Розвиток міжнародних торговельних відносин сприяв виникненню та активному використанню суб'єктами міжнародних комерційних відносин зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням. Прикладом останніх виступає факторинг. Ефективність застосування факторингу як дієвого механізму підвищення конкурентоспроможності та покриття дебіторської заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності підтверджується постійним зростанням питомої ваги факторингових операцій у міжнародній комерційній практиці. За даними міжнародної факторингової асоціації Factors Chain International, обсяг міжнародних факторингових операцій у грошовому еквіваленті з використанням 2 - факторної моделі відносин станом на 2015 р. перевищує 60 мільярдів євро за рік.

Незважаючи на активне застосування факторингових операцій у міжнародній підприємницькій діяльності, правова природа договору міжнародного факторингу залишається до кінця не вивчено. Подібний стан наукових досліджень у відповідній сфері важко назвати прийнятним. Відсутність одностайного підходу до розуміння правової природи договору міжнародного факторингу створює непослідовність національного законодавця у визначенні місця факторингу в системі приватноправових зобов'язань, а також неоднозначність правозастосовчої практики в питаннях правової кваліфікації відносин, що виникають за договором факторингу. Крім того, як слушно з цього приводу зазначає Н.В. Тараба, у зв'язку з приєднанням України до конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» малодосліджене на сьогоднішній день питання міжнародного факторингу набуває особливої актуальності.

Уніфікація виступає загальною тенденцією правового регулювання міжнародних факторингових операцій. Правове регулювання факторингу на міжнародному рівні здійснюється на основі конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. Відсутність єдиного уніфікованого правового режиму проведення факторингових операцій та поверхневість правового регулювання факторингу сприяли зростанню питомої ваги квазіправових регуляторів відповідної сфери відносин. Комісія ЮНСІТРАЛ підготовила конвенцію «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р., яка затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН №56/81. Міжнародними факторинговими асоціаціями здійснюється приватноправова уніфікація правил здійснення міжнародних факторингових операцій. Результатом цього є Загальні правила міжнародного факторингу, затверджені міжнародними факторинговими асоціаціями - Factors Chain International та International Factoring Group.

Оттавська конвенція «Про міжнародний факторинг» 1988 р. залишається єдиним міжнародним договором, що врегульовує факторингові операції, ускладнені іноземним елементом. Як випливає із преамбули Оттавської конвенції «Про міжнародний факторинг», метою її розробки є прийняття єдиних правил для створення правової бази, яка сприятиме міжнародному факторингу. Конвенція є правовою основою для розроблення окремих положень, присвячених договору факторингу в межах національних законодавств.

Виникнення та втілення у правотворчу практику договору міжнародного факторингу спричинено об'єктивними закономірностями розвитку міжнародних торговельних відносин. В умовах глобалізації на зміну традиційним комерційним контрактам виникають нові договірні форми, що передбачають більш складні форми економічної та юридичної взаємодії сторін. Подібним чином виникли зовнішньоекономічні договори з комерційним фінансуванням, до переліку яких належить і договір міжнародного факторингу. Правове регулювання факторингу на національному рівні розвивається в напрямку непрямої уніфікації - відповідне правове явище спершу набуло відповідної об'єктивації в положеннях в конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» з подальшим його втіленням у положеннях національного законодавства.

З урахуванням вище зазначеного, наявність відповідних уніфікованих правових актів засвідчує виникнення у міжнародній комерційній практиці особливого виду зобов'язальних відносин, ускладнених іноземним елементом. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. закріплює конструкцію договору міжнародного факторингу. Відповідно до ст. 1 Конвенції, під договором міжнародного факторингу розуміють договір, за яким постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних у першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Фактор, при цьому, має виконувати принаймні дві з таких функцій: фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; пред'явлення до сплати грошових вимог; захист від несплат боржників. Крім того, боржники повинні бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги.

У науці немає одностайного підходу щодо правової природи договору факторингу. Окремі науковці вважають, що договір факторингу є різновидом змішаного договору. Розвиваючи подібний правовий підхід, А.А. Приходько стверджує, що договір факторингу містить ознаки договору уступки права грошової вимоги, чи, одночасно, агентського договору - договору поруки, і, як правило, договору позики (кредиту). Крім того, частіше за все, договір міжнародного факторингу, частіше всього, містить ознаки договору оплатного надання послуг (підряду). На думку науковця, подібна особливість договору міжнародного факторингу зумовлена існуванням відкритого та закритого видів факторингу, які є близькими з економічної точки зору, проте - відмінні за своєю правовою природою. В науковій літературі також зустрічаються підходи, до визначення природи договору, за якими договір факторингу є різновидом купівлі права чи купівлі права з наданням послуг.

Окремі науковці вважають, що договір факторингу є самостійним видом договору, що передбачає надання фактором комплексу послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов'язання з відступлення його права грошової вимоги до боржника.

