6.2. Період перемог 1648-1649 pp.   На початку 1648 р. Богдан Хмельницький гуртує невдоволених козаків, агітує за повстання, а також розсилає заклики до народу України підніматися на боротьбу. Гарнізон реєстрових козаків на Запорозькій Січі переходить на його бік, і він утверджується на Січі, де його проголошують гетьманом. Одночасно Хмельницький веде переговори з татарами про допомогу. Дізнавшись про початок повстання, польські воєводи, зокрема коронний гетьман М.Потоцький та пальний гетьман М. Калиновський, приймають рішення негайно вирушити на Запорожжя і придушити повстання. Однак їх затримали народні повстання та заворушення, що зразу ж охопили значну частину України. У квітні 1648 р, авангард польської армії під проводом Потоцького, рушив степом, а значна частина реєстрових козаків — по Дніпру. За авангардом вирушили основні сили поляків під керівництвом обох воєначальників (гетьманів).
   Богдан Хмельницький, вивчивши і проаналізувавши попередні козацько-селянські повстання, знав, що однією з причин поразок була пасивна оборонна тактика. Сам гетьман був прибічником активної наступальної форми боротьби, а тому вирішив йти назустріч польській армії, одночасно проводячи через своїх прибічників широку агітацію серед реєстровців, закликаючи їх приєднатися. У війську Хмельницького було 4-5 тис. чол., в польській армії — щонайменше 15-16 тисяч. І все ж Хмельницький не розгубився, маючи надію на підтримку народу, особливо козацтва. Дійсно, реєстровці, що пливли човнами по Дніпру за наказом польського командування, повстали, перебили старшину (крім М. Кричевського), німецьких найманців і перейшли на бік Хмельницького.
   У кінці квітня повсталі напали на військо Потоцького (авангард) в степу, біля балки Жовті Води і почали битву. Реєстрові козаки, які входили до складу польського авангарду, теж перейшли на бік Хмельницького, а польські жовніри були знищені. Разом з козаками воював і загін татар під проводом кримського мурзи (князя) Тугай-бея. Хан вислав на допомогу козакам цей загін, який налічував 4 тис. чоловік (є цифра 16 тис.) і дав обіцянку не плюндрувати українську землю.
   Після цього Богдан Хмельницький вступив у бій з відступаючими основними силами польського війська і під Корсунем розгромив їх. Обидва гетьмани потрапили до полону і їх віддали татарам. У цей час помирає польський король Владислав IV. Отже Польща зосталася без короля, без армії і своїх гетьманів.
   Хмельницький продовжував розсилати свої універсали із закликом до народу України. Величезний вплив на населення справили перші перемоги козацького війська, і спочатку Наддніпрянщина, а згодом і Полтавщина спалахнули потужнім селянським повстанням. Селяни били і грабували панів та їхніх прислужників, а також орендарів-євреїв, створювали загони і оголошували себе козаками. Багато загонів вступали до війська Хмельницького. Висуваються народні ватажки (М. Кривоніс, Д. Нечай), які очолювали цілі народні армії. Повстання перекинулось на Чернігівщину, Новгород-Сіверщину, на Волинь і Поділля. У липні в Україні вже палала селянська війна, що розвивалася разом з національно-визвольною війною та формуванням Української держави. В кінці літа Сіверщина, Київщина, Чернігівщина, Брацлавщина та Поділля звільняються від польського чиновництва та феодалів і створюють козацький устрій.
