Усна мова і мова жестів у людини, що дає правдиві показання, зазвичай збігаються. Сказане підводить до того, що в психології називається конгруентністю. Цим поняттям позначають збіг смислового значення вербальних і невербальних сигналів [3, с.54]. Спостереження за рухами тіла і відповідністю жестів словам є ключем до правильної інтерпретації мови жестів. Труднощі, які переживає допитуваний що обманює, обумовлені, зокрема, тим, що його підсвідомість працює автоматично, незалежно від того, що він свідомо намагається зробити, рухи тіла, жести та міміка які не відповідають суті словесної інформації, створюють відповідні неприродні реакції, які в свою чергу видають допитуваного що намагається ввести в оману слідство. Новий Кримінальний процесуальний кодекс встановлює можливість проведення допиту у режимі відеоконференції, а саме у статті 232: «Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування)...»[1, с.583]. Також в законі зазначено про фіксацію такого виду зв'язку технічними засобами запису, і належну якість зображення. На мій погляд таке нововведення є доцільним для забезпечення оперативності, безпеки, чи неможливості проведення допиту в інший спосіб. Якщо розглядати організаційний аспект, він повинен здійснюватись наступним чином: запрошення допитуваного до органу внутрішніх справ за місцем його перебування, ознайомлення його із процесуальними правами та роз'яснення порядку допиту. Після цього узгоджено із слідчим що виконуватиме слідчу (розшукову) дію, вмикається відповідна комп'ютерна програма, та шляхом з'єднання інтернет, інтерактивно, в реальному часі, проводиться допит, відеозапис якого повинен бути збережений та оформлений як додаток до протоколу допиту. З огляду на психологічну складову даної слідчої (розшукової) дії, такий спосіб її проведення не прогнозує максимальної ефективності встановлення психологічного контакту, розпізнання проявів емоцій та їх інсценування, невеликого часу спілкування. Для досягнення таких цілей залишається надіятися на високошвидкісне мережеве з'єднання та високу якість зображення, мало не єдиною перевагою, за умови дотримання наведених передумов, є збереження відеозапису допиту, який у подальшому можна буде переглянути та зробити відповідні висновки.

Неправдиві показання можуть бути подані під час вільної розповіді допитуваного, після пред'явлення доказів та відповіді на основні, доповнюючі, уточнюючі чи контрольні запитання слідчого. Предметом таких показань може бути неправдиве алібі, заперечення події злочину, обставин його вчинення, вини допитуваного, існування або відсутності певного факту та навіть об'єктивної можливості певної дії чи події. В. О. Коновалова та В. Ю Шепітько виділяють такі тактико-психологічні прийоми допиту як постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових чи письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події та роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину [4, с.192].

Запитання повинні бути короткими, конкретними, зрозумілими, логічно пов'язаними, відбивати послідовність вчинених злочинцем дій та конкретизувати і деталізувати певні елементи розповіді допитуваного. В. К. Весельський вказує на те, що іноді тактично продумана постановка запитань може призвести до обмовки чи самообмови допитуваного. Організація обмовки будується, як правило на несподіваності тієї ситуації, до якої слідчий свідомо прагне підвести підозрюваного [5, с.77]. Також постановка додаткових запитань сприяє вираженню певної емоції, і як наслідок, це може бути почуття вини, що характеризується повільним темпом та низьким тоном розмови, схрещеними пальцями та опущеною головою, опущеними очима, горизонтально розтягнутими губами та при підняттям нижньої губи. Також можливий варіант стримування чи інсценування емоції, про що свідчать неприродні гримаси, надмірна тривалість її перебігу, несвоєчасність прояву відносно змісту вербальних повідомлень та інше. Саме під час відповіді на задане слідчим питання, допитуваний обдумує відповідь та повідомляє її, саме в цей момент, в ці секунди відбуваються природні психофізіологічні реакції організму, а саме це переживання певної емоції, яка в залежності від суті поставленого питання та подальшої відповіді на нього, а також факту приховування чи заміни емоції, дозволяє слідчому робити висновки про правдивість показань допитуваного.

На наш погляд, крім вище наведеного, успішне діагностування обману можливе за допомогою асоціативних зв'язків емоцій, що переживає допитуваний в момент пред'явлення обвинувального, викривального доказу та змісту поданої ним інформації про цей доказ. Тобто співвідношенні пережитої емоції та обставин, в яких допитуваний їх переживає.

Пол Екман у праці під назвою «Психологія брехні» зазначає, що виявити неправду не так просто як здається. Одна з проблем - це великий обсяг різного роду отриманої інформації, занадто багато інформації доводиться аналізувати одразу. Занадто багато її джерел: слова, паузи, звучання голосу, вираз обличчя, рухи голови, жести, поза, дихання, потовиділення, рум'янець або блідість і так далі [6, с.49]. І всі ці джерела можуть передавати інформацію поперемінно або з накладенням, рівною мірою претендуючи на увагу допитуючого. Втім не на кожне окреме джерело інформації можна покластися в однаковому ступені, як і докази у кримінальному провадженні - жоден з них окремо взятий не має наперед встановленої ваги.

За словами Пола Екмана, особа, що обманює зазвичай стежить за змістом своїх слів і їх відповідністю паралінгвістичним проявам, вона намагається їх контролювати, їй відомо, що оточуючі звертають набагато більше уваги на це, ніж на інтонацію голосу і рухи тіла. До того ж приховати істину легше за допомогою слів. Люди намагаються піддавати цензурі все, що може видати їх, а за словами простежити легше, ніж за обличчям [6, с.53].

