Вірні ознаки емоцій дають також і м'язи рота. Стиснення губ є переконливою ознакою гніву, але при цьому людина зовсім не обов'язково закушує або стискає губи. Невинуватий підозрюваний може проявляти вірні ознаки страху, боячись помилкового звинувачення і злякавшись, що, побачивши ознаки страху, його запідозрять у обмані він старається приховати переляк, внаслідок чого прояв цього почуття залишиться тільки в русі брів, які важко піддаються контролю. При цьому особа що обманює і боїться викриття, буде виглядати точно так само. В такому випадку слід встановити психологічний контакт з допитуваним, оскільки такий факт свідчить про зворотне. Крім того, як згадувалося вище, необхідно задати інші питання подібного змісту чи спрямування, для аналізу інших проявів обману, якщо такі є.

Вирішити питання про правдивість показань допитуваного за ознаками очей можна лише окремо розглянувши всі п'ять можливих способів передачі інформації з їх допомогою. Причому обман видають тільки три з них.

Перше джерело - зовнішні зміни, що виникають завдяки роботі розташованих навколо очей м'язів. Ці м'язи змінюють форму округлості повік, впливаючи на розміри видимої частини білка і райдужної оболонки, а також на загальне враження від очей.

Другим джерелом інформації, яку дають нам очі, є напрямок погляду. Коли людина відводить погляд, це свідчить про наявність певних почуттів: рух вниз означає смуток, в сторону - відраза, вниз і в сторону - вину або сором. Однак, навіть відчуваючи свою провину допитуваний постарається не відводити очі убік, бо знає, що люди можуть помітити це і запідозрити обман, в такому випадку він намагатиметься дивитись прямо у вічі слідчому і повторюватиме виправдовувальні фрази.

Третє, четверте і п'яте джерела інформації є більш достовірними щодо ознак обману. Це кліпання, розширення та звуження зіниць та сльози відповідно. Кліпати очима можна навмисно, але це також і неконтрольована реакція, яка частішає при емоційному збудженні. До того ж при цьому розширюються зіниці, і ця реакція, на відміну від попередньої, не піддається свідомому контролю. Але моргання і розширення зіниць стають доказами обману для слідчого тільки у випадку, якщо сам факт підвищеної емоційності говорить про те, що ми маємо справу з особою що намагається ввести в оману допитуючого, а не з чесною людиною яка боїться несправедливого звинувачення. А для того щоб убезпечити допитуваного від такого роду переживань, необхідно правильно налагодити психологічний контакт з людиною, запевнити у тому, що у процесі розслідування винуватий буде покараний, а невинуватому нічого боятися. П'яте і останнє джерело інформації - це сльози, вони також є результатом дії центральної нервової системи. Однак сльози свідчать далеко не про всі емоції, а тільки про деякі з них. Вони пов'язані, як правило, з горем, сумом, полегшенням, а іноді - зі щастям та нестримним сміхом [6, с.67-68].

На мою думку, при допиті більш помітним буде тільки напрямок погляду допитуваного, оскільки встежити за зміною діаметру зіниць чи частотою моргання практично неможливо. Ця ознака буде корисною лише у випадку зіставлення її з іншими проявами обману. Крім викладених вище, можливі ще й такі прояви обману як рум'янець, який може свідчити або про те, що допитуваний що свідомо подає неправдиві показання збентежений і присоромлений своєю поведінкою, або про те, що він намагається приховати сам факт свого збентеження.

Найпоширенішою ознакою умисної фальсифікації емоційного стану є саме вдавана усмішка. Вона служать для того, щоб переконати когось в позитивних емоціях, які насправді не переживає допитуваний. При цьому людина може не відчувати практично нічого або навіть відчувати негативні емоції, які й буде намагатися прикрити удаваною посмішкою. Удавана посмішка покликана ввести в оману і створити враження, що усміхнений відчуває приємні почуття. Тільки така усмішка і є по-справжньому удаваною. Існує ряд ознак, що відрізняють удавану, що претендує здаватися щирою, посмішку від дійсно щирої:

Удавана посмішка більш асиметрична, ніж щира.

Щира усмішка не супроводжується рухом м'язів, розташованих навколо очей.

