В правовій науці організацію розглядають з точки зору ознаки юридичної особи - організаційної єдності. Вказують, що будь-якій організації притаманні наступні характерні ознаки. По-перше, це соціальні взаємозв'язки людей, що її утворюють, по-друге, це наявність певної визначеної цілі, по-третє, це наявність внутрішньої структури, функціональної диференціації. Вважають, що юридична особа як організація - це єдине ціле з певною внутрішньою структурою, визначеними цілями та завданнями. На нашу думку, організація, що є юридичною особою є соціальним утворенням (соціальною спільністю) з певними, притаманними лише юридичній особі ознаками. З'ясувати ці ознаки, - означає впритул наблизитись до поняття юридичної особи. До ознак, що характеризують юридичну особу, крім організаційної єдності, на наш погляд, належать: самостійна відповідальність та участь в правовідносинах від власного імені. Необхідною умовою появи (виникнення) юридичної особи є її державна реєстрація.

Юридична особа є організацією правосуб'єктною. Власна правосуб'єктність обумовлена самою природою конструкції юридичної особи. Засновники створюють суб'єкт права, який надає нові можливості, відмінні від тих, які в них є. Правосуб'єктність організації можна охарактеризувати певною сукупністю видів діяльності, правочинів, що нею укладаються, а також комплексом особистих прав, що їй належать. В різні історичні періоди зміст правосуб'єктності був неоднаковим. Так в середні віки міста, колегії, цехи, товариства і подібні їм утворення ставали суб'єктами права у відповідності до особливих актів монархів, парламентів чи урядів. Цим утворенням дарувались права і привілегії, склад яких був досить різноманітним. Загального поняття і єдиного змісту правосуб'єктності не існувало. На наш погляд, цивільна правосуб'єктність - це заснована на нормах права здатність організації бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Що ж до змісту то погоджуємось з тими авторами які вважають, що правосуб'єктність включає в себе три основні елементи: правоздатність, дієздатність та деліктоздатність [10; 6, с. 70]. Стаття 80 Цивільного кодексу України вказує, що «юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю…» [27, с. 89]. Правоздатність - це забезпечена правом можливість мати цивільні права і набувати обов'язки. Вперше зміст правоздатності в достатній мірі був визначений та закріплений в 19-му на початку 20-го століття в законодавстві європейських країн. Проте, закон визначав і досить чітко обмежував сфери діяльності в яких брали участь юридичні особи і види угод які вони укладали. Правоздатність формувалася історично, в той час, коли вона визначалася законом, а статути, якщо й були, то затверджувалися або санкціонувалися державою і набували при цьому значення нормативного акту. Дії, прямо не передбачені (не дозволені) законом були заборонені. Така правоздатність організації одержала назву спеціальної правоздатності. Англійський юрист В. Ансон так пояснював суть цієї правоздатності: «Здатність корпорації укладати договори обмежена тим фактом, що будь-яка дія, вчинена корпорацією з перевищенням прав, наданих їй за законом, за загальним правилом є недійсною. Так як корпорація не існує окремо від акту парламенту, яким корпорація створена або дозволено її створення, звідси слідує, що її правоздатність обмежена виконанням тих повноважень, які надані законом або можуть розумно випливати з його тексту. Навіть якщо акціонери згодом схвалять договір, який суперечить цілям статуту, він все одно не може вважатися зобов'язуючим компанію» [11, с. 151].

Поступово з розвитком ринкових відносин, розширенням сфери діяльності організацій, з появою і розвитком теорії фікції за юридичною особою закріплялось право займатися різними видами діяльності, здійснювати будь-які угоди, що не заборонені законом, набувати прав і обов'язків, що не суперечать суті юридичної особи. Юридичні особи мають загальну правоздатність. Конструкція юридичної особи дозволяє законодавцю наповнювати таку організацію практично будь-яким об'ємом правомочностей. Правоздатність залежить від конкретних умов, що склалися в державі, від правової системи, традицій, економічних, політичних та суспільних умов.