   Однак у липні у війську Хмельницького посилюються вимоги частини реєстрового козацтва про встановлення миру з Польщею. І гетьман змушений запропонувати полякам переговори на основі незначних вимог: розширення реєстру до 12 тис. чоловік, визнання козацьких вольностей та прав православної церкви. Поляки погодилися і почали переговори. Однак на Полтавщині окатоличений і полонізований князь Ярема Вишневецький (один із нащадків Байди-Вишневецького) з кількатисячними полками розпочинає по-звірячому жорстокі каральні походи, щоб у крові потопити рух повсталого народу. Він виходить через Сіверщину в Полісся і там продовжує винищувати українські міста і села. Це викликало обурення. Проти князя-ренегата виступають кілька великих з?єднань повсталих селян, які очолює Максим Кривоніс. Точаться запеклі бої. Під тиском повсталих мас Богдан Хмельницький перериває переговори, зосереджує війська і починає просувати їх на захід. Йому стало зрозуміло, що війна буде продовжуватися, і він, переорганізувавши та значно збільшивши за рахунок повстанців армію, був готовий до нових битв.
   Польський уряд вжив надзвичайних заходів для розгрому повстанців. Швидко було сформовано 70-тисячне військо, для якого виділялися величезні кредити. На чолі армії поставили трьох воєначальників — князя Домініка Заславського, Миколу Острога і Олександра Конецпольського.
   Богдан Хмельницький уже в червні 1648 р. міг бути в Західній Україні і вдарити звідти на Польщу. І все ж він не поспішає, обережно вивчає становище, активізує пошуки союзників серед сусідніх держав і звертається до московського царя по допомогу. Однак цар позитивної відповіді не дав. В той же час московський уряд підкреслив, що російська армія воювати проти українців не буде. Гетьман уважно вивчає міжнародну ситуацію і, виявивши її сприятливою, розгортає похід назустріч новоствореній польській армії.
   Польське керівництво зосередило всі свої сили в Галичині, і звідти армія чисельністю майже 90 тис. чоловік рушила на Україну. Настрій у польської шляхти був самовпевнений: вони вважали, що їм для розгрому «схизматського» війська потрібна не зброя, а канчуки, що в боях треба покарати повстанців палицями і відправити працювати в стайні та на поля. Гоноровита польська шляхта недооцінювала і армію українців, і військовий талант їхнього вождя, а тому пани їхали з великою кількістю вина і продуктів, зі слугами, в розкішних каретах і більшість часу перебували на майже безперервних банкетах та світських обідах.
   Армія Богдана Хмельницького нараховувала близько 110 тис. чол. і переважала сили ворога на 20-30 тис. (див. Смолій В. А., Степанков В. С Богдан Хмельницький. — Київ, 1993. —- С. 125, 128), однак поступалася рівнем озброєння і досвіду. Більша частина української армії — це слабо підготовлені та озброєні селяни (40-50 тис. повстанців не мали ні вогнепальної, ні холодної зброї). Поряд з цим у війську Хмельницького майже не було кінноти, а у поляків вона була основним родом військ.
   Битва почалася біля містечка Пилявці (тепер село Пилява Старо-Синявського р-ну Хмельницької обл.). Хмельницький обрав тактику активної оборони, щоб вимотати сили противника і дочекатися татар з їх сильною кіннотою. В ході бою козаки застосували хитрість: переодягли частину повстанців, якими керував Максим Кривоніс, у татар і цим викликав паніку серед польських військ. 13 вересня 1648 р. Богдан Хмельницький почав атаку на поляків своїми головними силами. Цього дня в польському таборі поширювалася чутка, що на допомогу козакам наближається ще одна татарська армія. Вночі польський табір охопила паніка, почалася масова втеча, і попереду своїх жовнірів втікали їхні воєначальники, гублячи дорогою свої цінності та символи влади. Таким чином, найбільша у 1648 р. битва закінчилася повною поразкою і панічною втечею польської армії від військ повстанців, яким дісталися величезні трофеї: 100 гармат, багато зброї й спорядження, десятки тисяч возів, карет з панським майном та дорогоцінностями.
   Ця перемога відкрила великі можливості для подальшого розгортання національно-визвольної війни, зокрема шлях на Львів, а далі — на Польщу. Однак Хмельницький, щоб не руйнувати одне із найкрасивіших міст України і не віддати його татарам на розграбування, наказав не штурмувати місто, а взявши з нього викуп, вирушив на Польщу. У кінці жовтня українська армія оточила велике польське місто — фортецю Замостя.
