У пункті 1.2 Правил, зазначається, що з медичної точки зору, тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних. По-друге, встановлення факту сильного фізичного болю є компетенцією суду, а визначення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є компетенцією експерта. Наявність тілесного ушкодження не обов'язково свідчитиме про наявність сильного фізичного болю. Але не виключено, що саме ступінь тяжкості тілесних ушкоджень впливатиме на ступінь заподіяного людині болю. По-третє, не можна погодитись з тим,що сильний фізичний біль як обов'язкова ознака об'єктивної сторони катування означає психічний стан особи, який характеризується відчуванням особою сильного (фізичного та психічного дискомфорту) страждання внаслідок побоїв, мучення або інших насильницьких дій, пов'язаних з фізичним впливом на потерпілого. Звичайно, фізичний біль свідчить про порушення саме фізичної цілісності, однак він може виникати не тільки внаслідок фізичного впливу на потерпілу особу. Так само як і тілесні ушкодження, хоча вони і є порушенням анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, однак своїм детермінантом мають не тільки матеріальний вплив. Правила зазначають, що до зовнішніх ушкоджуючи факторів, які викликають тілесні ушкодження, відносяться, зокрема, психічні фактори. Сильний фізичний біль як оціночна ознака може встановлюватися тільки з урахуванням конкретних обставин злочину, а саме: характеру посягання, засобів фізичного впливу на потерпілого, способу вчинення злочину, локалізації ударів, їх інтенсивності, больового порогу потерпілого тощо. На визнання фізичного болю сильним можуть також впливати суспільно небезпечні наслідки такого впливу на потерпілого у вигляді певного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Отже, поняття "сильний фізичний біль" є оціночним. Воно являє собою специфічну форму відображення волі законодавця щодо криміналізації одного з можливих суспільно небезпечних наслідків катування. Через відсутність уніфікованого підходу до визначення поняття "біль" достатньо складно надати визначення поняттю "сильний фізичний біль". Ступінь заподіяння фізичного болю завжди потребує своєї оцінки з боку правозастосовувача. При її наданні обов'язково повинні бути враховані суб'єктивні особливості потерпілого, об'єктивні умови вчинення злочину, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень тощо. [15] Розділ 3. Кримінологічна та криміналістична характеристика видів тілесних ушкоджень 3.1 Проблеми при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним з поширених видів експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає 90 %. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визначити ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень. Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права зазначати у висновках свого акту статтю КК, яка передбачає тяжкість покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом, проводиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших об'єктивних і суб'єктивних факторів. Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень впливає на кваліфікацію злочину, тобто має обов'язковий характер. У багатьох випадках експертиза не обходиться без допомоги спеціалісту. Знання спеціаліста потрібні для встановлення часу заподіяння тілесних ушкоджень, з'ясування механізму їх заподіяння і знаряддя, яке для цього використовувалося. Аналіз слідчої практики показує, що при розслідуванні даних злочинів спеціальні знання використовувались у формі консультацій, порад, рекомендацій, передачі додаткової інформації, участі у підготовці та проведенні процесуальних дій, проведення попередніх досліджень (82,4 % - медичних, 5,9% - криміналістичних). Зважаючи на психологічний стан, у якому перебуває потерпілий суттєвого значення набуває допомога психолога в процесі підготовки слідчого до спілкування та під час отримання інформації від потерпілого. Спеціаліст допоможе слідчому правильно визначити ознаки вчиненого фізичного і психологічного насилля, виявити іншу інформацію, яка може мати значення для встановлення психологічного контакту з потерпілим з метою отримання повних та об'єктивних свідчень про обставини події та особу злочинця. Тільки залучивши до розслідування професійного психолога можна отримати дані, що дозволяють зрозуміти та правильно оцінити особливості психічної діяльності і проявів людини, які мають значення для висновків правового характеру. Процесуальною формою використання спеціальних знань при розслідуванні тілесних ушкоджень є судова експертиза. Відповідно до ст.75 КПК України вона призначається, коли для вирішення певних питань у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Науковцями вірно звертається увага не те, що призначення експертизи можливе лише у порушеній кримінальній справі, а правом її призначення наділено особу, у провадженні якої перебуває справа. Вивчення матеріалів кримінальних справ про тілесні ушкодження показало, що в процесі розслідування призначалися та проводилися наступні види експертиз: судово-медична (потерпілого - 96,1%) та (підозрюваного - 7,8%); судово-психіатрична (обвинуваченого) - 68,6%; медико-криміналістична - 60,8%; балістична - 15,7%; дактилоскопічна - 23,5%; трасологічна - 37,3%; мікрооб'єктів - 25,5%; судово-наркологічна (підозрюваного) - 7,8%; холодної зброї - 15,7%; імунологічна - 1,96%. [16] З наведеного вище випливає те, що найбільша частка серед судових експертиз при розслідування тілесних ушкоджень належить: судово-медичним, судово-психіатричим та медико-криміналістичним дослідженням. Ознайомимось більш детально з основним видом експертизи, що