Спершу відзначимо, що при розробці законодавчих актів, що встановлюють різні правові форми управління (у тому числі адміністративні договори) на Україні доцільно враховувати закордонний (наприклад, німецький) досвід законодавства про адміністративні договори й практику їх застосування, а значить про публічний (адміністративний) режим забезпечення виконання відповідних договірних зобов'язань.

Адміністративно-процесуальний закон ФРН встановлює зміст публічно-правового договору, тобто чітко відмежовує його предмет. Адміністративний договір, по-перше, служить виконанню публічно-правових норм; по-друге, містить обов'язок по виданню адміністративного акту або здійсненню інших владних публічно-правових службових дій особами, що перебувають на публічній службі (наприклад, складання акту про дозвіл будівництва); по-третє, належить до публічно-правового правочину або обов'язку громадян (наприклад, обов'язок комунальних органів прибирати міські вулиці).

Можливе розмежування договору на дві частини: публічно-правову й приватноправову (так називані змішані договори). Тоді він повинен відповідно мати й подвійне правове регулювання: привселюдно- і приватноправове. Наприклад, якщо хтось бажає побудувати в центрі міста будівлю і відкрити магазин, то у зв'язку із цим йому необхідно одержати дозвіл на відповідне будівництво. Через те що він не в змозі на своїй земельній ділянці побудувати крім самої будівлі майбутнього магазина й необхідні за законом місця для вантажних автомобілів (стоянку, площу для паркування), він звертається в органи управління із проханням звільнити його від даного встановленого законодавством обов'язку. Органи управління готові до того, щоб суб'єкт заплатив, наприклад, 15 000 євро за автостоянку, що у найближчому майбутньому буде побудована десь біля цього магазина. Таким чином, укладається відповідний договір: органи управління зобов'язуються видати документ, що звільняє суб'єкта від виконання встановленого в законі обов'язку (тобто про додаткове будівництво стоянки для машин), а останній сплачує 15 000 євро. Цей договір має публічно-правову природу. Він був би також публічно-правовим договором, якби включав тільки обов'язок суб'єкта по сплаті грошової суми, однак даний обов'язок був би наслідком звільнення від виконання законного обов'язку.

Законодавство ФРН визначає кілька видів адміністративних договорів. Різницю між ними обумовлено, у першу чергу, тим, що в Німеччині поряд з Адміністративним процесуальним законом діє й Соціальний кодекс, що також регулює адміністративно-договірні відносини. Бувають координуючі адміністративні договори, тобто вони містять у собі координуючий потенціал, і субординаційні. Адміністративний процесуальний закон робить чітке розходження між координуючим і субординаційним адміністративними договорами. Однак законодавець не дає понять цих договорів.

При укладанні координуючих договорів встановлюється рівне правове становище договірних сторін по відношенню друг до друга в публічно-правовій сфері. Ці договори можуть укладатися між дієздатними суб'єктами публічного управління. Таким чином, координаційно-правовий варіант адміністративного договору, якщо мова йде про договір між суб'єктами публічного управління, що мають рівний правовий статус, обумовлений необхідністю публічно-правових угод між, наприклад, двома або декількома громадами по створенню певного союзу (організації) з конкретною публічною (суспільно значимою) метою.

Субординаційні адміністративні договори укладаються державними органами з іншими суб'єктами права, відповідні правові відносини з якими можна було б урегулювати й шляхом видання правового акту управління. Субординаційні договори - це договори між суб'єктами публічного управління, що перебувають у супідрядності, наприклад, між органами управління й громадянами, або тільки між суб'єктами управління усередині адміністрації. Такі договори, як правило, укладаються в сфері дії норм будівельного права, що входить в Особливу частину адміністративного права Німеччини. До даної групи договорів належать наступні: договір між начальником і чиновником про виплату останнім грошової суми, витраченої за послуги з навчання у випадку передчасного його звільнення з публічної служби; договір між поліцейським управлінням і адресатом поліцейського розпорядження (особою, що несе відповідальність перед поліцією) про виконання поліцейського розпорядження; договір про порядок користування послугами публічної (суспільної) установи й ін. Ці приклади показують, що субординаційні адміністративні договори є по своїй правовій структурі комплексними, тому що вони, по-перше, іноді додатково містять у собі обов'язок по виданню адміністративного акту; по-друге, заміняють собою адміністративний акт; по-третє, у деяких випадках їм не властиві специфічні риси звичайних адміністративних договорів.

Розглянемо найважливіші види адміністративних договорів на Україні й ознаки, що характеризують їхній зміст.

1. До адміністративних варто відносити договори, які містять вихідні за рамки звичайних цивільно-правових договірних відносин спеціальні зобов'язання (умови). Органи виконавчої влади (місцева адміністрація), як суб'єкти таких договорів, мають на меті ефективне здійснення завдань публічної (державної) служби, створеної, у свою чергу, з метою задоволення державних або суспільних інтересів.

Спеціальні (особливі) адміністративно-правові зобов'язання можуть поширювати дію у відношенні обох сторін, що є учасниками адміністративно-договірних відносин, тобто як на орган виконавчої влади (місцеву адміністрацію), так і на іншого суб'єкта.

2. У якості адміністративних договорів доцільно розглядати й так називані договори про концесії публічної (державної) служби, за допомогою яких орган виконавчої влади, і особливо місцева адміністрація, делегують господарським товариствам і компаніям, а також особам, що займаються підприємницькою діяльністю, тобто юридичним і фізичним особам, частину своїх функцій і повноважень, які пов'язані із забезпеченням життєво важливих суспільних потреб і інтересів громадян, з підтримкою порядку на відповідних територіях. До таких адміністративних договорів можна, зокрема, віднести угоди міської адміністрації з акціонерними й орендними підприємствами міського транспорту з ремонту житлового фонду, здійсненню очисних заходів і ін. У цих угодах передбачені двосторонні спеціальні зобов'язання: адміністрація здійснює дотаційні виплати; адміністрації підприємств відповідають за якісне виконання прийнятих на себе умов (наприклад, точно витримувати графіка руху автобусів, трамваїв і тролейбусів, проводити збирання й вивіз побутових відходів у ранні ранкові годинники й піддавати їх повному знищенню).