Як вже вказувалось, підприємницькі товариства переслідують основну мету - одержання прибутку та розподіл його між учасниками. Фінансуються вони за рахунок вкладів учасників (господарські товариства), пайових внесків членів (виробничі кооперативи) та доходів, отриманих у процесі підприємницької діяльності, а також інших джерел. Непідприємницькі товариства не мають за основну мету одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками і безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших потреб дестинаторів (третіх осіб, для задоволення потреб яких створюються дані юридичні особи) або своїх духовних чи інших інтересів. Діяльність цих юридичних осіб фінансується за рахунок майна, переданого засновниками, внесків членів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо. До них закон відносить благодійні і недержавні пенсійні фонди, благодійні і релігійні організації, творчі спілки, політичні партії тощо.

Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна:

- юридичні особи, щодо яких їх учасники мають корпоративні права

- господарські товариства, кооперативи; юридичні особи, щодо яких засновники не мають майнових прав, але мають членські права

- творчі спілки, релігійні та благодійні організації; юридичні особи, на майно яких засновники мають інші речові права

- державні акціонерні товариства.

За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на:

- юридичних осіб - власників майна (всі приватні юридичні особи), юридичних осіб

- не власників майна, які, між тим, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства). Не власники майна - це юридичні особи публічного права. Для них майнова ознака має дещо формальний характер, бо вони не є суб'єктами права власності, а тому не стають власниками майна, що їм передається засновниками. Запровадження конструкції юридичної особи публічного права - не власника обумовлюється тим, що державна та комунальна власність є цінністю не як такі, а лише у зв'язку з тим, що вони повинні використовуватися з метою задоволення потреб суспільства і держави в цілому. Тому не зовсім зрозумілою є поява у ЦК ст. 329, відповідно до якої передбачається, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом, оскільки це входить у протиріччя з ч. З ст. 81 ЦК, котрою передбачено: ЦК встановлює порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус тощо лише юридичних осіб приватного права (ч. З ст. 81).

Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на: юридичні особи, засновниками яких може бути тільки держава, АРК, територіальні громади у особі компетентних органів (казенне підприємство, комунальне підприємство); юридичні особи, засновниками котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організації, об'єднання фізичних осіб, творчі спілки); юридичні особи, засновниками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпоративні недержавні пенсійні фонди); юридичні особи, засновниками котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юридичні (господарські товариства) [15, с. 216].

За кількісним складом засновників окремих організаційно-правових форм юридичні особи поділяються на: юридичні особи, що створюються декількома особами (господарські товариства), і юридичні особи, які створюються однією особою, (товариства однієї особи акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю). Акціонерне товариство може бути створено однією особою чи може складатися з однієї особи (наприклад, у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства). У цьому випадку законодавець передбачив прямий порядок виникнення акціонерного товариства однієї особи. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома. Але акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК).

Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути засновано однією особою. При цьому, як і при створенні акціонерного товариства однією особою, передбачається обмеження, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником котрого є одна особа. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Товариство з додатковою відповідальністю теж може бути створено однією особою.

Таким чином, можна дійти висновку, що товариство однієї особи може виникати за волею одного засновника, який формує статутний фонд, а може скластися вже у процесі існування юридичної особи шляхом перетворення товариства, що засновано на об'єднанні капіталів декількох осіб, у товариство, єдиним учасником якого залишиться тільки одна особа.

Юридична особа - організація, існування якої законодавець не пов'язує, за загальним правилом, з визначеною кількістю людей, хоча іноді передбачає останню як обов'язкову умову для створення певних видів юридичних осіб (наприклад, страхових компаній). Причому незалежно від кількості засновників юридичної особи їх власний інтерес має вторинний характер, на перше місце завжди стає інтерес юридичної особи. Товариство однієї особи, як і будь-яка інша юридична особа, має також особливу волю, що відрізняється від волі засновника, і особливі інтереси. Хоча засновник фактично одноособово формує органи управління цього товариства, а може і сам увійти до складу таких органів (органу), що, безумовно, впливатиме на їх (його) діяльність, але вже в силу того, що воля його реалізується крізь ці органи (орган), вона неодмінно у чомусь зміниться, тобто не буде збігатися в усьому з волею засновника, а значить перетвориться на самостійну волю юридичної особи. Засновник даного товариства підпорядковує свою діяльність інтересам юридичної особи, меті її створення, тобто реалізує інтерес саме юридичної особи[2].

