ВИКОРИСТАННЯ ПАРАЛІНГВІСТИКИ ПІД ЧАС ДОПИТУ

Н.І. Когут, курсант ЛьвДУВС

У статті розглянуто невербальні методи діагностики свідомо неправдивих показань допитуваних, механізм їх здійснення та значення для кримінального провадження, в контексті нового КПК України.

Ключові слова: паралінгвістика, вербальні засоби, невербальні засоби, викриття неправдивих показань, міміка та жести, мікровираження обличчя, інсценування емоцій.

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ПАРАЛИНГВИСТИКИ ВО ВРЕМЯ ДОПРОСА

В статье рассмотрены невербальные методы диагностики заведомо ложных показаний допрашиваемых, механизм их осуществления и значение для уголовного дела, в контексте нового УПК Украины.

Ключевые слова: паралингвистика, вербальные средства, невербальные средства, разоблачения ложных показаний, мимка и жесты, микровыражения лица, инсценировка эмоций.

USING PARALINGUISTICS DURING THE INTERROGATION

The article considers non verbal methods of diagnosis knowingly false testimony interrogation, the mechanism of their realization and the values for criminal proceedings in the context of the new Criminal Procedure Code of Ukraine.

Keywords: paralinguistics, verbal techniques, nonverbal techniques, expose false testimony, facial expressions and gestures, microexpressions, staging of emotions..

Актуальність проблеми. Традиційний арсенал органів досудового розслідування та суду, щодо забезпечення відвертості, стимулювання правової та громадянської свідомості вже не спрацьовує. Це обумовлено тим, що самі злочинці стають все більш професійними у плані вчинення злочинів, особливо злочинні групи. Вони вже давно вивчили порядок, правила та тактику проведення слідчих (розшукових) дій, а особливо - такої, як допит. Ось чому зі всією гостротою постає проблема забезпечення слідчого, прокурора та суду новими практичними методами що спрямовані на вдосконалення тактики даної слідчої (розшукової) дії, а особливо проблем діагностики та протидії фактам давання свідомо неправдивих показань, що мають місце в основному з боку підозрюваного.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день діючі працівники слідчих підрозділів ОВС, не в повній мірі володіють потрібним арсеналом тактичних прийомів щодо виявлення та викриття свідомо неправдивих показань допитуваних, особливо що стосується підозрюваного. Першопричиною є високе навантаження, що зумовлене великою кількістю розпочатих кримінальних проваджень у слідчого та небажання підвищувати свій освітній рівень, та показники майстерності у зв'язку з браком часу та бажання. Це зумовлює виникнення конфліктних ситуацій та введення в оману слідчого, що призводить до неефективності досудового розслідування, затрачання додатково часу та зусиль, чи навіть не досягнення дієвості кримінального провадження в цілому.

Дослідженість проблеми. Вивченням даної теми займалися вчені криміналісти та психологи, України, такі як В. П. Бахін, В. К. Весельський, Л. І. Казміренко, І. І. Когутич, В. Ю. Шепітько та зарубіжжя, а саме П. Екман, А. А. Закатов, Я. А. Канторович, Р. С. Белкин, В. П. Боровичка, В. А. Образцов, В. В. Печерський, А. Піз, Дж. Фаст та багато інших. Аналіз робіт цих авторів, дозволяє зробити висновок про недостатнє, фрагментарне дослідження цього питання, є необхідність в створенні комплексної, та більш повної системи використання різного роду прийомів виявлення та викриття неправдивих показань, узгодження положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року з можливістю застосування відповідних методик психологічної діагностики та впливу.

Мета статті. Для ефективної боротьби з проявами протидії слідству у такій формі необхідно, із урахуванням положень нового кримінального процесуального кодексу, виокремити найефективніші невербальні засоби виявлення та викриття неправдивих показань, механізм їх впровадження та значення результатів таких дій допитуючого для кримінального провадження.

Виклад основного матеріалу.

Зі сторони кримінального процесуального закону доказове значення результатів допиту розглядається лише у зв'язку зі змістом мовлення допитуваного, що знайшло адекватне відображення в протоколі допиту, як визначає законодавець у ст. 94 КПК України «Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.» [1, с. 276]. Однак не вся інформація, що міститься в усному мовленні, знаходить відображення в такому протоколі. За його межами залишається багато з того, що на вербальному (словесному) рівні сприйняття оцінюється слідчим. Крім того, в протоколі допиту не знаходить відображення інформація, передана допитуваним за допомогою невербальних засобів інформаційної взаємодії. Це орієнтуюча інформація, що має організаційно-тактичне значення, вона використовується для побудови версій, вирішення розпізнавальних завдань, визначення тактичних прийомів що матимуть успіх при їх застосуванні і т.д. Саме названим механізмом передавання несловесної інформації займається порівняно молода наука - паралінгвістика. Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплюють всі види кінесики (від жестів до пантоміми), всі види фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і всі види спілкування за участі так званого ситуативного тексту, тобто той допоміжний механізм, що не знаходить відображення у процесуальних документах кримінального провадження, але несе до 80 відсотків необхідної слідчому інформації.

