Адміністративний арешт: порядок застосування даного виду стягнення та повноваження окремих органів і посадових осіб щодо внесення клопотань про застосування (заміну) на даний вид стягнення

М. Самбор

Забезпечення законності та правопорядку у державі здійснюється шляхом поєднання ряду функцій, використання різних правових та не правових, зокрема організаційних заходів, спрямованих на забезпечення виконання та дотримання усіма суб'єктами відносин загальноприйнятих правил поведінки у тих чи інших обставинах. Визначення певного порядку взаємодії учасників не гарантує виконання всіма суб'єктами взятих на себе зобов'язань. Така обставина зумовлює необхідність відновлення правопорядку. У свою чергу цей захід передбачає необхідність застосування заходів впливу з боку держави та її органів відносно суб'єктів, які зневажають загальноприйняті правила. Такий вплив виявляється у примусі, тобто примусовому виконанні зобов'язань та вжитті заходів, у наслідок яких суб'єкт зазнає певних втрат, іншими словами відбувається застосування юридичної відповідальності, одним з видів якої є адміністративна. Аби не розпорошувати суть та мету нашої статті на вивченні поглядів на поняття юридичної відповідальності, зосередимося саме на адміністративній відповідальності.

Сучасні концепції не мають єдиного підходу до розуміння поняття адміністративної відповідальності, але всі вони так чи інакше містять загальні для розуміння даного поняття істотні ознаки.

Адміністративна відповідальність - інститут адміністративного права. Це обов'язок особи, яка скоїла адміністративний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії у межах встановленого законом стягнення [5, с. 21]. Адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку [2, с. 97].

Адміністративні стягнення - це матеріальний вияв адміністративної відповідальності, негативний правовий наслідок неправомірної поведінки особи, яка вчинила адміністративний проступок і повинна відповісти за свій протиправний вчинок та понести за це відповідне покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального та фізичного впливу 2, с. 99]. Усі ці дефініції містять у собі вказівки на певні негативні фактори, які повинна зазнати особа, яка вчинила правопорушення. Таким негативним чинником виступає стягнення.

Адміністративні стягнення - це правовий наслідок скоєного адміністративного правопорушення, що є відповідним заходом державного примусу, своєрідним втручанням у сферу правових благ та майнових інтересів винного, адекватним абстрактній оцінці цього діяння законодавцем [1, с. 121]. Перш ніж вести мову про стягнення, має відбутися певний порядок, який визначить які саме стягнення можуть та повинні буди застосовані до правопорушника. Це відбувається під час вжиття відповідних процесуальних дій та прийняття на їх основі рішень. Загалом сам порядок розуміється як певне провадження.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ можна визначити двояко. З однієї сторони - як урегульований законом порядок здійснення відповідних процесуальних дій, що забезпечують винесення законних і об'єктивних рішень по підвідомчих їм справах про адміністративні правопорушення, з іншого - як основану на законі діяльність посадових осіб органів внутрішніх справ по розгляду підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення та прийняттю рішень по них в установлених законом формі та порядку, а також діяльність щодо застосування ними заходів, які забезпечують адміністративне провадження [1, с. 154].

Як правило, виділяють чотири основні стадії провадження: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення та адміністративне розслідування, якою охоплюється комплекс першочергових процесуальних дій, що забезпечують згодом можливість розгляду справи по суті. У рамках цієї стадії установлюється факт протиправної поведінки, особа правопорушника, інші фактичні обставини у справі, збираються і аналізуються докази, дається первісна правова оцінка скоєному, тобто здійснюється повне адміністративне розслідування у справі з відповідним процесуальним оформленням результатів такого розслідування з метою підготовки справи для розгляду по суті; 2) розгляд справи по суті та винесення по ній постанови - це основна, центральна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення; 3) перегляд справи у зв'язку із оскарженням або опротестуванням постанови по справі є факультативною, тому що не кожна постанова по справі оскаржується або опротестовується; 4) виконання постанови про справі - заключна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. Суть і важливість даної стадії - в кінцевій реалізації винесеної по справі постанови про накладення адміністративного стягнення [1, с. 155-160]. Найбільше нас цікавить стадія винесення постанови за справою про адміністративне правопорушення та виконання останньої. З огляду на те, що ефективність усієї судової, адміністративної гілок влади оцінюється з позиції не прийняття того чи іншого рішення, а його виконання, так само і нас цікавить не стільки винесення такої постанови про притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності, скільки виконання такої постанови, зізнання правопорушником тих негативних чинників, які є результатом реагування держави в особі її компетентних органів на діяння, які є антисуспільними та суспільно негативними.