За організаційними ознаками: юридичні особи поділяються на прості і складні. Вбачається, що прості юридичні особи - це ті, що виникають на базі власності фізичних осіб, на основі власності фізичних та юридичних осіб, на базі власності держави, коли учасник цивільних відносин відокремлює частку свого майна для створення юридичної особи. Складними є юридичні особи, які виникають при об'єднанні декількох юридичних осіб (об'єднання споживчої і промислової кооперації, об'єднання, що створюють об'єднання фізичних осіб).

Залежно від наявності економічної залежності: головна юридична особа і залежна юридична особа (залежне господарське товариство). В умовах переходу України до ринкової економіки у процесі концентрації виробництва спостерігається поява поміж самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування, тобто перетворення юридично самостійних суб'єктів права на економічно залежних. І у вказаних випадках у нагоді стає інститут юридичної особи. Про це свідчить поява у законодавстві України термінів: «афілійовані», «пов'язані», «зв'язані», «залежні» юридичні особи, а у ЦК - залежного господарського товариства. Так, відповідно до ст. 118 ЦК господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) вважається залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належить двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю або двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

До недавнього часу вважалось, що відносини залежності виникають між суб'єктами цивільного обороту лише на підставі укладення договорів і припиняються належним їх виконанням. Між тим в умовах ринку залежність може виникати також з інших підстав. Відносини економічної залежності юридичних осіб вже знайшли закріплення у законодавстві багатьох країн світу, а юридично самостійні суб'єкти, пов'язані цими відносинами, отримали назву афілійованих осіб. Термін «афілійовані особи» (англ. - to affiliate, affiliation - приєднувати, пов'язувати) має багато значень, але всі вони визначають взаємовідносини між двома або більшим колом суб'єктів господарювання, які засновані на різних формах залежності та контролю.

За особливостями правового становища юридичні особи поділяються на: національні (резидентів), які створені і діють відповідно до законодавства України; іноземні (нерезидентів), котрі створені за законодавством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяльність [29, с. 231].

Наведена класифікація може існувати поряд з другими, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.

3. Проблемні питання визначення видів юридичних осіб та шляхи їх усунення

юридичний економіка правовий

Юридична особа є за своєю природою надзвичайно складним правовим явищем, тому може розглядатися в дуже різних аспектах. Це зумовлює наявність численних класифікацій юридичних осіб. Кожна наукова класифікація, в основу якої покладено обґрунтовані правові або соціально-економічні критерії, має певну цінність, вирішує відповідну наукову проблему. Однак наведене не означає, що, класифікуючи юридичних осіб у законі, законодавець вправі одночасно використовувати різні класифікації - нерідко суперечливого характеру. Плутанина в класифікації права, розмежовує юридичних осіб приватного права на товариства та установи. Поряд із цим підприємствам та організаціям - в ЦК України місця не знайшлося.

Вважаючи наведені факти суттєвою проблемою для майбутньої правозастосовчої практики, я спробувала у цій статті класифікувати юридичних осіб відповідно до визначених в ЦК та ГК України критеріїв, підкреслюючи вади визначеної ними класифікації, та розробити певні концептуальні пропозиції, спрямовані на подальше вдосконалення нового законодавства[2].

Отже, в ст. 83 ЦК юридичні особи приватного права класифіковані таким чином:

І. Товариства:

1. Підприємницькі товариства:

а) господарські товариства (акціонерне, повне, командитне товариства, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю);

б) виробничі кооперативи;

2. Непідприємницькі товариства;

II. Установи;

III. Інші юридичні особи.

Визначити критерій поділу юридичних осіб приватного права на товариства та установи можна, дослідивши норму права, яка міститься в ст. 81 ЦК України й передбачає, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Таким чином, юридична особа, створена шляхом об'єднання осіб, - це товариство (ч. 2 ст. 83), а на основі поєднання майна - установа. Це підтверджується також нормою статті 102 ЦК України, яка передбачає, що в установчому акті визначається майно, яке засновник повинен передати установі після її державної реєстрацій

Отже, критерієм поділу юридичних осіб в ЦК України є участь (членство) в ній - особи або майна.

Слід відзначити, що класифікація за аналогічним критерієм зустрічається в деяких зарубіжних країнах[2], однак вітчизняний законодавець дещо непослідовно застосував її при створенні нових кодексів.