Цивільно-процесуальне право – це сукупність норм права, що визначають порядок цивільного судочинства, а саме: встановлюють порядок розгляду та вирішення судами справ, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, земельних та інших правовідносин.

Кримінально-процесуальне право – це сукупність норм права, що визначають порядок провадження в кримінальних справах під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи судом.

Поняття і ознаки норм права

До специфічних ознак, що характеризують норми права, необхідно віднести такі:

норми права – це встановлені державою з метою врегулювання відносин у суспільстві загальнообов’язкові правила поведінки людей, що повинні виконувати всі без виключення суб’єкти суспільних відносин яким вони адресовані, незалежно від віку, статі, статусу, бажання і та ін. (наприклад, норми Конституції – поширюються на всіх громадян України; норми, що містяться в Законі України „Про освіту”, – поширюються на певну категорію громадян);

норми права є формально визначеними, а це означає, що вони мають зовнішній вираз, тобто письмово закріплені в Конституції, законах, указах, постановах, рішеннях і т. ін., а також визначають конкретні права й обов’язки суб’єктів суспільних відносин;

норми права – це правила поведінки, що мають загальний характер, тобто їх дія поширюється лише на тих, хто стає безпосереднім учасником суспільних відносин (наприклад, особа використовує надане їй право на працю, на освіту);

норми права встановлюються державою за певною процедурою шляхом правотворчості (наприклад, прийняття Верховною Радою України нормативно-правового акта передбачає: розробку проектів законів; внесення законодавчих пропозицій з подальшим їх розглядом у відповідних комітетах ВР України; розгляд (прийняття або відправлення на доопрацювання) законопроектів на засіданнях парламенту у першому, другому та третьому читаннях);

багаторазовість та загальнообов’язковість норм права, тобто, з одного боку, кожна особа при необхідності може використовувати у відповідному порядку правило поведінки, а з іншого – загальнообов’язковість передбачає те, що норми права повинні виконувати всі учасники суспільних відносин, яким вони адресовані, і за їх невиконання чи неналежне виконання держава застосовує засоби юридичного примусу у вигляді юридичної відповідальності.