проводиться під час встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень - судово-медичною експертизою. Згідно з Правилами Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих, Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості. Також, експерт повинен: 1) встановити особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює 2) з'ясувати у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості 3) ознайомитись з матеріалами справи і наявними медичними документами 4) всі отриманні відомості зафіксувати у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження) Чинне законодавство не встановлює терміни для призначення експертизи. Відповідно до ст.75 КПК України експертизу призначають, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Слідчим мають бути зібрані матеріали, необхідні для проведення дослідження та формулювання висновку. На жаль, матеріали для дослідження експерту подаються не в повному обсязі. За запитом експерта представлялися додаткові матеріали, що потрібні для дослідження: характеристики, довідки, медичні документи (історія хвороби). [17] Також важливу інформацію можуть містити неофіційні особисті документи, щоденники, записні книжки, замітки, листи, вірші, проза, малюнки тощо. Додаткові відомості, потрібні експерту для обґрунтування висновку, можуть бути отримані в процесі допиту чергового лікаря, який приймав хворого, хірурга, що проводив операцію, лікаря, який спостерігав за хворим і спілкувався з ним. Доцільно щоб під час такого допиту був присутній судовий медик, який може звернути увагу на обставини, що мають важливе значення для формування висновку. При призначенні судово-медичної експертизи слідчий в постанові має сформулювати типові для таких ситуацій запитання, а також врахувати ознаки конкретної специфічної ситуації. Частіше за все перед експертом ставлять такі запитання: 1) в якому положенні перебував потерпілий в момент заподіяння тілесних ушкоджень 2) яка кількість тілесних ушкоджень, їх локалізація, характер, ступінь тяжкості кожного 3) давність тілесних ушкоджень 4) на якій відстані від постраждалого відбувся вибух; одиничне чи неодиничні осколочні поранення заподіяні потерпілому; чи є тілесне ушкодження кульовим, дробовим, осколочним; одним чи кількома пострілами заподіяні тілесні ушкодження; 5) як відобразилися на тілі потерпілого особливості предметів, що використовувалися для заподіяння тілесних ушкоджень 6) пошкодження заподіяно самим потерпілим чи іншою особою Крім того, можуть проводитися інші різновиди судово-медичної експертизи. А також медико-імунологічні, судово-психіатричні, судово-психологічні, психолого-психіатричні, а також криміналістична експертизи. [18] 3.2 Особливості злочинця та особи потерпілого при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень Під час розгляду обставин, які підлягають доказуванню по кримінальним справам пов'язаним з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень особливий інтерес викликає саме характеристика особи злочинця. Саме інформація про особу злочинця під час дослідження слідів нанесення тяжких тілесних ушкоджень, дозволяє висунути версії про мотиви та мету, про спосіб вчинення і приховування злочину, а також щодо місця знаходження розшукуваних. В комплекс ознак особи, як елементу криміналістичної характеристики включаються всі ознаки, які можуть сприяти визначенню ефективних шляхів і методів встановлення, розшуку та викриття злочинця. Частина їх має не тільки криміналістичне значення (наприклад, попередні судимості), але і важлива для розкриття злочину (наприклад, хитрощі злочинця). Зміст даного елементу криміналістичної характеристики визначається набором ознак особи, специфічних для осіб, що вчиняють злочини даного виду, і суттєвих для їх ефективного розслідування. Аналіз кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження надає можливість виділити три основні групи криміналістично-значущих властивостей особистості злочинця, які мають важливе значення для криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень: 1. Дослідження біологічних властивостей особи, які включають статеві, вікові, анатомічні, фізіологічні та інші ознаки. 2. Дослідження психічних властивостей особи, що свідчать про інтелект, емоційну і вольову сфери індивіда. 3. Дослідження соціальних властивостей особи, що характеризують її суспільний статус, професійну належність, родинний стан, місце проживання, рід занять, взаємостосунки з іншими членами суспільства. Вивчення кримінальних справ показало, що переважна більшість умисно заподіяних тяжких тілесних ушкоджень вчинюється особами чоловічої статі - 88 % і лише 12 % жінками. Переважно даний злочин скоюють чоловіки у віці після 30 років (30,9%). Причому 80,1% злочинів досліджуваної категорії вчинювалося однією особою і лише 19,9% групою, з них, лише 5% у складі двох осіб. Перевага належить особам, які під час вчинення злочину перебували у стані алкогольного 58,4% або наркотичного 18% сп'яніння. З загальної кількості 5% злочинів зазначеної категорії вчинено особами без визначеного місця проживання, і лише 1% приїжджими. Загальноосвітній рівень характеризує така тенденція: 29% злочинців мали базову загальну середню освіту, 56% - повну загальну середню освіту, 9% базову вищу освіту (молодший спеціаліст), 6 % повну вищу освіту (спеціаліст). У момент вчинення злочину 47,2 % осіб були без певного роду занять, тобто не навчалися і не працювали, 42% - робітники, 11% - службовці, 23,6% - учні різних навчальних закладів (шкіл - 9,6%, коледжів - 6,7%, інститутів - 7,3%), 4% - пенсіонери. 55% осіб були самотніми, не мали ні родини, ні друзів.