Аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак злочинів
Сторінки матеріалу:
Тілесне ушкодження - це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність і тягне лише у випадках, якщо воно є засобом вчинення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК [5].
Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена.
Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначається судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 року під № 255/791 [7].
Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:
1) патологічний (головний) - визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент заподіяння їх, а також характер і ступінь порушень цільності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;
2) економічний (додатковий) - визначає ступінь втрати працездатності;
3) естетичний (додатковий) - визначає знівечення обличчя потерпілого.
Нанесення тілесних ушкоджень навмисно чи з необережності іншій особі кваліфікується як злочин і є кримінально караним відповідно до Кримінального кодексу України.
Чинне кримінальне законодавство передбачає номінально три види тілесних ушкоджень. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в кримінальному кодексі України розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі.
Легким визнається таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).
Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу
Відповідно до закону (ч. 1 ст. 121 КК [5]) тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя в момент заподіяння їх або спричинили втрату будь-якого органа чи втрату його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя [8, с. 84].
Заподіяння тілесних ушкоджень особі є одним із найпоширеніших злочинів проти особи. Зокрема у КК України передбачено 24 склади злочинів, які передбачають відповідальність за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст.ст. 121, 123-124, 128, ч. 1 ст. 136, ч. 3 ст. 150-1, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 276, ч. 2 ст. 277, ч. 2 ст. 282, ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 287, ч. 1 ст. 288, ч. 2 ст. 314, ч. 3 ст. 345, ч. 3 ст. 345-1, ч. 3 ст. 346, ч. 3 ст. 350, ч. 3 ст. 377, ч. 3 ст. 398, ч. 3 ст. 399, ч. 1 ст. 415, ч. 1 ст. 442 КК України), 14 складів злочинів, що передбачають відповідальність за завдання середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст.ст. 122, 128, ч. 3 ст. 150-1, ч. 2 ст. 277, ч. 2 ст. 281, ч. 2 ст. 282, ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 287, ч. 1 ст. 288, ч. 2 ст. 314, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 345-1, ч. 2 ст. 346, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398, ч. 2 ст. 406, ч. 1 ст. 415 КК України) та 2 склади злочинів, які передбачають відповідальність за заподіяння легкого тілесного ушкодження (ст. 125, ч. 2 ст. 406 КК України) [5].
Склади злочинів, які охоплюють заподіяння тілесних ушкоджень, належать до категорії матеріальних, оскільки їх об'єктивна сторона передбачає поряд із наявністю суспільно небезпечного діяння або бездіяльності настання певних негативних наслідків. Наслідком таких злочинів є шкода, яка заподіюється діями суб'єкта здоров'ю потерпілого.
Злочини, які передбачають відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень, містяться у декількох розділах Особливої частини чинного КК України. Зокрема Розділ ІІ (Злочини проти життя та здоров'я особи) - ст.ст. 121-125, 128, 136; Розділ ІІІ (Злочини проти волі, честі та гідності особи) - ч. 3 ст. 150-1; Розділ VI (Злочини проти власності) - ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 196; Розділ ХІ (Злочини проти безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту) - ч. 2 ст. 276, ч. 2 ст. 277, ч. 2 ст. 281, ч. 2 ст. 282, чч. 1-2 ст. 286, ч. 1 ст. 287, ч. 1 ст. 288; Розділ ХІІІ (Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення) - ч. 2 ст. 314; Розділ XV (Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян) - чч. 2-3 ст. 345, чч. 2-3 ст. 345-1, чч. 2-3 ст. 346, чч. 2-3 ст. 350; Розділ XVIII (Злочини проти правосуддя) - чч. 2-3 ст. 377, чч. 2-3 ст. 398, ч. 3 ст. 399; Розділ ХІХ (Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)) - ч. 2 ст. 405, ч. 2 ст. 406, ч. 2 ст. 414, ч. 1 ст. 415; Розділ ХХ (Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку) - ч. 1 ст. 442 [5].
