Слід зауважити, що всі види правопорушень дуже тісно пов'язані між собою і взаємозалежні. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, що призводить до беззаконності, як правило, є своєрідним стимулом підвищення суспільної небезпеки правопорушника і його діянь Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- С. 133. .

Адміністративні проступки поступово переходять у злочини, цивільні правопорушення переростають у злочин проти власності, дисциплінарні проступки -- в посадові злочини.

Трапляються випадки, коли одним діянням людина скоює декілька правопорушень різних видів. Наприклад, порушення водієм автотранспорту правил вуличного руху може потягнути одночасне порушення норм кримінального, адміністративного і цивільного права.

4. Причини правопорушень Під причинами правопорушень розуміють комплекс явищ об'єктивного й суб'єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- С. 129. . В юридичній літературі й сьогодні йдуть суперечки про соціальні та біологічні причини правопорушень, про сучасний розвиток антропологічної школи на генетичному рівні.

Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Причому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується й діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не стільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних відносин різного рівня і суспільства в цілому.

Причини правопорушень не слід ототожнювати з умовами їх скоєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв'язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (у комплексі з іншими обставинами) лише сприяють формуванню наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх із необхідністю. Цей процес супроводжується: недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів; кризою моральних цінностей; алкоголізмом і наркоманією та іншими обставинами.

Проте ніякі зовнішні обставини не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об'єктивних причин і умов формуються суб'єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах.

Отже, до суб'єктивних причин правопорушень відносять низький рівень правосвідомості і правової культури людей, асоціальні мотиви й цілі, потреби й інтереси окремих осіб. Суб'єктивними умовами, що сприяють вчиненню правопорушень звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад, темперамент, стать, вік, риси характеру, наявність психологічних відхилень, різні фізичні недоліки та ін Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- С. 133.. Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності її суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від їх суспільного буття, економічні і політичні кризи та ін.

До об'єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушень належать недоліки організаційного і технічного порядку, які підтримують і оживляють дію об'єктивних і суб'єктивних причин.

Основні напрями боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища. Правоохоронні органи нашої держави ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості й культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- С. 129.. Велика роль відводиться правовому вихованню. Громадяни повинні бути інформовані щодо правових вимог, які пред'являються до них державою. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії. Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх кадровий склад, матеріально-технічне забезпечення тощо. 5. Об'єктивно протиправне діяння та зловживання правом як особливі види правової поведінки У теорії права виділяють наступні види правової поведінки: правомірна -- соціально корисна поведінка, яка відповідає правовим приписам; правопорушення -- соціально шкідлива поведінка, яка порушує вимоги норм права; зловживання правом -- соціально шкідлива поведінка, яка здійснюється в рамках правових норм; об'єктивно протиправна поведінка, яка не завдає шкоди, але здійснюється з порушенням правових приписів (наприклад, протиправна поведінка недієздатної особи) Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2007. - С. 124; Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М. Инфра-М. - 2000. - С.440.. Під час зловживання правом особа не порушує норму права, а діє всупереч призначенню суб'єктивного права. Але на практиці суду буде достатньо складно визначити нормативне підґрунтя для кваліфікації зловживання правом як правопорушення та призначити відповідну санкцію. Можна стверджувати, що зловживання правом є особливим видом правопорушення, яке полягає у тому, що при зловживанні правом особа не порушує норму права, а діє всупереч призначенню суб'єктивного права. Юридичне правопорушення має наслідком юридичну відповідальність. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад правопорушення. При зловживанні правом особа діє протиправно, винно, завдаючи при цьому шкоди іншій особі. Між дією та шкодою існує причинний зв'язок, в іншому випадку особа просто здійснюватиме своє суб'єктивне право, не завдаючи шкоди іншим. Зловживання правом - це здійснення особою свого суб'єктивного права у невідповідності із його призначенням та із заподіянням шкоди іншим особам Микласевич О. Категорія „зловживання правом” : поняття та форми. // Юридичний журнал. - 2010. - № 4. - С. 13. . Характерними ознаками зловживання правом є: · наявність в уповноваженої особи суб'єктивного права; · зловживання правом можливе лише під час його здійснення; · уповноважена особа під час реалізації свого суб'єктивного права має діяти чітко у межах закону, оскільки в іншому випадку вона вчинятиме правопорушення; · обов'язковим елементом поняття «зловживання правом» є наявність шкоди, яка заподіюється, та прямого причинно-наслідкового зв'язку між здійсненням суб'єктивного права та тими негативними наслідками, що настали, оскільки заподіяння шкоди без здійснення свого права є протиправним діянням, тобто правопорушенням, а здійснення свого права без заподіяння шкоди іншим особам - процес нормального задоволення своїх потреб у межах, визначених законом. Розрізняють дві форми зловживання правом: шикана (дія щодо реалізації власного суб'єктивного права з єдиною метою заподіяти шкоду іншій особі) та дії щодо реалізації суб'єктивного права без наявності мети, але із фактичним заподіянням шкоди Онищенко Г. Проблема існування категорії «зловживання правом»// Юридичний журнал. ? 2007. ? № 2. - С. 24. . До об'єктивно протиправного діяння такої поведінки відносяться протиправне діяння недієздатної особи та безвинні діяння, які не тягнуть за собою юридичну відповідальність і не є правопорушеннями (тобто власне протиправною поведінкою), оскільки відсутній такий важливий елемент правопорушення як суспільна шкідливість. Сьогодні теорія об'єктивно протиправної поведінки потребує перегляду, розширення та уточнення Висновки Таким чином, діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: правомірну поведінку може призводити до виникнення правовідносин, у яких суб'єкти здійснюють суб'єктивні права й обов'язки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм. За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка --це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Правомірна поведінка може викликати позитивні юридичні наслідки. З цієї точки зору вони розглядаються як юридичні факти, передбачені гіпотезою регулятивних норм права. Правова поведінка може бути правовстановлюючою, правозмінюючою і правоприпиняючою. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неправильно, як, очевидно, неправильно думати, що будь-яка правова поведінка обов'язково викликає виникнення правовідносин. Юридичні наслідки можуть виникати і з іншого роду юридичних фактів -- подій, де відсутні воля і свідомість конкретної особи. Дотримання заборон -- безпосередня форма реалізації правових приписів, яка не вимагає якихось конкретних дій, саме утримання від забороненого вчинку є реалізованою правомірністю. У своєму зовнішньому виразі (формі) правова поведінка може мати вигляд лише об'єктивованого, зовні конкретного діяння, дії чи бездіяльності, що відповідають приписам правових норм. Використані джерела 1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30. 2. Баранов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. М., 2003. - 458 с. 3. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави: навчальний посібник / С. Д. Гусарєв, А. Ю. Олійник, О. Л. Слюсаренко. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 354 с. 4. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1999. - 237 с.

5. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- 584 с.

6. Капітанська С.А. Класифікація правомірної бездіяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - Вип. 25. - С. 56-62.

7. Капітанська С.А. Підстави бездіяльності у праві (теоретичний аспект) // Підприємництво, господарство і право. - № 10. - 2004. - С. 32-36.