В Цивільному кодексі України вказується, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Аналогічний підхід існує і в Швейцарії, де юридичні особи можуть мати будь-які майнові та особисті (навіть право усиновлення) права, за винятком тих, які можуть належати людині як фізичній істоті [12, с. 48]. Концепція загальної правоздатності реалізується в законодавстві різних країн по-різному. Так деякі країни, в тому числі і Україна, визнають її за юридичними особами. Інші ж, наприклад, Росія та Казахстан хоча і вказують на те, що, скажімо, комерційні організації можуть мати цивільні права та нести цивільні обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом [13, с. 14] (загальна правоздатність), проте, зберігають спеціальну правоздатність по відношенню до некомерційних організацій та державних підприємств, в статутах яких визначаються предмет і цілі їх діяльності.

Юридична особа, як і кожна організація, має певну легальну мету. Неможливим є існування юридичної особи мета якої не окреслена принаймні у загальних рисах. Засновнику, для того щоб спрямувати діяльність юридичної особи відповідно до своїх інтересів потрібно визначити її мету. Саме мета є тим критерієм за яким правоздатність юридичної особи може бути обмежена.

Таким чином, наділення юридичних, осіб в сучасних економічних та суспільних умовах, загальною правоздатністю є правильним кроком, проте, на наш погляд, за певними юридичними особами, зокрема, тими, що засновані, державою повинна зберігатися спеціальна правоздатність. Юридичній особі повинно бути надано право вчиняти будь-які дії для досягнення визначеної мети, незалежно від сфери їх здійснення.

2. Законодавче визначення видів юридичних осіб

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища[2].

Ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність характеризується наявністю стійких взаємозв'язків між членами (учасниками) юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Так, акціонери акціонерного товариства, незалежно від їх кількості, мають право приймати рішення на загальних зборах товариства, де воля кожного акціонера перетворюється на єдине волевиявлення. У зовнішніх відносинах АТ виступає як єдина організація.

- майнова самостійність (або відокремленість) означає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників. Для різних видів юридичних осіб майнова відокремленість має різні прояви;

- наявність правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності). Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (наприклад, право на приватне життя);

- виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності);

- здатність нести самостійну майнову відповідальність. Згідно зі ст. 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном;

- здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі, крім громадян, можуть бути підприємства, установи, організації, що мають права юридичної особи.

Юридичні особи різняться за кількома видами.

Залежно від порядку їх створення на: юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів (ч. 2 ст. 81 ЦК); юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, установи, які створюються і фінансуються державою, АРК, територіальними громадами (органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліотека тощо). Між тим цей поділ в жодному разі не відбивається на можливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК на останніх поширюються положення Кодексу, тобто вони прирівнюються до юридичних осіб приватного права у цивільних відносинах, якщо інше не встановлено законом.

Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, які створюються у розпорядчому порядку [1, с. 514].

Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на:

- юридичні особи, установчий документ яких - статут;

- юридичні особи, установчим документом котрих є засновницький договір;

- юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт;

- юридичні особи, установчий документ котрих - одноособова заява (меморандум).

ЦК встановлює, що установчими документами для товариств, включаючи підприємницькі і непідприємницькі, є затверджений уніатками статут або засновницький договір, укладений учасниками чиню інші не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для такт підприємницьких товариств, як: товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, виробничі кооперативи; а також для непідприємницьких товариств, благодійних та релігійних організацій, установчим документом є статут; а для повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю - засновницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить такі ж відомості, що і засновницький договір. Між тим, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, то засновницький договір переоформлюється у одноособову заяву, підписану повним учасником.

Для установ установчим документом є установчий акт, який може бути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встановлено, що установчий акт може міститися, навіть, і у заповіті (ч. З ст. 87 ЦК). До створення установи установчий акт може бути скасований засновником (засновниками) [31, с. 341].

За метою діяльності: на підприємницькі та непідприємницькі товариства.