Із викладеного випливає, що суспільство зацікавлене в недопущенні пониження соціальної активності кожного із своїх членів, що надалі може призвести до зниження активності всього суспільства загалом. Так, М. С. Таганцев зазначав, що «тілесне ушкодження має охоплювати всі випадки завдання фізичного болю чи страждань». На думку С. В. Познишева, поняття «тілесне ушкодження» потрібно розуміти як заподіяння іншій особі не тільки страждання, що продовжується, та такого, яке до визначеного ступеня спричиняє розлад здоров'я, але і миттєвого фізичного болю, що безслідно минає.
Тілесним ушкодженням із медичного погляду вважається порушення анатомічної цілісності та фізіологічної функції органів і тканин, що виникає внаслідок дії чинників зовнішнього середовища, зокрема травми
Натомість Є. М. Білецький дещо розширює зміст тілесних ушкоджень, визначаючи їх як порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи декількох зовнішніх ушкоджувальних чинників - фізичних, хімічних, біологічних, психічних [9, c. 142].
Умисне легке тілесне ушкодження передбачене статтею 125 Кримінального кодексу України. У частині 1 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження [5].
Ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, можна вивести з положень, які наведено в частині статті 125 Кримінального кодексу України та в п.2.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також у проаналізованих кримінально-правових нормах, якими регламентується відповідальність за тяжке та середньої тяжкості тілесне ушкодження. Такими ознаками є:
- відсутність небезпеки для життя;
- відсутність інших ознак тяжкого тілесного ушкодження;
- короткочасний розлад здоров'я;
- стійка втрата працездатності до 10%.
До ушкоджень, спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).
Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень дозволяють виділити ознаки легкого тілесного ушкодження:
- короткочасний розлад здоров'я;
- незначна стійка втрата працездатності.
Легке тілесне ушкодження може бути таким, що:
- спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності;
- не спричинило зазначених наслідків.
Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день). Під незначною втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.
Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів [10, c. 77].
Що стосується тяжких тілесних ушкоджень, небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння їх чи при звичайному перебігу закінчуються смертю. Можливе чи дійсне відвернення смерті в таких випадках не береться до уваги при оцінці небезпечності таких ушкоджень для життя.
До таких ушкоджень належать:
1) проникаючі рани черепа, хребта, грудної клітки, живота, горла;
2) перелом кісток черепа, довгих трубчастих кісток, кісток таза, переломи-вивихи шийних хребців, грудних, поперекових хребців, переломи хрящів гортані і трахеї;
3) закриті ушкодження органів грудної та черевної порожнин;
4) ушкодження головних кровоносних судин: аорти, сонної артерії, плечової, безсонної і підколінної артерій чи їхніх вен;
5) стискування органів шиї або інші види механічної асфіксії, що загрожують життю;
6) хімічні, термічні або інші опіки 3-го і 4-го ступеня, що становлять 15% поверхні тіла, а також опіки 2-го ступеня, що становлять 30% поверхні тіла, чи опіки менших розмірів, які супроводилися шоком тяжкого ступеня. Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоч би однієї із зазначених ознак.
Незагрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками, - це втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції (втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності).
Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше (гострота зору на обидва ока - 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.
Під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.
Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органів зору і слуху проводиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії.
Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відокремленні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний або частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, мови, голосу або їх параліч, втрата здатності народжувати дітей та ін.
Як свідчить слідча та судова практика, при тілесних ушкодженнях частіше за інші органи втрачаються очі, ніс, вуха, руки та ноги. Згідно з Правилами втрата зору, здатності бачити світ визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо настала повна сліпота на два ока або такий стан зору, що людина не бачить на відстані 2 м (гострота зору на обидва ока - 0,04 і менше).
Втрата зору на одне око або втрата одного ока теж визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше ніж на одну третину, або непоправне знівечення обличчя, якщо це поєднано з вилученням ока.