Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України

ВИЗНАЧЕННЯ ОБ'ЄКТА ЗЛОЧИНІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ФАЛЬСИФІКАЦІЄЮ ДОКАЗІВ

Нікітенко В.М., аспірант

відділу проблем кримінального права,

кримінології та судоустрою

У статті розглянуто одне з дискусійних питань кримінального права щодо визначення об'єкта злочину. На підставі проведеного дослідження запропоновано визначення об'єкту злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів, та його класифікацію на види «по горизонталі» та «по вертикалі».

Ключові слова: об'єкт злочину, суспільні відносини, порядок відносин, фальсифікація доказів. фальсифікація доказ кримінальний об'єкт

В статье рассмотрен один из дискуссионных вопросов уголовного права относительно определения объекта преступления. На основании проведенного исследования предложено определение объекта преступлений, связанных с фальсификацией доказательств, и классификация его видов «по горизонтали» и «по вертикали».

Ключевые слова: объект преступления, общественные отношения, порядок отношений, фальсификация доказательств.

The article deals with one of the controversial issues of criminal law concerning the definition of the object of the crime. Based on the research the definition of the object of offenses related to falsification of evidence and the classification of its species „horizontal” and „vertical”.

Key words: object of crime, public relations, order relations, falsification of evidence.

Постановка проблеми. Визначаючи роль об'єкта злочину, В.Я. Тацій вказує, що саме цей елемент складу злочину дозволяє визначити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК України [1, с. 100]. У кримінальному законі відсутнє визначення об'єкту злочину, однак такі його ознаки, як завдання шкоди або загроза її заподіяння, предмет суспільно небезпечного діяння, потерпілий від злочину, містяться у значній кількості норм Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК).

Ступінь розробленості проблеми. Питанням визначення об'єкта злочинів приділяли увагу такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, С.Б. Гавриш, В.К. Глістін, С.Є. Дідик, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, А.В. Ландіна, А.С. Нерсесян, П.С. Матишевський, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, Г.П. Новосьолов, А.В. Пашковська, А.А. Піонтковський, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.М. Трайнін, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та інші. Незважаючи на великий масив теоретичних розробок вказаних вчених, серед них відсутня однозначна наукова позиція з приводу формулювання того, що являє собою даний елемент складу злочину. У зв'язку з відсутністю єдиної концепції визначення об'єкта злочину у доктрині кримінального права, багато проблемних питань у цій сфері залишаються дискусійними та розв'язуються суперечливо.

Отже, проблема точного встановлення об'єкта фальсифікації доказів є актуальною у сучасній науці кримінального права, оскільки є важливою ознакою складів цих злочинів, що безпосередньо впливає на їх місце в Особливій частині КК, а також характер і ступень суспільної небезпечності.

Метою статті є визначення об'єкта злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів, з урахуванням існуючих наукових концепцій щодо його формулювання.

Виклад основного матеріалу. Науковці пропонують наступні концепції визначення об'єкту злочину: 1) „суспільні відносини (М.І. Бажанов, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, О.Я. Свєтлов, В.Я. Тацій, С.С. Яценко); 2) охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві (О.М. Костенко, А.В. Ландіна, А.С. Нерсесян); 3) соціально-значущі блага, цінності (П.С. Матишевський, Є.Ф. Фесенко, А.В. Наумов); 4)охоронювані кримінальним правом блага (С.Б. Гавриш); 5) соціальні цінності, різновидами яких є: потерпілий; права, свободи та інтереси потерпілого; соціальні зв'язки між членами суспільства з приводу реалізації ними належних їм прав, свобод та інтересів, у тому числі у формі правовідносин (П.П. Андрушко); 6) потерпілий від злочину в широкому розумінні - фізичні, юридичні особи або соціум (В.О. Туляков, І.Я. Новосьолов); 7) правовідносини (С.Я. Лихова); 8) правові норми ( М.С. Таганцев, В.Д. Спасович) [2, с. 13-14].

У науці кримінального права тривалий час домінуючою вважалася концепція, що об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм шкоди або створюючи загрозу її заподіяння. Для надання відповіді на питання, яким чином протиправне діяння посягає на об'єкт злочину та з'ясування його сутності, необхідно розглянути структуру суспільних відносин, а також взаємодію між її складовими частинами.

Прихильник концепції «об'єкт злочину - суспільні відносини» В.Я. Тацій, розкриваючи структуру суспільних відносин, підкреслює, що вони являють собою цілісну систему, яка може функціонувати як певна єдність, індивідуально неповторне поєднання та взаємозв'язок елементів, що утворюють цю систему. На думку цього вченого, до структурних елементів суспільних відносин, які завжди є незмінними, відносяться: 1) суб'єкти (носії) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин та обов'язковий структурний елемент будь-яких суспільних відносин [3, с. 8, 21-65]. Важливо відзначити, що такий зв'язок, як і суспільні відносини, завжди носять об'єктивний характер та існує як щось дане реальне, наявне та лише в такому виді виступає як об'єкт злочину [1, с. 102-103; 4, с. 44-46].

