У лютому 1649 р. призначена польським королем комісія на чолі з православним українським магнатом Адамом Киселем почала в Переяславі переговори з Богданом Хмельницьким і його старшиною. Головна їх пропозиція — збільшити реєстр, а селяни і козаки «випищики» мають повернутися до панів. Однак Хмельницький заявив, що він не відступить від «черні» і домагатиметься визволення всього українського народу, всіх українських земель — «по Львів, Холм і Галич» та створення соборної Української держави. У поглядах Богдана Хмельницького на той час відбулися значні зміни порівняно з тими, які він висловлював у переговорах влітку і восени 1648 р. в листах до короля. Український гетьман відійшов від обмежених козацьких вимог, ставши на позиції української державності та незалежності. На переговорах вдалось домовитися лише про встановлення перемир?я до літа 1649 р. Обидві сторони розгорнули підготовку до нової військової кампанії. Польський король оголосив мобілізацію шляхти та регулярного війська і запросив кілька тисяч німецьких солдатів-найманців.
   Польське командування розробило план наступу на українську повсталу армію польськими військами з Польщі і литовськими — з Литви через Білорусію, щоб захопити Київ. Однак цей план здійснити не вдалося. Населення Білорусії розгорнуло масовий повстанський рух. На допомогу йому Хмельницький послав значні козацькі сили на чолі з полковником М. Кричевським. Почалися запеклі бої, в ході яких українські козацькі частини понесли великі втрати. Загинув і друг Хмельницького, Кричевський. Але литовські війська теж зазнали тяжких втрат і відступили. Це зірвало плани поляків, і хід війни пішов не в тому напрямку, який вони планували.
   Богдан Хмельницький теж розгорнув енергійну діяльність по підготовці до нових боїв. Своїми універсалами він скликав до війська всіх українців, хто міг володіти зброєю, І це викликало масовий ентузіазм: до Чигирина рушили величезні маси козаків та селян, а також рештки української православної шляхти. На допомогу Хмельницькому прийшла Кримська Орда на чолі з ханом Іслам-Преєм. Польські війська наступали двома арміями: одна, під керівництвом Вишневецького, була зосереджена на кордоні Галичини та Волині і біля фортеці Збаража, друга, яка складалася в основному зі шляхти, під керівництвом короля рухалася з Польщі їй на допомогу.
   Козацька армія під керівництвом Богдана Хмельницького оточила у Збаражі армію, керовану Вишневецьким. Повстанці часто атакували оточених, вели запеклі бої. У цих боях загинув оспіваний у народних піснях корсунський полковник Нестор Морозенко і був тяжко поранений вінницький полковник Іван Богун. Однак і польське військо знаходилося в дуже важкому стані: у його таборі почався голод, оточені несли величезні втрати, а надії на визволення не було.
   Дізнавшись, що друга армія вийшла на допомогу обложеному Збаражу, Богдан Хмельницький з татарським ханом вийшли їй назустріч. За 120 км від Збаража, під містом Зборовом (тепер Тернопільська обл.), Хмельницький розташував свою армію на лівому березі річки Стрипа. 5 липня, коли королівська армія, розтягнувшись по розмоклих від дощів шляхах понад Стрипою, почала переправлятися на лівий берег, на неї несподівано напали козацькі загони. Всі, хто переправлявся (більше 4 тис. чол.), були знищені. Польська армія почала будувати оборонний табір. Тут її оточили козацькі і татарські війська. 6 липня бої відновилися і почалося винищення польського війська. Бій мав закінчитися капітуляцією короля з усією армією. Однак поляків виручили татари. Поляки зуміли встановити зв?язок з ханом і щедрими подарунками та обіцянками схилили його до миру. Польський король дозволив татарам на шляху до Криму грабувати українські міста і села, брати ясир. Хан не був зацікавлений, щоб одна із воюючих сторін рішуче перемогла іншу. Він боявся сильної Української держави, що мала утворитися після повного розгрому поляків. Не маючи сил одночасно воювати проти поляків і татар, Богдан Хмельницький почав переговори, які завершилися миром, відомим в історії під іменем Зборівського. Під час переговорів хан змусив Хмельницького зробити вагомі поступки полякам. Головні пункти домовленості були такі: козацький реєстр збільшувався до 40 тис. чоловік, і розміщувалися вони на території Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, де управляв український гетьман і козацька адміністрація. Польське військо тут не мало права розташовуватися. На цій території не могли перебувати єзуїти та євреї. Київський митрополит отримував місце в польському сенаті. Проголошувалася амністія всім, хто брав учать у повстанні.
   Однак воєводства Волинське і Подільське залишалися під управлінням уряду Польщі. Всі селяни і міщани, які не ввійшли до реєстру, повинні були знову повертатися на становище кріпосних і відбувати панщину. Феодали отримали право володіти своїми маєтками. На адміністративні посади король призначав, як і раніше, чиновників, але з православних.