2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування; 3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний.

Слід зазначити, що надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) суб'єкта господарювання. Такі вимоги передбачені ст. 64 КЗоТ України.

Облік граничних норми надурочних робіт суб'єкти господарювання ведуть по кожному із працівників.

3. Правовий статус підприємства

3.1 Організаційно-правові форми підприємств

Юридичною особою згідно ст. 80 Цивільного кодексу України від 16/01/2003 №435-ІV (із змінами та доповненнями), є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. При цьому юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Це визначення дуже розпливчасто і не дає повного уявлення про суть даного терміну. Щоб з'ясувати, що ж мається на увазі під терміном «юридична особа», необхідно проаналізувати інші норми чинного законодавства.

У ст. 23 раніше діючого ЦК УРСР було дано більш конкретне визначення юридичних осіб, згідно з яким такими визнавалися організації, що мають відокремлене майно, що мають право від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або третейському суді.

Аналізуючи норми Цивільного кодексу України, а саме главу 7, можна виділити кілька традиційних ознак, притаманних юридичній особі:

- організаційна єдність (принцип, що забезпечує виступ юридичної особи як єдиного цілого, що виражається у визначенні його цілей і завдань, встановлення внутрішньої структури, взаємовідносин з іншими юридичними особами, а також порядку його ліквідації);

- наявність відокремленого майна (один з основних ознак юридичної особи, згідно з яким воно має власне майно, відокремлене від майна його учасників (засновників), трудового колективу, громадян, держави, та таке інше. Наявність такого відокремленого майна і створює матеріальну базу для діяльності юридичної особи); - самостійна майнова відповідальність (згідно цією ознакою організація, визнана юридичною особою, зобов'язана нести самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном, якщо інше не встановлено законом або установчими документами. Як виняток, можна вказати повне і командитне товариство, а також товариство з додатковою відповідальністю, в яких учасник, крім своєї частки в статутному капіталі товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства також частиною або навіть всім своїм майном);

- здатність виступати в цивільному обороті від свого імені (ця ознака юридичної особи свідчить про те, що воно діє у цивільних правовідносинах саме від своєї особи, а не від імені засновників, держави, контролюючого підприємства, вищестоящої організації та ін. Причому одним з необхідних засобів індивідуалізації юридичних осіб є найменування юридичної особи).

Цивільна правоздатність юридичної особи згідно ст. 91 Цивільного кодексу України означає наявність у нього таких же прав і обов'язків, як і у фізичної особи, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 25, 26 кодексу). Виникає така правоздатність з моменту створення юридичної особи і може бути обмежена лише за рішенням суду, а припиняється з дня внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру. Тобто, Цивільний кодекс України встановлює загальну правоздатність юридичних осіб, за винятком окремих видів діяльності, на здійснення яких необхідне отримання спеціальних дозволів (ліцензій).

Виникнення дієздатності, згідно ст. 92 Цивільного кодексу України, означає, що юридична особа своїми діями може здобувати, створювати і здійснювати цивільні права та обов'язки. Таку цивільну правоздатність юридична особа реалізує через свої органи або учасників, що діють відповідно до установчих документів або закону.

У той же час Господарський кодекс України від 16/01/2003 № 436ІV (із змінами та доповненнями), наділяє юридичних осіб цивільно-правовим статусом суб'єктів господарювання - господарських організацій (ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України). Як випливає з положень даного кодексу, не всі юридичні особи є господарськими організаціями. Ті юридичні особи, які не ведуть господарську діяльність, здійснюють господарське забезпечення своєї діяльності - відносяться до негосподарюючих суб'єктів, відповідно до ч. 3 ст. 3 Господарського кодексу України. Однак кодекс не дає визначення, хто ж конкретно до них ставиться.

Класифікацією інституційних секторів економіки України, затвердженої наказом Держкомстату від 18/04/2005 № 96, адаптованого до міжнародного господарського законодавства, передбачено, що національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України, тобто господарських одиниць, основними ознаками яких є: - право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їм можливість обмінюватися правами власності на ці товарні активи при операціях з іншими одиницями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарську діяльність, за яку вони самі несуть пряму відповідальність і відповідають перед законом;

- здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для них повного набору рахунків, включаючи баланс активів і пасивів, або практичної можливості як з економічної, так і з юридичної точки зору для підготовки повного набору рахунків, а також статистичної звітності в разі потреби.

3.2 Види юридичних осіб та їх класифікація

Види юридичних осіб, їх організаційно-правові форми, порядок створення, реорганізації та ліквідації регулюються Цивільним кодексом україни та Господарським кодексом України, а також:

- Законом України від 19/09/1991 № 1576-XII «Про господарські товариства»;

- Законом України від 17/09/2008 № 514-VI «Про акціонерні товариства»;

- Законом України від 10/07/2003 № 1087-IV «Про кооперацію»;

- Законом України від 14/02/1992 № 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство»;

- Законом України від 17/07/1997 № 469/97-ВР «Про сільськогосподарську кооперацію»;

- Закон України від 22/03/2012 № 4572-VI «Про громадські об'єднання»;

- Законом України від 05/04/2001 № 2365-III «Про політичні партії в Україні», та іншим чинним законодавством України.

Наказом Держстандарту від 28/05/2004 № 97 затверджено Класифікацію організаційно-правових форм господарювання. Згідно з цим документом види юридичних осіб можна класифікувати за такими ознаками: порядку створення; організаційно-правовій формі; способу створення; формам власності; участі іноземного капіталу; кількості працюючих на підприємстві та обсягу валового доходу; ступеня залежності.

Згідно ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України, юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на: юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Розподіл юридичних осіб на суб'єктів публічного та приватного права недостатньо визначено в чинному законодавстві і сприймається швидше на інтуїтивному рівні як поділ на установи (державної та місцевої влади, тобто органи законодавчої, виконавчої влади, а також охорони здоров'я, освіти тощо) та інші підприємства та організації.

Відмінності між юридичними особами приватного права та юридичними особами публічного права полягають в тому, що перші створюються на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України, а другі - на підставі розпорядчого акта уповноваженого органу.

Наприклад, відомі випадки, коли господарські товариства створювалися розпорядчими актами уповноважених органів влади, але даний факт не є підставою для віднесення таких товариств до суб'єктів публічного права, оскільки вони все одно діють на підставі установчих документів і, відповідно, відносяться до суб'єктів приватного права.

В листі Держкомпідприємництва від 14/09/2004 № 6284 розглянуто порядок створення юридичних осіб публічного права та зазначено, що такі особи створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Держава може створювати юридичні особи як публічного (державні підприємства, навчальні заклади), так і приватного права (підприємницькі товариства та інші), а також брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади та інші). У випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом, можуть бути створені юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства й ін.).

Держкомпідприємництва робить висновок про те, що засновниками юридичних осіб публічного права в будь-якому випадку є органи управління майном, що перебуває у державній або комунальній власності.

Крім цього, у своєму листі від 29/06/2006 № 4643 Держкомпідприємництва вказав на те, що згідно ст. 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних правовідносинах поширюються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено законом, і звернув увагу на те, що юридичні особи як приватного, так і публічного права вважаються створеними з моменту їх державної реєстрації.

3.3 Класифікація юридичних осіб за їх організаційно-правовій формі

Класифікацію юридичних осіб відповідно до їх організаційно-правовою формою можна представити у вигляді схеми.

Інформація про організаційно-правову форму юридичної особи повинна міститися в його найменуванні - вимоги ст. 90 Цивільного кодексу України, а відомості про неї вносяться до Єдиного державного реєстру згідно ст. 89 того ж кодексу.