3) виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.

4) має свідомий і вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення правопорушник усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Відсутність добровільної згоди або волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.

5) є винним.

6) спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х., - 2004. - С. 447..

Зрозуміло, що окремі правопорушення не є небезпечними для суспільства в цілому. Проте, взяті в сукупності, вони становлять суттєву небезпеку для нього, порушують режим законності, встановлений правопорядок.

Отже, правопорушення -- це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке суперечить вимогам правових норм.

Відсутність хоча б однієї з названих вище ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Вони дозволяють відмежовувати правопорушення від порушень інших соціальних норм і утворюють поняття «склад правопорушення».

Склад правопорушення -- це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення містить чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення -- це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, і яким завдається шкода в результаті вчинення правопорушення або створюється загроза завдання шкоди (наприклад, життя, честь, гідність, право власності). Об'єктивна сторона правопорушення -- це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Є два види складів правопорушення: матеріальний і нематеріальний. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в матеріальних складах правопорушення належать: 1) діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); 2) його шкідливі наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали (наприклад, вбивство зі снайперської гвинтівки: смерть настала в результаті пострілу і попадання кулі в серце). До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в нематеріальних складах правопорушення належать тільки діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта) (наприклад, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя). Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта. Суб'єкт правопорушення -- це фізична чи юридична деліктоздатна особа, яка скоїла правопорушення.

Необхідна ознака суб'єкта правопорушення -- його деліктоздатність, тобто можливість особи, що визначається законом, відповідати за свої діяння. На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і осудності, тобто здатності усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона правопорушення -- це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків, тобто вина, мотив, мета правопорушення.

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

Умисел:

Необережність:

· прямий -- усвідомлення особою протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків (наприклад, вбивство на замовлення).

· непрямий -- усвідомлення протиправності своєї поведінки, передбачення настання небезпечних наслідків але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків (терористичний акт -- вчинення вибуху з метою залякування населення).

· протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам (порушення правил дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому).

· протиправна недбалість -- усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які можна і треба було передбачити (службова недбалість, що завдала істотну шкоду охоронюваним правам та інтересам особи).

3. Види правомірної і протиправної поведінки

Наявні в юридичній літературі розробки класифікації правомірної поведінки, в основі яких лежать різні критерії, дають можливість класифікувати її: за суб'єктами (правомірна поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів), за різновидами юридичних фактів (юридичні вчинки, юридичні акти), за формами реалізації правових норм (виконання, дотримання, використання, застосування), за суб'єктивною стороною, залежно від характеру мотивів (маргінальна, конформістська, звичайна, активна), за об'єктивною стороною (дії, бездіяльність), за ступенем соціальної цінності (суспільно корисна, суспільно прийнятна), за предметом правового регулювання (правомірні діяння у сфері конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, сімейного права тощо) Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- С. 127..

Правомірну поведінку можна поділити на такі види:

1) За суб'єктом правомірної поведінки: правомірна діяльність державних організацій і, зокрема, державних органів, правомірна поведінка фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства), правомірна поведінка громадських об'єднань (політичних партій, громадських організацій) і правомірна поведінка соціальних спільностей (народу, населення певної адміністративно-територіальної одиниці).

2) За сферою суспільних відносин: правомірна поведінка в економічній сфері, політичній, соціальній тощо.

3) За формою зовнішнього прояву правомірної поведінки (за об'єктивною стороною):

· активна, яка полягає у вчиненні певних дій;

· пасивна, яка полягає в утриманні від вчинення певних дій.

4) Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї правомірної поведінки, тобто за суб'єктивною стороною, правомірна поведінка поділяється на:

ь активну (соціально-усвідомлену) правомірну поведінку, яка базується на усвідомленні, внутрішньому переконанні суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законодавства;

ь пасивну (звичаєву) правомірну поведінку, яка базується на звичці дотримуватися вимог законодавства у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки, така поведінка базується на морально-етичних засадах і підтримується ними;

ь конформістську поведінку, яка базується на наслідуванні суб'єктом поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналогічних відносинах, вона обумовлена і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих своєю поведінкою;

ь маргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї.

5) За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки: фізична, яка полягає у певній діяльності, та вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.

6) Залежно від форми реалізації правової норми у процесі правомірної поведінки, вона поділяється на дотримання, виконання, використання і правозастосування Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- С. 124..

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху людини перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб'єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою. Наприклад, пасажир сплачує за проїзд тільки тому, що в громадському транспорті знаходиться контролер, який може накласти штраф за безквитковий проїзд.

Звичайна поведінка характеризується тим, що необхідність здійснення такої поведінки стала звичною, навіть не усвідомленою в усіх аспектах. Вона стає внутрішньою потребою людини. Так, водій зі стажем зупиняється на червоне світло світлофора автоматично, не замислюючись над змістом сигналу, можливими наслідками порушення його вимог. Це звичайна, але не несвідома поведінка.

С.А. Капітанська зазначає, що під поняття поведінки підпадають не тільки дії, а й утримання від вербальних і фізичних дій. Поведінка, як більш широка категорія, ніж діяльність, включає в себе й активний, і пасивний стан будь-якої особи Капітанська С.А. Роль правомірної бездіяльності у забезпеченні законності і правопорядку // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. - О. - 2004. - № 3. - С. 90..

Класифікація злочинів -- поділ злочинів на групи, категорії, види за певним критерієм. Залежно від об'єкта посягання розрізняють злочини проти держави, проти власності, проти особи, господарські, військові та інші. Якщо критерієм є форма вини, то злочини класифікуються на дві групи --умисні та необережні. Якщо за критерій береться корислива мета, то -- на корисливі и некорисливі. Залежно від моменту закінчення злочини можна поділити на закінчені та незакінчені. Кожна з таких класифікацій здатна виконувати конкретні наукові та практичні завдання і має певне значення у кримінальному праві.

У чинному законодавстві України існує загальна норма, яка визначає класифікацію злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ч. 1 ст. 12 К К України).

В основу такої класифікації покладено критерії: матеріальний (характер і ступінь суспільної небезпечності) та формальний (вид і розмір покарання, передбаченого у санкції статті).

Необхідність визначення не тільки матеріального, а й формального критерію зумовлена тим, що відповідно до законів логіки будь-яка класифікація виконує свої завдання лише тоді, коли її критерій визначений чітко, однозначно.

Проступки -- це усі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки суспільно шкідливі, але не є небезпечні для суспільства та його членів. Зокрема, розрізняють такі, як: конституційні; дисциплінарні; адміністративні; цивільні.

Іноді виділяють процесуальні проступки (нез'явлення свідка до суду) Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2004. - С. 436.. Кожен вид проступків посягає на конкретні, врегульовані правом суспільні відносини, має свої ознаки.