Ураховуючи вищевикладене, метою статті є дослідження нормативного регулювання та юридичної практики, пов'язаної із виконанням адміністративних стягнень у вигляді адміністративного арешту, зокрема під час провадження у справах про заміну адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт та виправних робіт на адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту, а також пошук шляхів усунення прогалин чинного законодавства, пов'язаних із виконанням зазначеного адміністративного стягнення.

На підставі аналізу процесуальних норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) [8], можна дійти висновку, що найбільше видів правопорушень, за вчинення яких складаються протоколи про адміністративні правопорушення, відноситься саме до повноважень органів внутрішніх справ. Забезпечення законності а адміністративній діяльності органів внутрішніх справ - це створення такого адміністративно-правового режиму в суспільстві, при якому вся система органів, виконуючи функції щодо охорони громадського порядку, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю, зобов'язана, з однієї сторони, суворо дотримуватись вимог законів, а з другої - вимагати від посадових осіб та громадян безумовного виконання цих законів та інших законодавчих актів, здійснювати інші правоохоронні та правозастосовні заходи з метою зміцнення правопорядку в державі [4, с. 38]. Однак, значна частина справ про адміністративні правопорушення, протоколи за якими складаються органами внутрішніх справ, розглядаються по суті та приймаються рішення третьою гілкою влади, а саме судами.

Отже, аби зрозуміти послідовність виконання дій щодо впровадження такої форми реалізації права як застосування у справах про адміністративні правопорушення з виконання адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту слід розглянути загальні правила накладення стягнень.

Ч. 2 ст. 38 КУпАП зазначає, що у разі підвідомчості справи про адміністративне правопорушення відповідно до КУпАП чи інших законів суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у ч. 3 ст. 38 КУпАП. Поряд з цим ч. 1 ст. 32 КУпАП вказує на те, що адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). У свою чергу слід відмітити, що застосування у вигляді адміністративного стягнення адміністративного арешту відноситься до виключної компетенції суду (ст. 32 КУпАП). При цьому адміністративний арешт застосовується як виключне адміністративне стягнення, що можна розуміти так, що у разі неефективного впливу інших адміністративних стягнень на правопорушника, застосовується найжорсткіший його вид - адміністративний арешт. У свою чергу останній характеризується значними обмеженнями прав, свобод та інтересів особистості і у цьому контексті найперше - обмеження волі.

Ст. 268 КУпАП прямо вказує на те, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 160-2, 172-2 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 1851, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. Однак, поряд із вищеперерахованими складами адміністративних правопорушень, під час розгляду справ за якими обов'язкова присутність самої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відсутній такий склад правопорушення як керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (ст. 130 КУпАП). Хоча санкція даної статті передбачає такий вид адміністративного стягнення як адміністративний арешт. Фактично саме це й зумовило написання даної статті, метою якої визначено порядок застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту за окремі види адміністративних правопорушень.

Іншим напрямком дослідження предмета є з'ясування порядку заміни одного виду стягнення на інший, а саме на адміністративний арешт.

Ст. 3214 КУпАП вказує на те, що у разі ухилення порушника від відбування громадських робіт постановою судді невідбутий строк громадських робіт може бути замінено адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за п'ять годин громадських робіт, але не більш як на п'ятнадцять днів, ст. 325 КУпАП веде мову про те, що у разі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на п'ятнадцять діб.