Опоненти теорії «об'єкт злочину - суспільні відносини» вважають, що такі відносини є лише певною формою наукової абстракції й самі по собі в реальності не існують, відповідно їм не може бути завдано будь-якої шкоди [2, с. 14].

З урахуванням того, що зміст та обов'язковий елемент будь-яких суспільних відносин є соціальний зв'язок, то така значуща діяльність (взаємодія, взаємозв'язок) між суб'єктами цих відносин (людьми) має бути суворо врегульована та упорядкована нормами права, тобто набуває регламентованої форми, що становить правопорядок. Адже, тільки встановленим порядком соціального зв'язку, в цілому - суспільних відносин, визначається міра можливої та правомірної поведінки людей, тобто додержання ними правових норм, а також їх становище у суспільстві. Для його досягнення приймаються закони й інші нормативно-правові акти, а також вживаються заходи щодо удосконалення чинного законодавства та зміцнення законності.

Із наведеного випливає, що злочинне посягання завдає чи може заподіяти шкоду порядку суспільних відносин, тобто тим нормативно-правовим актам, що їх регулюють та забезпечують, оскільки самі суспільні відносини після вчинення злочину істотно не змінюються. У зв'язку з цим можна констатувати, що порядок суспільних відносин є формою їх існування, який потерпає від спрямованого на нього суспільно небезпечного діяння. Тобто, при вчиненні злочину порушується, зокрема закон, що встановлює саме порядок суспільних відносин.

У чинному КК України (стаття 1) вказано, що об'єкт посягання, тобто загальний об'єкт злочину, - це права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України. Завданням цього Кодексу є охорона та правове забезпечення даного об'єкту посягання, що здійснюється шляхом правового регулювання. А правове регулювання означає упорядкування суспільних відносин державою, тобто їх порядок, за допомогою правових норм і засобів, а також їх юридичне закріплення.

З зв'язку з цим, вважаємо, що законодавець, визначаючи завдання КК України, мав на увазі охорону від злочинних посягань порядок сукупності суспільних відносин, який встановлений та врегульований цим Кодексом, тобто правопорядок, якому задається або може бути заподіяна шкода.

Формулюючи поняття цього елемента складу злочину, О.М. Костенко зазначає, що під об'єктом злочину слід розуміти такий, що гарантує безпеку, тобто заснований на законах соціальної природи, порядок відносин між людьми з приводу матеріальних чи нематеріальних предметів, який охороняється кримінальним законодавством. А безпека того чи іншого предмета (матеріального або нематеріального) - це стан його захищеності, який є наслідком існування певного порядку відносин між людьми з приводу нього. Усякий злочин посягає саме на цей порядок. За пропонованою формулою можна визначити об'єкт будь-якого складу злочину, передбаченого КК України, а також кримінальним законодавством інших країн [5, с. 239]. Такої ж точки зору дотримуються А.В. Ландіна, А.С. Нерсесян, С.Є. Дідик [2, с. 17-18].

З цього приводу названі вчені зазначають, що «порядок - це щось об'єктивне, що не залежить від самих норм, <...> А злочини змінюють спосіб їх існування, а не самі суспільні відносини», а також визначають, що поняття об'єкту злочину може бути таким: «Об'єкт злочину - це охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають в суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів». Останні ж є саме предметами злочинів. Із цього і випливає співвідношення між поняттями «об'єкт злочину» і «предмет злочину» [6, с. 105].

Ураховуючи викладене, на нашу думку, концепція «об'єкт злочину - порядок суспільних відносин» є найбільш обґрунтованою та універсальною, тому при формулюванні об'єкта злочинів, пов'язаного із фальсифікацією доказів, за їх класифікацією, у даному дослідженні ми будемо дотримуватися саме цієї формули його визначення. Отже, об'єкт злочину - це охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин. Таке визначення цього елементу складу злочину, на нашу думку, зумовлено ще й тим, що одержання, використання або зберігання доказів у будь-якій формі судочинства суворо регламентовано певним порядком, а їх фальсифікація посягає саме на цей порядок, що призводить до негативних наслідків у виді прийняття незаконного судового рішення.

У науці кримінального права найбільш поширеною є триступенева класифікація об'єкта злочину «по вертикалі» на загальний, родовий та безпосередній, оскільки, на думку деяких вчених, така класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, оскільки вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» та «окремого», а також дозволяє визначити об'єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення [7, с. 109-111]. До цього слід додати, що родовий об'єкт, зазвичай, зазначається в назві розділу особливої частини КК [8, с. 155].

Ряд науковців вважають доцільною існування чотириступеневої класифікації об'єкта злочину «по вертикалі» та додають ще видовий об'єкт злочину, який визнають проміжним між родовим та загальним об'єктом та який є частиною (підсистемою) родового об'єкта, перебуваючи з ним у відносинах «рід-вид». В основу цієї класифікації покладений поділ злочинів за відмінностями в об'єкті посягання [2, с. 19-20; 4, с. 46; 9, с. 6-7].