюваний злочин) або не перешкоджати його здійсненню (заздалегідь обіцяне потурання) зміцнює рішучість виконавця до дії. У цьому виявляється суспільна небезпека інтелектуального пособництва. Якщо з будь-яких причин виконавець не зміг реалізувати своїх намірів, це ніяк не впливає на питання про притягнення до відповідальності за інтелектуальне пособництво.

Приховування, недонесення і потурання, які не були заздалегідь обіцяні, а отже, і не могли сприяти зміцненню рішучості виконавця до дії, розглядаються не як співучасть у злочині, а як причетність до злочину.

Відповідно до ст. 27 частин 6 і 7 КК «не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину».

Водночас, заздалегідь не обіцяне приховування, недонесення або потурання злочину, яке вчиняється систематично і дає підстави виконавцю розраховувати на них і при вчиненні конкретного злочину, утворюють пособництво у злочині.

Заздалегідь обіцяне приховування, недонесення і потурання відносяться до співучасті ще і тому, що вони причинно зумовлюють здійснення злочину виконавцем. Під заздалегідь обіцяним приховуванням, недонесенням і потуранням потрібно розглядати вказані діяння, вчинені до моменту початку виконання об'єктивної сторони злочину, а також у момент її виконання, але до завершення злочину. У випадку, якщо пособник сприяє у виконанні об'єктивної сторони, навіть незначна участь в цьому повинна кваліфікуватися не як пособництво, а як співвиконавство.

Із суб'єктивної сторони пособництво в злочині характеризується прямим або непрямим умислом. Винний усвідомлює характер злочину, що готується, передбачує можливість настання шкідливих наслідків, бажає або допускає їх настання. Тому, не може розглядатись у якості пособництва діяльність, яка хоча і спрямована на вчинення злочину, але не того, що реально вчинений виконавцем, а іншого. Скажімо, В. передав К. рушницю, з якої останній мав намір вбити М. Однак К. з цієї рушниці вбив не М., а 3. У цьому випадку дії В. не можуть розглядатись як пособництво у вбивстві 3., а утворюють пособництво в готуванні до вбивства М.

Із суб'єктивної сторони свідомістю пособника повинен охоплюватись весь склад злочину, який вчиняється виконавцем. У випадку, якщо цього немає, відсутні підстави кваліфікувати дії, як вчинені у співучасті. Саме на це вказала колегія в кримінальних справах Верховного Суду України в ухвалі по справі Ф. від 05.03.1998 p., зазначивши, що оскільки «відсутні докази, які б свідчили про домовленість між Ф. та іншою особою чи хоча б про його обізнаність щодо наміру останньої позбавити потерпілого життя, Ф. повинен нести відповідальність за фактично вчинені злочинні дії».

Як і при підбурюванні, мотиви і цілі пособника і виконавця можуть бути різними. Пособник, як і інші співучасники злочину, притягується до кримінальної відповідальності по тій самій статті Особливої частини КК, що і виконавець, але з обов'язковим посиланням на ст. 27 КК.