БІПАТРИЗМ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

DUAL CITIZENSHIP IN UKRAINE: THEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS

Бєлов Д.М.,

доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Лазорик Є.,

юридичний факультет ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Стаття присвячена висвітленню окремих особливостей практичної реалізації інституту подвійного громадянства в Україні. Наводиться приклад зарубіжних країн. Аналізується сучасний стан та перспективи розвитку подвійного громадянства в правовому полі України.

Ключові слова: громадянство, подвійне громадянство, правовий статус особи.

подвійний громадянство правовий україна

Статья посвящена освещению отдельных особенностей практической реализации института двойного гражданства в Украине. Приводится пример зарубежных стран. Анализируется современное состояние и перспективы развития двойного гражданства в правовом поле Украины.

Ключевые слова: гражданство, двойное гражданство, правовой статус лица.

The article is devoted to specific features practical implementation of dual citizenship in Ukraine. An example of foreign countries. The states and prospects of dual citizenship in the legal field Ukraine.

Key words: citizenship, dual citizenship, legal status of a person.

На цьому етапі розвитку наша держава переживає не найкращі часи в економічному, політичному та військовому плані. Революція Гідності, окупація автономії та військові дії на території двох східних областей держави не можуть не впливати на права і свободи людини та українського громадянина, змінюючи при цьому сутність ідеї націоналізму в житті держави загалом, пересічної особи, зокрема. Рік, що минув, показав силу і міць єдності нашого народу, об'єднав захід та схід, навчив думати, розуміти та аналізувати. Величезного впливу зазнає населення через засоби масової інформації у зв'язку з розвитком інформаційно-комп'ютерної техніки та Інтернет-мереж. Окрім війни за територіальну цілісність та незалежність, повним ходом на теренах Європи ведеться інформаційна війна, відголоски якої ми спостерігаємо щодня на вітчизняному, зарубіжному телебаченні та радіоканалах. На порозі змін після демократичних виборів Президента і парламенту відкритим залишається питання віри у можливість зміни ситуації на краще через ряд об'єктивних чинників: знецінення гривні до катастрофічних позначок, як наслідок підвищення цін на зарубіжні товари і послуги, зниження економічного рівня держави, життя за рахунок кредитів МВФ, безробіття, масштабна корупці і головне продовження військових дій на сході, мобілізація чоловічої частини населення.

Це ті реалії, з якими стикається щоденно незалежна держава, націлена на європейські цінності, та з якими намагаються боротись як діючий Президент, Верховна Рада, Уряд, так і окремий громадянин. Велика кількість українців, зневірившись у можливість виходу з кризи та перемоги, вирішили піти іншим шляхом. Пересічна особа рятується шляхом переселення на мирну територію своєрідним «біженством» у межах однієї держави на непідконтрольні сепаратистами території, входом до громадянства сусідніх країн та думками про виїзд за кордон.

Актуальність даної тематики пояснюється тим, що питання подвійного громадянства залишалося актуальним упродовж усього існування незалежної держави, а зараз воно є прошитим червоною ниткою у житті країни, особливо коли йдеться про населення АРК Крим після масового входу до громадянства Російської Федерації, східних областей та заходу, а також Закарпатської області, де громадянство сусідніх Словаччини та Угорщини поряд із українським є традиційним атрибутом у житті жителів прикордонних містечок і сіл. Для багатьох, не маючи громадянства Європейського Союзу, отримання візи в країни Шенгенської зони, США та Великобританію й надалі залишатиметься завданням з багатьма невідомими.

Насправді в Україні вже давно існує значна кількість людей, яким просто необхідно безперешкодно переміщатись із однієї країни в іншу. Сьогодні стає очевидним те, що і звичайному українському студенту, і впливовому бізнесмену, знаходячись на різних суспільних щаблях, потрібно виконати спільне завдання зробити світ більш доступним для себе, зробити так, щоб не бути людиною, що дивиться на світ через паркан. Часто єдиним ефективним виходом є інструмент подвійного громадянства. В Україні постає проблема недостатнього законодавчого врегулювання питання подвійного громадянства, яке, на разі, може слугувати загрозою національній безпеці держави.

Саме тому метою даної статті є пошук відповіді на запитання щодо природи виникнення біпатризму в Україні, правового статусу особи біпатрида в нашій державі, регулювання даного питання рамками українського законодавства, відповідальність особи за наявність громадянства іншої держави поряд з українським, можливість правового врегулювання даної проблематики при дотриманні прав і свобод особи згідно з міжнародними конвенціями та договорами, пропозиції щодо його врегулювання шляхом внесення змін до нормативно-правових актів України.

Цим питанням займалися як вітчизняні, так і зарубіжні науковці це і спеціалісти з конституційного права, і юристи-міжнародники, а також політологи, історики, а саме: І. Піскун, О. Шаян, В. Фесенко, Д. Корчинський, А. Симкович та багато інших. Враховуючи результати їхніх досліджень, можна зробити однозначний висновок, що інститут подвійного громадянства є настільки ж цікавим, наскільки заплутаним і неврегульованим. На глибоке переконання автора щороку ситуація змінюється, потрібна швидка та ефективна реакція на сьогоденні події і в рамках питання біпатризму.