При удаваній посмішці щоки не підняті, відсутні мішечки під очима, зморшки на зовнішніх краях очей і легке опускання брів. При широкій посмішці рух м'язів обличчя піднімає щоки, збирає шкіру під очима і утворює зморшки навколо очей. Але брови при цьому не опускаються, хоч їх помітити дуже важко, це є вирішальною ознакою, що відрізняє широку фальшиву усмішку від справжньої [6, с.64]. Удавана посмішка поширюється тільки на нижню частину обличчя і нижні повіки. Незважаючи на таку посмішку, у верхній частині обличчя можуть з'явитися вірні ознаки таких емоцій, як страх або печаль.

Є ще три види ознак, за якими можна судити про інсценування виразу обличчя: асиметрія, неприродня тривалість і несвоєчасність виразу обличчя. При асиметричному вираженні одна і та ж емоція проявляється на якийсь половині обличчя сильніше, ніж на іншій. Якщо одна сторона обличчя викривляється сильніше, ніж інша, це є достовірною ознакою фальшивої емоції [6, с.73].

Коли при допиті слідчий помічає досить багато асиметричних емоцій, в такому випадку він може судити про нещирість допитуваного, про факти фальсифікації емоцій. Але це ще не означає що людина щось приховує, можливо допитуваний хоче справити певне враження, наприклад при великій кількості удаваних доброзичливих усмішок, людина бажає сподобатись слідчому, оскільки останній імпонує їй свою зовнішністю чи характером.

Тривалість емоції - це загальна протяжність мімічного вираження в часі, від моменту його появи до повного зникнення. Вирази, що тривають більше десяти секунд, безсумнівно, а близько п'яти секунд - з великою часткою ймовірності, є фальшивими. Більшість щирих виразів змінюється значно швидше. Зазвичай при розмові зі щирою людиною можна спостерігати ряд короткочасних мімічних проявів пережитих емоцій [6, с.73].

Несвоєчасність виразу обличчя в співвідношенні до змісту вербальної інформації, інтонацій і рухів тіла є третьою ознакою нещирості емоцій [5, с.74]. Для прикладу припустимо, що слідчий під час допиту пред'являє доказ підозрюваному, який реагує на це спочатку висловленням здивування, а прояви цієї емоції з'являються на протязі наступної секунди після цього. Вирази обличчя, що проявляються не синхронно з рухами тіла, як правило, є ознакою обману.

Висновки. Підсумовуючи, варто підкреслити необхідність знання та використання слідчими паралінгвістичних прийомів виявлення та викриття свідомо неправдивих показань, також встановлення психологічного контакту з допитуваним та безперечно правильної кваліфікації його психологічного стану. Визначення моменту фактичного та юридичного початку допиту дозволить встановити психологічний контакт з допитуваним, особливо у випадку коли він відмовляється давати показання взагалі, чи то за порадою захисника, чи за власним переконанням. Також варто наголосити на доцільності використання звукозапису, а тим більше відеозапису, що дозволить провести допит оперативніше, повніше зафіксувати показання, виключити суб'єктивний фактор розуміння суті показань слідчим та можливих перекручень, та забезпечить подальшу можливість повторного його перегляду з метою виявлення паралінгвістичних ознак обману. Організаційно-тактична складова діяльності слідчого у побудові тактики допиту, а як наслідок і досудового розслідування в цілому, безперечно повинна підкріплюватись таким арсеналом психолого-правових засобів. Позитивні зрушення у законодавстві тільки сприяють для застосування такого роду методики, адже її ефективність є очевидною.

паралінгвістика допитуваний розслідування

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - 768с.

2. Казміренко Л. І. Психологія слідчої діяльності: навчальний посібник [В. Г. Андросюк, О. М. Корнєв, О. І. Кудерміна та ін.];[за заг. ред. Л. І. Казміренко]. К.: Правова єдність, 2009. 200с.

3. Изард К. Э. Эмоции человека: перев. с англ.- М., Издательство Моск. унс-тета., 1980, - 440 с.

4. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Ін Юре, 2005. - 424 с.

5. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Монографія. К.: Правник; НАВСУ, 1999. 126 с.

6. Экман П. Психология лжи [Telling Lies: Clues to Deceit in the Marketplace, Politics, and Marriage] / Пер. с англ. Н. Исуповой, Н. Мальгиной, Н. Миронова, О. Тереховой. - СПб.: Питер, 1999 (2000, 2003, 2008, 2009, 2010). - 270 с.