Рухи тіла і жести також є хорошим паралінгвістичним джерелом «витоку» інформації та інших ознак обману. На відміну від обличчя, голосу та слів, більшість рухів тіла безпосередньо не пов'язані з областями мозку, що відповідають за емоції. Контролювати рухи тіла не так вже й важко. Людина може відчувати, а часто і бачити своє тіло. Приховати рухи тіла набагато легше, ніж викликані якими-небудь емоціями вирази обличчя або зміни в голосі. Але більшість людей цього не роблять. Вони звикли думати, що в цьому немає ніякої необхідності. І оскільки тілу приділяють так мало уваги, воно дає постійний «витік» інформації про справжній стан допитуваного [6, с.57].

Для обману люди зазвичай використовують два прийоми, приховання свого справжнього стану, а саме:

придушення вияву емоції;

заміна її іншою.

Як вже зазначалося, саме обличчя є найважливішим індикатором прояву емоційного стану людини, а саме це мімічні вираження, часто короткострокові, які в психології називають мікровираження обличчя. Ці прояви дають повну картину приховуваних емоцій, але настільки швидкоплинну, що її зазвичай не встигають помітити. Мікровираження обличчя виявляються не більш ніж на чверть секунди і охоплюють все обличчя, але дуже ненадовго, займаючи лише мізерну частину звичайної тривалості вияву емоції, крім того вони виявляються досить рідко. Набагато частіше зустрічаються «змазані», інсценовані вирази; людина встигає усвідомити появу цього виразу на обличчі і намагається припинити його, часом прикриваючи іншим виразом. Іноді паралінгвістичний вираз фальсифікується так швидко, що важко визначити, яка саме емоція була прихована. Але навіть якщо неможливо точно визначити емоцію, сам факт «змазування» є явною ознакою того, що допитуваний щось приховує. Пол Екман вказує, що інсценований вираз триває довше, ніж мікровираження, але, на відміну від останнього, не є цілісним і завершеним. Хоча мікровираження проявляється більш стисло в часі, але в такому випадку можна спостерігати повну картину емоції. Змазане ж вираження не представляє повної картини емоції, але воно триває довше і сам факт інсценування більш помітний [6, с.55].

Наприклад, допитуваний підозрюваний, у відповідь на запитання про місце його перебування на час вчинення вбивства своєї дружини на ґрунті ревнощів, на мить переживає емоцію страху, про що свідчать підняті брови, випрямлені або при відкриті губи та ширше розплющені очі, та відразу перетворює цей вираз обличчя на вдавану посмішку. Крім того, в такому випадку можна спостерігати підвищення серцебиття, частіше дихання, виступ поту на чолі або підвищений тембр голосу, заїкання. В сукупності ці ознаки свідчать про явне хвилювання допитуваного, однією з причин якого може бути обман.

Не всі лицьові м'язи однаково легко піддаються контролю, як вказує Пол Екман. Рухи деяких являються більш вірними ознаками емоції, ніж інші. Це означає, що дані м'язи не піддаються контролю настільки як інші, їх скорочення зазвичай для людини є настільки звичним при переживанні певних емоцій, що допитуваний може не помічати їх дії. Тому людині що обманює нелегко приховати ті почуття, які впливають на ці м'язи - їх рух важко перервати або придушити. Але є й інші способи приховувати свої справжні емоційні переживання, не маючи можливості придушити їх. Можна прикрити їх посмішкою, хоча це і не усуває ознак емоцій в рухах чола і повік. Можна напружити інші м'язи, що викликають зворотний рух, щоб в результаті вираз обличчя не змінилося [6, с.61]. Наприклад, задоволену усмішку можна приховати, якщо стиснути губи і підняти підборіддя. Однак рух протидіючих м'язів само по собі може видати обман, так одночасний рух і тих і інших м'язів надає особі неприродній, натягнутий вираз. Кращим способом приховати свої почуття є повне усунення руху м'язів обличчя. Але це важко зробити, особливо коли емоція зачіпає ті м'язи, які дають вірні ознаки емоцій.

Для початку слід розглянути мікровираження обличчя, оскільки їх ознаки охоплюють все обличчя та повно відображають емоцію, хоч і на дуже короткий період часу. Щоб найбільш повно та детально дослідити мімічні ознаки обману через мікровираження, їх необхідно умовно поділити на певні зони, а саме це ознаки на лобі, роті та ознаки очей.

Як вище зазначено, м'язи, що найважче контролювати зосереджені здебільшого на лобі. Наприклад коли людині сумно, внутрішні куточки брів підняті. Зазвичай це також робить трикутними верхні повіки і викликає зморшки в центрі лоба. Це означає, що даний вираз, як правило, не буває фальшивим і з'явиться, якщо людина дійсно відчуває розлад або смуток (можливо, з домішком провини), незважаючи на всі спроби приховати ці почуття. Якщо людина відчуває тільки легкий смуток, зморшки на його лобі будуть такими ж, але менш помітними. Підняття брів зазвичай виконує роль «питального або знака оклику» або символізує недовіру і скептицизм, їх рух супроводжує всілякі труднощі, починаючи від підняття важких речей і закінчуючи виконанням складних арифметичних задач. Крім того, це характерно ще і для зосередження або розгубленості [6, с.64].

Для підтвердження цієї тези можна навести такий приклад. При допиті потерпілого, а саме жінки, яку двоє невідомих зловмисників жорстоко зґвалтували та побили, при приведенні слідчим уточнюючого запитання або пред'явлення доказів, на її обличчі та в голосі буде відчуватись печаль. На нашу думку така реакція пояснюється тим, що коли людина пригадує, та несвідомо ще раз переживає певну подію, разом з тим вона відчуває пережиті колись емоції.