Цим зумовлена і наукова новизна статті, яка полягає в тому, що загалом вона написана в час правової та духовної перебудови України, і багато положень, що розглядаються в ній, не були розглянуті раніше, а особливо крізь призму майбутніх реформ. Через велику кількість проблем, що потребують врегулювання на даному етапі, до питання громадянства у ВРУ перейдуть ще не скоро, що ще більше прискорює катастрофу держави у демографічно-національному плані.

Переходячи до аналізу ситуації, що склалася з приводу біпатризму в Україні, слід навести деякі статистичні дані. За даними дослідження Центру імені

О. Разумкова, 49,4% громадян нашої держави хотіли б мати громадянство ще однієї країни при збереженні українського громадянства; 13,7% заради набуття громадянства іншої країни готові відмовитися від українського; 3,6% коливаються з таким рішенням; 40,9% громадян не хотіли б мати подвійного громадянства за жодних обставин. Крім того, 30,4% населення згодні з тим, що Україні слід запровадити подвійне громадянство з Росією; 19,6% повністю не згодні з цим судженням; 13,3% скоріше не згодні; 13,1% важко відповісти [8]. Тобто, більшість населення України тяжіють до «зради» національних інтересів задля власної безпеки й ілюзорної легкості.

Правове регулювання цього питання в Україні зазнало низки змін упродовж незалежності держави. Крім того, ряд політиків у різні часові проміжки були зацікавлені в установленні і введені на правовому рівні поняття легального біпатризму. Подивимось, що з цього вийшло. А головне, слід знайти відповідь на запитання: чи заборонений біпатризм в Україні та яка ж все таки відповідальність існує в межах чинних нормативно-правових актів?

Законодавство України про громадянство виходить із невизнання одночасної приналежності громадянина України до громадянства іншої держави. Ще у початковій редакції статті 10 Закону України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року було зафіксоване положення, відповідно до якого: «За особою, що є громадянином України, не визнається приналежність до громадянства іноземної держави» [2]. Але усе ж цей закон припускав можливість виникнення подвійного громадянства на підставі міжнародних угод України. В даний час наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається.

На теперішній час законодавство України містить норми, що регулюють правовідносини подвійного громадянства. Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах із Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах із Україною він визнається лише громадянином України» [3].

Разом із тим, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, згідно ч. 1 ст. 19 цього Закону, є підставою для припинення громадянства України. Проте, на глибоке переконання автора, не слід це розцінювати як заборону подвійного громадянства, оскільки втрата громадянства України відбувається не автоматично з набуттям громадянства іншої держави, а виключно з дня видачі Указу Президента України про припинення громадянства щодо певної особи.

Таким чином, на думку автора даної статті, твердження про заборону подвійного громадянства в Україні є помилковим. De jure в Україні можливе існування лише єдиного громадянства, однак de facto наявні випадки подвійного громадянства у фізичних осіб, хоча це і суперечить положенням Конституції.

Щодо витоків даної проблематики, то, насправді, ідея подвійного громадянства не нова. Ще у 90 роки її обговорювали, коли працювали над новою Конституцією України. Але тоді її відкинули, оскільки ідея не вписувалась у концепцію унітарної держави. Для більшості політиків було зрозумілим, що для молодої країни, в кількох регіонах якої проживають великі етнічні меншини, введення інституту подвійного громадянства могло б призвести до послаблення української державності та посилення впливу сусідніх держав. Потім цю тему порушували ще декілька разів здебільшого ті політики, які орієнтувалися на Росію. Росія ж постійно заохочувала цей процес, і її інтерес тут зрозумілий: вона хоче контролювати ввесь пострадянський простір. Нинішні нові інтеграційні проекти Президента Російської Федерації Путіна наочний цьому приклад. Тому Росія обома руками «за» подвійне громадянство. Але ми вже бачили, чим усе це може скінчитися на прикладі сумнозвісної російсько-грузинської війни, Криму і сходу України. Тоді, як і зараз, одним із приводів введення російських військ були нібито волання про допомогу російських громадян, які жили у Південній Осетії і Криму.

То чим же може обернутися для України подвійне громадянство: добром чи злом, загрозою чи перевагою?

Для того, аби розібратися з цим запитанням, повернімося до Криму, адже етнічні росіяни там становлять більшість. Після минулорічних подій і захоплення території автономії та проголошення її частиною РФ, в Україні запрацював інститут подвійного громадянства, і більшість кримчан отримали російські паспорти. Кількість встановити неможливо, бо це не афішувалося ані власниками російських паспортів, ані офіційними структурами, скажімо, міграційною службою Російської Федерації. Що ж це дало?

Росія має можливість шантажувати Україну, в неї є нагода втрутитися у внутрішні справи нашої країни під приводом захисту прав своїх громадян. I це лише один момент. А є й інші. Крім Криму, є Закарпаття, Буковина і навіть частково Галичина. У цих регіонах, особливо на Закарпатті, може в майбутньому також суттєво зрости вплив сусідніх держав. Такі відцентрові тенденції можуть просто розірвати Україну на шматки.