У науковій літературі заперечують можливість виконання фактором посередницьких функцій поряд із уступкою права грошової вимоги. За словами Л.А. Новосьолової, якщо поєднано елементи посередницького договору та уступки права вимоги, останній договір має характер удаваного правочину. Уступка права грошової вимоги прикриває договір щодо оплатного надання послуг щодо витребування дебіторської заборгованості. Подібної точки зору дотримується також Я.О. Чапічадзе: «при переданні права грошової вимоги у власність фінансовий агент не може здійснювати представницькі функції».

За словами О. Ломидзе, застосування поряд із уступкою права грошової вимоги конструкції посередницького договору призведе до деформації механізму правового регулювання. Розвиваючи наведений підхід, В.М. Русаков зазначив, що передання майна у власність та здійснення посередництва призведе до того, що більшість грошових вимог стане не застосовними, оскільки до складу правомочностей входитимуть функції фінансового агента, що матимуть альтернативний характер. Неможливість поєднати в юридичній конструкції функції посередництва можна пояснити тим, що при уступці права грошової вимоги набувачем за договором залишається фінансовий агент. Повернення права грошової вимоги попередньому боржникові є можливим лише через застосування регресного факторингу. Таким чином, набуття майнового права виключає можливість одночасного здійснення посередницьких послуг, спрямованих на його забезпечення. У будь-якому випадку, права грошових вимог, що набуває фактор за умовами договору міжнародного факторингу і звертає їх на свою користь та ті, щодо яких фактором здійснюються посередницькі операції, не повинні співвідноситись між собою. З огляду на наведене, більш доцільним є розгляд договору міжнародного факторингу як різновиду окремої правової конструкції при фінансуванні під уступку права грошової вимоги.

Уступка права грошової вимоги належить до обов'язкових кваліфікуючих елементів договору міжнародного факторингу. Характеризуючи уступку права грошової вимоги за договором факторингу, варто зазначити, що останній притаманні істотні відмінності поряд із загально цивілістичною цесією. За договором факторингу фактор може набувати як дійсних прав грошових вимог, так і тих з них, що виникнуть в майбутньому. Сторонами договору факторингу завжди виступають постачальник та спеціалізована фінансова установа. Відступлення права грошової вимоги за договором міжнародного факторингу здійснюється, як правило, незалежно від наявності заборони на уступку права грошової вимоги. Відповідно до ст. 6 Оттавської конвенції «Про міжнародний факторинг» уступка права грошової вимоги є дійсною, незважаючи на будь-яку угоду між постачальником і боржником, яка забороняє таке відступлення

За умовами договору міжнародного факторингу обмежується переуступка права грошової вимоги, якщо умовами договору факторингу проведення подальшої уступки права грошової вимоги забороняється. Свої особливості притаманні також і відповідальності фактора перед боржником. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988р. боржник, який має таке право вимагати від постачальника суму, сплачену фактору стосовно відступлення права вимоги, має проте право вимагати повернення цієї суми від фактора настільки, наскільки фактор не виконав своє зобов'язання здійснити постачальнику платіж, пов'язаний із відступленням права вимоги, або фактор здійснив такий платіж тоді, коли він знав про невиконання, або неналежне виконання, або прострочення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо товарів, яких стосуються платежі боржника. Наведені відмінності свідчать про набуття уступкою права грошової вимоги більш гнучкого характеру, порівняно із загальними положеннями договірного права.

В основі договору міжнародного факторингу є «глобальна цесія» що передбачає уступку всього обсягу дебіторської заборгованості постачальника (клієнта) до боржника. Під час здійснення міжнародної комерційної діяльності, пов'язаної з різними видами та формами фінансування в міжнародній торгівлі ( в тому числі і договорів факторингу), широко використовуються договори за якими дебіторська заборгованість передається фінансовому агенту в «оптовому порядку», тобто групою прав грошових вимог, досить часто, без їх належної індивідуалізації. Подібним чином, за договорами факторингу дебіторська заборгованість за поставлені товари, виконані роботи, чи надані послуги уступається, досить часто, без вказівки на конкретні договори, з яких виникла, чи виникне відповідна заборгованість. При цьому, категорією «майбутня дебіторська заборгованість» охоплюється визначені права грошових вимог, що неминуче виникнуть в майбутньому, а також такі, що можуть виникнути завдяки певній події, що може мати місце в майбутньому, тобто заборгованість гіпотетичного характеру. За словами А.С. Комарова, у випадку відсутності у договорі будь - якого засобу ідентифікації права грошової вимоги, вважається, що уступка права грошової вимоги поширюється на всі вимоги клієнта, що виникають у його підприємницькій практиці.

Можливість глобальної уступки права грошової вимоги за договором міжнародного факторингу передбачена також і відповідними приписами конвенцій. Відповідно ч. 2 ст. 5 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. та ч. 2 ст. 8 Конвенції ООН «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. положення договору факторингу, згідно з яким майбутні грошові вимоги відступаються, діють для відступлення грошових вимог фактору у міру їх виникнення без потреби укладання будь-якого нового акта про відступлення права вимоги.