У будь-якому випадку, правова природа договору міжнародного факторингу потребує подальшого аналізу. Беззаперечним можна вважати факт про те, що відповідний договір відноситься до різновиду договорів про надання фінансових послуг. Положення Конвенції поширюються на операції факторингу старої лінії (old style factoring), інкасового факторингу, дробового, факторингу з правом регресу. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» не врегульовує конфіденційний факторинг та операції, пов'язані з дисконтуванням рахунків. Таким чином, Конвенція не врегульовує весь обсяг факторингових операцій, що існують у комерційній практиці. Частина з них, з огляду на визначення міжнародного факторингу, не є факторинговими операціями, ускладненими іноземним елементом.

Положення Конвенції визначили найбільш суттєві правові ознаки для міжнародного факторингу. Завдяки конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» договір міжнародного факторингу набув формально визначеного характеру. З урахуванням п. С ч. 1 ст. 1 Оттавської конвенції 1988 р. повідомлення боржника про уступку права грошової вимоги належить до кваліфікаційних ознак договору міжнародного факторингу. Подібний підхід розробників Конвенції можна вважати цілком виправданим. При скритій уступці права грошової вимоги, за якою боржника не повідомляють про уступку права грошової вимоги, фактор набуває лише економічне право на грошові вимоги, однак, з правової точки зору, права грошових вимог не уступається. Положеннями Конвенції не можна формалізувати невизначене коло суспільних відносин, що, нерідко, різняться між собою правовою природою.

Обмеження дії Оттавської конвенції «Про міжнародний факторинг» за обсягом факторингових відносин відповідає меті правотворчої практики у сфері факторингу - створення єдиної правової бази, яка сприятиме міжнародному факторингу. Відповідно до ст. 2 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» виключення в застосуванні Конвенції може бути здійснено лише щодо Конвенції в цілому. В протилежному випадку, відступ від положень Конвенції може призвести до втрати договором міжнародного факторингу своїх кваліфікаційних ознак, і формалізація договору факторингу у положеннях Конвенції втрачатиме своєю правове значення. Конструкція договору міжнародного факторингу не виконуватиме своєї методологічної функції у правотворчій та правозастосовчій практиках.

За договором міжнародного факторингу фактор повинен виконувати дві з обов'язкових функцій, визначених положеннями Конвенції. Подібні особливості дали Н.В. Тарабі підстави стверджувати, що цивільно-правовими ознаками договору міжнародного факторингу є відносини уступки права грошової вимоги та дві з обов'язкових функцій фактора, визначені Конвенцією. Виходячи зі змісту ст. 1 Конвенції, за договором міжнародного факторингу фактором можуть надаватись будь-які із зазначених послуг у різному співвідношенні. факторинг правотворчий міжнародний договір

Диспозитивність сторін у виборі функцій фактора за договором міжнародного факторингу забезпечує варіативність факторингових операцій у комерційній практиці. Договір факторингу відносять до договорів комерційного фінансування. Таким чином, розгляд факторингу як різновиду фінансування постачальника є найбільш поширеною точкою зору. Положення національних законодавств визначають факторинг як фінансування фактором постачальника (клієнта) під уступку права грошової вимоги. В літературі зазначаються підходи до визначення факторингу через «обов'язковості здійснення фактором фінансування», «фінансування постачань клієнта», «купівлю фактором у постачальника грошової вимоги», тощо.

Однак, як випливає з положень Конвенції, за умовами договору міжнародного факторингу фактор може фінансувати постачальника. За словами А.В. Токунової, послуги, що надаються фактором за умовами договору факторингу, є однаково обов'язковими і фінансування фактором не превалює. Науковець доходить висновку про те, що функція щодо фінансування не є обов'язковою для договору міжнародного факторингу. Своєрідний підхід до проблематики виконання фактором посередницьких функцій висловлений Е.Е. Шевченком, який стверджує, що договір фінансування під уступку права грошової вимоги не включає такі правочини, як уступка права з метою страхування та інкасації. В цьому плані договір фінансування під уступку права грошової вимоги слід відмежовувати від договору факторингу.

Прикладом договорів факторингу, за яким фактор здійснює посередницькі послуги без фінансування, є операції інкасового факторингу, де фактор контролює погашення заборгованості клієнта, інкасує виручку на користь клієнта (постачальника), приймає на себе ризик непогашення заборгованості клієнта, однак не виконує функції фінансування постачальника (клієнта). Індивідуальні підходи до визначення обов'язковості функцій фактора за договором факторингу простежуємо також і в національних правових системах. Так, судова практика Іспанії передбачає, що фактор за договором факторингу повинен виконувати крім звичної та такої, що постійно застосовується за умовами договору факторингу, ще й одну з адміністративних функцій, а саме - пред'явлення до сплати грошових вимог чи ведення бухгалтерського обліку клієнта. Інші функції фактора за умовами договору мають факультативне значення. Однак, у будь-якому випадку, такий договір не має передбачає передачу факторові права грошової вимоги. Подібна уступка права грошової вимоги за договором має суто технічний характер, а договір факторингу є договором комісії.