Новий кримінальний процесуальний кодекс вміщує положення про можливість аудіо- відео фіксації процесу допиту, яке знайшло своє відображення у статті 104: «. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому» [1, с.309]. Маю переконання в тому, що це нововведення позитивно відіб'ється на ефективності виявлення неправдивих показань допитуваних, забезпечить швидке та повне фіксування показань, та дозволить, в необхідних випадках, повторно переглянути відеозапис, для діагностики міміки та жестів допитуваного на предмет давання свідомо неправдивих показань.

Як вважає Л. І. Казміренко, існує три основних чинники або передумови виявлення умисно неправдивих показань у допитуваних. Це

відповідний емоційний стан;

ознаки утруднення в мисленні допитуваного;

надмірний самоконтроль особи.

Вона стверджує, що неправда може стосуватися фактів, намірів, дій, думок і такого іншого, але не передбачати безпосереднього приховування або імітування переживань. Особа, що обманює, яка вдається до приховування або симулювання емоцій зустрічається зі специфічними труднощами. Адже коли емоції виникають відповідні зміни відбуваються автоматично, через частку секунди. Людина не в змозі повністю контролювати процес виникнення та перебігу тієї чи іншої емоції. Навпаки вона переживає емоції як щось таке, що оволодіває нею, а стосовно негативних емоцій (страху, гніву та ін.) - як щось, що виникає всупереч її волі.

Емоційні переживання, що супроводжують давання неправдивих показань, як справедливо зазначає Л. І. Казміренко, можуть бути викликані як її предметом, так і самими фактами неправдивих показань. З неправдою, незалежно від її змісту, зазвичай пов'язані такі емоції як:

страх викриття;

переживання вини або сорому за вчинене;

радості з приводу введення в оману слідчого.

Коли неправда має успіх, деякі особи не можуть приховати ознак задоволення і навіть радості. Таке тріумфування без видимих причин - привід перевірки гіпотези про обман. Щодо утруднення в мисленні, як другої передумови визначення свідомо неправдивих показань, то воно пов'язано з тим, що говорити неправду в певному розумінні важче ніж говорити правду. Той хто обманює, має оцінити можливість викриття обману та його наслідків; він мусить відповідати на запитання так, щоб відповіді узгоджувались одна з одною; він повинен передбачити ті питання які ще не поставлені, але можуть бути поставлені. Не всі люди кмітливі настільки, щоб відразу зорієнтуватися; не всі можуть вчасно передбачити необхідність говоріння неправди і підготуватися до неї належним чином щоб пам'ятати всі задані питання і всі відповіді на них.

Ознаки підвищеного самоконтролю в ситуації, яка того не потребує, також можуть свідчити про обман. Навіть якщо людині вдається приховати свої справжні думки та почуття, сам факт нещирості видає її. «Дерев'яність» пози, «кам'яне» обличчя, неприродній спокій у голосі все це не може не насторожити слідчого. Відомо, що більш ефективними прийомами фальсифікації вербальних проявів емоцій є симулювання або маскування (тобто заміщення експресивних проявів однієї емоції проявів однієї емоції проявами іншої), ніж її нейтралізація. Однак і в цьому випадку більшість людей припускається помилок як у вербальній, так і у невербальній поведінці [2, с. 140-141].

На наш погляд, найчастіше, коли люди вдаються до фальсифікацій, вони припускаються двох помилок: має місце або просочування правди (внаслідок неможливості проконтролювати всі експресивні та мовні прояви), або поява ознак нещирості. У мовній поведінці «витік» правди можливий через втрату пильності, обумовлену перевтомою, неуважністю, сильними переживаннями, підсвідомими спонуканнями того, хто обманює. Такі стани особи можуть бути зумовлені природньою життєдіяльністю допитуваного, або ж слідчий за допомогою деяких тактичних прийомів може змусити особу до переживання чи неуважності. На нашу думку, саме спосіб застосування тактичних прийомів допиту з метою організації обмовки, чи самообмовки доцільно використовувати саме при допиті підозрюваного, оскільки саме для нього, давання свідомо неправдивих показань є засобом захисту своїх інтересів у кримінальному провадженні.