Усуваючи зайві формальності у юридичному оформленні уступки прав грошових вимог, положення конвенцій передбачають дійсність уступок прав грошових вимог, що виникнуть в майбутньому. Відповідно до ст. 5 Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» 1988 р. положення договору факторингу, що передбачає відступлення існуючих або майбутніх грошових вимог, не може бути визнано недійсним внаслідок того, що вимоги не були зазначені в договорі окремо, якщо під час укладення договору або під час набуття ним чинності вони могли бути визначені у договорі. Стаття 8 Конвенції ООН «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. передбачає, що уступка дебіторської заборгованості не може бути визнана такою, що не має сили у відносинах між цедентом та цесіонарієм, чи у відносинах із боржником, чи іншим конкуруючим заявником права вимоги і праву цесіонарія не можна відмовити у пріоритеті на тій підставі, що вона являється уступкою більш ніж однієї статті дебіторської заборгованості, майбутньої дебіторської заборгованості.

В умовах «глобальної цесії» обсяг прав грошових вимог в їх грошовому еквіваленті не завжди можливо визначити в момент укладення договору міжнародного факторингу. У свою чергу, фактор не може набути необмеженого обсягу дебіторської заборгованості. Таким чином, фактор може виконувати посередницькі функції щодо прав грошових вимог, які не звернуті ним на свою користь за умовами договору. Виконуючи посередницькі функції за умовами договору міжнародного факторингу, фактор діє як довірчий власник постачальника.

Обсяг прав грошових вимог, що передаватиметься факторові, визначатиметься вартістю послуг, що надаються фактором за договором факторингу. В подібних випадках фактором встановлюється ліміт, в межах якого фактор бере на себе функцію оплати прав грошових вимог та відповідно зменшення фінансових ризиків, у зв'язку з набуттям прав грошових вимог.

Уступка права грошової вимоги за договором міжнародного факторингу має, як правило, сингулярний характер. Правонаступництво фактора у відносинах з яких виникає права грошових вимог стосується не всіх прав первинного кредитора, а лише окремих з них, що випливають із договору, з якого виникає право грошової вимоги. Зазначене знаходить своє підтвердження також і у положеннях Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг». Стаття 10 Конвенції передбачає, що саме лише невиконання, або неналежне виконання, чи прострочення виконання договору купівлі-продажу товарів не дає права боржнику вимагати повернення суми, сплаченої ним фактору, якщо боржник має право отримати цю суму від постачальника. Відповідно до ст. 20 Конвенції «Про уступку дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі» 2001 р. домовленість, досягнута між цедентом та боржником до повідомлення цесіонарія про уступку права грошової вимоги та, котра зачіпає інтереси цесіонарія, є чинною стосовно нього і цесіонарій набуває відповідних прав.

Використання сингулярної цесії за умовами договору має важливе практичне значення, оскільки дозволяє покрити дебіторську заборгованість клієнта, не припиняючи зобов'язання між первинним кредитором та боржником, що виникають за умовами первинного договору. При цьому, заміна кредитора відбувається щодо обмеженого обсягу відносин між первинним кредитором та боржником, права грошової вимоги за яким уступаються. В протилежному випадку, з моменту уступки права грошової вимоги фактор зобов'язаний виконувати зобов'язання первинного кредитора у відносинах з боржником, що не припинені на момент здійснення уступки права грошової вимоги. Зазначені особливості свідчать про поглиблення спеціалізації уступки права грошової вимоги за умовами договору міжнародного факторингу.

Здійснення факторингових операцій в умовах «глобальної цесія» є достатньо ризикованою операцією. За цих умов виникає необхідність у виконанні фактором додаткових поряд з фінансуванням функцій, пов'язаних з уступкою права грошової вимоги. Подібним чином, створюються передумови для надання фактором додаткових послуг, зокрема - ведення бухгалтерського обліку, інкасації дебіторської заборгованості, наданні інформаційних, консультативних послуг, тощо.

Виконання фактором посередницьких функцій набуває особливої актуальності під час проведення операцій old style factoring. Крім надання фактором функції страхування ризику неплатежів, фактор бере на себе функцію інкасації платежів, бухгалтерського обліку рахунків постачальника з приводу уступленої дебіторської заборгованості. Набуваючи права грошових вимог до боржників, фактор особисто зацікавлений у контролі над операціями клієнта, в тому числі, і, через проведення бухгалтерському обліку клієнта.

Оскільки предметом договору факторингу є права грошових вимог, строк платежу за якими настав, так і права грошових вимог, строк виконання за якими ще не настав, виконання певних бухгалтерських операцій (облік строків, вирахування процентів) стає обов'язковим для фактора за своєю природою.

Подібної точки зору дотримується також і К. Шміттгофф, зазначаючи, що у випадку здійснення в доповнення до виконання фактором функції щодо витребовування плати, фактор може надавати окремі послуги, пов'язані з управлінням кредиторською заборгованістю клієнта. Перелік подібних послуг визначається умовами договору факторингу і для такої домовленості існує цілий ряд можливостей.