Розділ 2. Кримінально-правова характеристика тілесних ушкоджень 2.1 Об'єктивні ознаки складів злочинів, передбачених статтями 121, 122, 125 Кримінального кодексу України Найбільш поширеними злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження. Тілесними ушкодженнями називається протизаконне і винне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, якій було порушено анатомічну цілісність або фізіологічні функції тканини чи органів потерпілого при посяганні на здоров'я. Ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається від зовнішніх та внутрішніх проявів заподіяної шкоди. Наслідки заподіяння тілесних ушкоджень визначається судово-медичною експертизою на підставі "Правил судово-медичного визначення ступенів тяжкості тілесних ушкоджень". Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють такі види тілесних ушкоджень: тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Стаття 121 Кримінального кодексу України вказує на основні ознаки, які вказують на ті дії, які кваліфікуються як умисне тяжке тілесне ушкодження. Згідно з законом, тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння або спричинили втрату будь-якого органа чи його функції, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи невиправне знівечення обличчя. Отже, можна виділити такі основні ознаки тяжких тілесних ушкоджень: 1) небезпека для життя 2) втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій 3) душевна хвороба 4) розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину 5) переривання вагітності 6) невиправне знівечення обличчя Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які загрожують життю людини (потерпілого) в момент їх заподіяння, або внаслідок яких було спричинено смерть особи. Тяжке тілесне ушкодження буде визнане таким, що є небезпечним для життя за наявності хоча б однієї з ознаках, вказаних у Правилах. Щодо втрати будь-якого органу або втрати органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відділені органа від тіла людини, а також, коли настав повний чи частковий параліч цього органу. Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів тимчасовою чи хронічною душевною хворобою, якщо це спричинило розлад його психічної діяльності. Таке захворювання може з'явитись внаслідок тяжкої травми голови, мозку або внаслідок переляку та сильного психічного стресу. [8] Також, як було вказано вище, однією з ознак тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо воно спричинило переривання вагітності. При цьому строк вагітності не має значення. Не впливають на кваліфікацію за таке посягання стосунки потерпілої з винним. Кримінальна відповідальність за переривання вагітності не тягне за собою кримінальну відповідальність, якщо це сталося з причини патологічних властивостей організму потерпілої. Знівечення обличчя також є ознакою тяжкого тілесного ушкодження. Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, жахливий зовнішній вигляд (відсутність носа, губ), тяжкість шкоди при знівеченні обличчя обумовлюється не стільки фізичною шкодою, скільки психічною травмою, так як знівечене обличчя принижує потерпілого, викликає в нього тяжкі душевні переживання, муки. [9] Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України за наявності хоча б однієї з вищевказаних ознак. Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст.122 ККУ) характеризуються тим, що є менш небезпечними для здоров'я особи та характеризуються наступними ознаками: 1) в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого 2) не мають наслідків, передбачених ст.121 Кримінального кодексу України 3) спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу 4) спричинюють інший тривалий розлад здоров'я Тривалим належить вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33%. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило смерть, настання котрої винний не передбачав і не міг передбачити, кваліфікується за ст.119 Кримінального кодексу України як необережне убивство. Згідно зі статтею 125 Кримінального кодексу України та Правилами легким тілесне ушкодження - це ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності та має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів. До основних ознак тілесних ушкоджень відносять наступні: 1) не містять ознак тяжкої чи середньої тяжкості тілесні ушкодження 2) викликають короткочасний розлад здоров'я потерпілого чи короткочасну, незначну стійку втрату працездатності. Важливо відрізняти поняття: "розлад здоров'я" і "шкода здоров'ю", оскільки шкода здоров'ю може бути заподіяна і без його розладу. Короткочасним розладом здоров'я, згідно з Правилами, вважається таке його порушення, яке продовжувалось більше ніж шість днів, але не більше трьох тижнів (21 день), тобто тривалістю 7-21 днів, втрата працездатності (загальної) в розмірі до 10%. Короткочасний розлад здоров'я і короткочасну втрату працездатності визначає судово-медична експертиза. Таким чином, з вищезазначених ознак видно основні відмінності, які відрізняють види тілесних ушкоджень одне від одного. [10] 2.2 Суб'єктивні ознаки тілесних ушкоджень До суб'єктивних ознак відносяться суб'єкт та суб'єктивна сторона. За загальним правилом суб'єктивної сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Але у кожного складу злочину є свої особливості суб'єктивної сторони. Тож детально розглянемо особливості суб'єктивної сторони злочинів передбачених статтями 121,122 та 125 Кримінального кодексу України. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне замаху на вбивство. Розрізняють ці злочини за суб'єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту. Для з'ясування змісту умислу винного враховуються всі обставини злочину: засоби і знаряддя злочину, кількість, характері місця ран, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередня поведінка винного і потерпілого, їхні взаємовідносини тощо. Також, в психологічному плані важливого значення в структурі злочину набувають мотиви прагнення вчинення злочину. Відповідно типовими мотивами навмисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження були помста, неприязнь, ревнощі, користь. Розглянемо їх докладніше. Помста - даний мотив дуже цікавий, оскільки в більшості виникає миттєво, а реалізуватися може як миттєво, як відповідна реакція на будь-який подразник, так і через певний проміжок часу, навіть досить тривалий, коли потерпілий навіть забув про сварку, або примирився з майбутнім злочинцем. У досліджуваної категорії злочинів в переважній більшості випадків мотив злочину являється наслідком міжособистісних стосунків. Зрозуміло, що психологія людських стосунків складна та багатогранна, так само і стосовно мотиву, тобто їх (мотивів) може бути декілька (помста за минулу образу і разом з цим заздрість, що в нього і в родині і на роботі все добре, і злість саме за це і навіть ревнощі стосовно стосунків з власною дружиною тощо). [11] Аналіз слідчо-судової практики свідчить про те, що певна категорія осіб, які вчинили даний злочин приховують справжні мотиви, прагнучи ухилитися від кримінальної відповідальності, або сподіваючись на пом'якшення покарання. В переважній більшості випадків підозрювані, обвинувачені приховують корисливі та хуліганські мотиви завуальовуючи їх іншими, які на їх думку можуть впливати на висновки слідчого і суду з метою уникнення або пом'якшення покарання. І навпаки, особи, які вчинили дані дії через неприязнь, або ревнощі в стані сильного душевного хвилювання майже ніколи не приховують мотиву заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і навіть частенько заявляють, що не жалкують про вчинене і якби можна було б повернути все назад вони вчинили так само. Так само і потерпілі або через почуття сорому, або честолюбства, або навіть майбутньої помсти особі, яка завдала їм тілесних ушкоджень можуть не викривати справжній мотив злочину. Стосунки, які виникають на підґрунті неприязні, як показує практика, не виникають раптово, вони народжуються і становляться за певний проміжок часу, інколи досить тривалий. Звісно, інколи зустрічаються випадки, коли неприязне ставлення до певної особи формується у короткий проміжок часу, але зазначаємо що не раптово. Як правило, передує цьому аморальна, або безпринципна поведінка певної особи, яка вступає у конфлікт з менталітетом іншого індивідуума. Зазвичай в таких випадках злочин відбувається імпульсивно, тобто особа яка вчинює його не усвідомлює мету та мотив своїх дій. [12] Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони злочину. Встановлення мети злочину і її доведення потрібне лише по тій категорії кримінальних справ, де на це вказується у змісті гіпотези правової норми Кримінального кодексу України. Аналіз слідчо-судової практики свідчить, що переважна більшість 65% досліджених матеріалів кримінальних справ зазначеної категорії на превеликий жаль не містять відомостей стосовно мети вчинених злочинів. А відповідно до цього, не має можливості із великим ступенем достовірності дослідити мету злочину, як елемент криміналістичної характеристики. Але слід зазначити, що в інших 35% кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження безпосередньо про мету злочину говорять свідчення обвинувачення - 30%, свідчення потерпілих - 2%. Особа, яка вчинила злочин, в більшості випадків - 25% заявляє, що метою її дій було припинити дії потерпілого, або примусити його вчинити якісь дії (припинити лаятись, втекти тощо), або злочин вчинено в стані самооборони, а стосовно заподіяння шкоди здоров'ю лише - 3%; заподіяти страждання, больові відчуття - 3,5%; злякати, розбудити, повернути до свідомості, зганьбити - 2%. [13] Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що в криміналістичній характеристиці злочинів взагалі і зокрема тілесних ушкоджень відомості про особу злочинця, мотив та мета скоєння злочину мають дуже важливе значення. Так, володіння відомостями про усі суб'єктивні ознаки скоєння злочинів передбачених статтями 121,122 та 125 ККУ сприяє висуненню версії про обставини, мотиви заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, про особу злочинця, а також впливає на кваліфікацію злочину. 2.3 Відмінність тілесних ушкоджень від фізичного болю Загалом поняття "сильний фізичний біль", яке законодавець закріпив в диспозиції ст.127 КК України, є оціночним, а тому потребує детального дослідження. [14] Багато вчених таких як Л. Дорош, О. Денисова, В. Цимбалюк, В. Поворознюк та інші мають різні точки зору,щодо визначення цього поняття. Але якщо узагальнити усі точки зору науковців, то можна виділити наступне поняття: сильний фізичний біль - це особлива психофізіологічна реакція організму, яка характеризується неприємними сенсорними відчуттями, а також біль, що виникає з фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів. Тілесні ушкодження завжди викликають фізичний біль. Однак не слід ототожнювати поняття "сильний фізичний біль" та "тілесні ушкодження". По-перше, поняття "тілесні ушкодження" знайшло своє закріплення на нормативно-правовому рівні.