Проаналізувавши українське антинаркотичне законодавство можна дійти висновку, що споживачі наркотиків не розглядаються законодавцем як особистості, наділені певними правами. Внаслідок чого, між іншим, правозастосовча практика спрямована переважно проти всіх, хто втягнутий до наркоспоживання. Правове регулювання у сфері наркотичної злочинності нечітко структурує пріоритети у боротьбі з розповсюдженням наркотиків і їх споживанням. На жаль, законодавством чітко не виписані механізми наркополітики у пріоритетному напрямі - зменшення кількості нових наркоспоживачів, зниження шкоди, що завдається їх здоров'ю, мінімізації проблем, пов'язаних з їх ре соціалізацією у сенсі забезпечення вторинної і третинної профілактики.

Ефективній превенції кримінального наркотизму в країні могло б сприяти удосконалення законодавства з використанням елементів рестриктивної моделі соціального контролю та антинаркотичних практик (інформаційної, виховної і освітницької роботи). В рамках цієї моделі доцільно зосередити увагу правоохоронних структур на заходах, спрямованих, перш за все, на зменшення незаконного обігу наркотиків. Загальносоціальна профілактика наркотизму (насамперед, серед молоді) як пріоритетний напрям державної наркополітики, заходи по зменшенню шкоди більше відносяться до компетенції соціально орієнтованих закладів та активних громадських рухів та організацій.

Вважаємо, що створення спеціального міжвідомчого координуючого органу з відповідними повноваженнями позбавило б антинаркотичну роботу надмірної вузьковідомчої орієнтації, неузгодженості та паралелізму.

1.3 Поняття і структура механізму протидії наркозлочинам

В умовах формування правової держави актуальним є завдання удосконалення механізму управління всіма сторонами життя суспільства. Існує нагальна потреба подальшого розвитку демократичних засад життєдіяльності, в основі якої повинні бути, насамперед, удосконалення законодавства, зміцнення правопорядку, підвищення дисципліни й законності. Тому в юридичній і спеціальній літературі досить широко використовується така правова категорія, як «механізм».

О.М. Литвинов справедливо стверджує, що механізм протидії злочинності для вітчизняної кримінології - достатньо нова категорія, яка на сьогоднішній день серйозному науковому аналізу не піддавалася. Окремі спроби вивчення не носили концептуального характеру, були розрізненими і безсистемними [68, с.84-85].

В той же час слід визнати, що раніше дана проблема привертала увагу вчених в аспекті управління протидію злочинності. Так, А.Е. Жалинський стверджував, що для управління процесом і вдосконалення його методів необхідно мати уяву про витоки цього процесу, про соціальні явища, що породжують і підтримують його, тенденції розвитку тощо. Це досягається шляхом аналізу механізму попередження злочинів і його закономірностей.

Г.А. Аванесов вважав, що саме завдяки механізму профілактика злочинів стає керованим процесом. Останній є похідним від організаційної структури профілактики злочинів, що відображає дану систему в цілому і окремі її елементи. Вона також втілює в собі певну стійкість зв'язків між суб'єктами профілактики (в рамках системи цих суб'єктів) і «замикає» їх на відповідні об'єкти (систему об'єктів). При цьому неминуче постає питання про зміст профілактики (методи, заходи, заходи, види, форми) і про забезпечення профілактичної діяльності організаційними засобами.

При дослідженні цього питання, насамперед, слід зазначити, що в життєдіяльності держави і суспільства постійно виникає необхідність свідомого конструювання й удосконалення механізмів управління. Цей процес об'єктивно-суб'єктивного характеру. Іншими словами, конструкція механізму управління завжди є наслідком відбиття, насамперед, об'єктивних законів. Порушення цього методологічного положення може привести до того, що реальний процес буде розвиватися не по свідомому, а по стихійно сформованому механізму. А.П. Закалюк звертає увагу на те, що «...проблема управління діяльності щодо запобігання та протидії злочинності потребує нового системного викладення, в тому числі визначення через призму видової особливості його цілей, функцій, принципів, методів, механізму безпосереднього управлінського процесу в цілому, а також заходів забезпечення останнього».

З огляду на важливість порушеної проблематики у вирішенні завдань протидії наркозлочинам питання аналізу сутності цього механізму, його використання та елементів є актуальним та значущими для кримінологічної науки. Розв'язанню цієї проблеми і присвячена дана стаття. Її наукова новизна полягатиме у формулюванні поняття та визначенні структурних елементів механізму протидії наркозлочинам.