   Вступ українських військ в Галичину сприяв зростанню там народних повстань, особливо у Прикарпатті. Наприкінці 1648 р. більша частина її території перебувала під владою повсталих українських селян, якими в основному керував Семен Височан.
   Влітку 1648 р. розгортається повстання білоруського народу, на допомогу якому Богдан Хмельницький прислав кілька своїх полків. Повстанці захопили міста Мозир, Гомель, Пінськ та інші. Повсталі загони, в яких було багато українців, відволікли на себе сили литовської шляхетської армії; якою командував Я. Радзивіл. Внаслідок цього вона не змогла рушити на Україну і з?єднатися з польським військом, а це допомогло українському війську успішно громити поляків.
   Прихід українських військ до Польщі сприяв посиленню антифеодальної боротьби польських селян, загони яких діяли навіть поблизу Варшави.
   Становище шляхетської Польщі було критичним, і новообраний король Ян Казимир почав з Богданом Хмельницьким переговори, збільшуючи поступки. На той час і становище української армії ускладнилося через втому від безперервних боїв і походів. У повстанців бракувало продовольства та одягу. У таборі почалася епідемія чуми, від якої помер Максим Кривоніс. До того ж впливова козацька старшина все ще надіялася, що шляхом переговорів можна буде добитися в Україні таких же прав, які мала шляхта Польщі і Литви. Та й сам Хмельницький ще не був готовий до чіткої політичної лінії на створення незалежної Української держави та розгром Польщі.
   Тому він погодився на переговори і в середині листопада 1648 р. зняв облогу Замостя, припинив воєнні дії і вирушив в Україну. 23 грудня українські повстанські війська вступили до Києва, де населення радо зустрічало їх. Хмельницького вітали як вождя, який зі своїм військом визволив Русь-Україну від польсько-шляхетського гноблення. Закінчився перший рік національно-визвольної війни українського народу, рік тріум-фу і вражаючих перемог. Фактично це була перемога української націо-нальної революції. Однак формального, юридичного оформлення та визнання вона ще не отримала.
   Якими ж були характер революції, її рушійні сили? Основною силою було козацтво, яке відігравало керівну роль у повстанні, та його союзник — українське селянство. Ці сили боролися проти польського кріпосництва та іноземного поневолення. Разом з козаками та селянами була також основна маса міського населення. У боротьбі проти польського гніту брали участь і статечні козаки, козацька старшина, дрібна українська шляхта та нижче православне духовенство. Всі ці соціальні групи об?єднувало прагнення знищити владу Польщі, іноземний, національний та релігійний гніт.
   Козацтво, селянство та міські низи також боролися проти кріпосництва, намагаючись стати вільними дрібними виробниками і власниками.
   Не брали участі в національно-визвольній революції великі українські магнати, багата і середня шляхта, які окатоличились і ополячились. Вони отримали привілеї від польської влади і вели угодовську політику щодо польської шляхти і магнатства. Відірване від народу вище українське духовенство найчастіше дотримувалося нейтралітету, не втручалося у боротьбу. Однак їх, ренегатів — шляхтичів, магнатів, вищих духовних осіб — була мізерна кількість. Можна стверджувати, що весь український народ піднявся на боротьбу, тому її слід назвати справедливою і прогресивною. Слід звернути також увагу на те, що військові дії характеризувалися надзвичайною жорстокістю, кривавим характером, впертістю обох сторін, хоча ініціатором кривавих розправ, як правило, були поляки. До того ж українська сторона не могла забути і чванливої жорстокості, звірячих розправ переможців-поляків з переможеними українцями у попередніх повстаннях. Тобто жорстокість поляків викликала відповідну реакцію українців.