Якби нам довелося запроваджувати основні норми з цього питання, головним принципом був би такий: із збільшенням чисельності установ у даній сфері збільшується можливість інституційної та адміністративної децентралізації певної галузі. Наприклад, шкільна освіта й охорона здоров'я являють собою головні сектори децентралізації, а медичні дослідження за використання сучасних технологій мають бути централізованими. Проте, єдиним знаменником залишається фінансування.

Існують ситуації, коли сектор повинен бути як централізованим на далеку перспективу і в частині стратегії, так і децентралізованим щодо певних аспектів її реалізації.

Більшість законів про місцеве самоврядування закріплює за базовим муніципальним рівнем послуги, які часто описують як "комунальні послуги" та взагалі вважають "первинними функціями" муніципалітетів. Це елементи фізичної інфраструктури, включаючи місцеві дороги та освітлення, опалення, водопостачання, каналізацію й організацію збору та утилізації відходів, парки та цвинтарі. До цих послуг також належить управління житловим фондом, хоча обсяги та характер цих завдань змінюються внаслідок приватизації державного житлового фонду.

Труднощі пов'язані з аспектами фінансування житлового фонду та його утримання, а не з розподілом повноважень та відповідальності.

Найбільш спірне питання передачі повноважень з управління фізичною інфраструктурою полягає у водопостачанні. Хоча будівництво окремих трубопроводів і очисних споруд могло фінансуватися, наприклад, з місцевих бюджетів, управління водопостачальними підприємствами за радянських часів здійснювалося на комплексній основі з охопленням багатьох міських і сільських поселень. Децентралізація не викликала занадто складних проблем, коли органи місцевого самоврядування погоджувалися на перетворення цих об'єктів регіонального значення на акціонерні товариства, засновані муніципалітетами, які володіють частинами акціонерного капіталу.

У процесі реформи виникло багато труднощів з визначенням відповідальності за надання побутових послуг (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення і культура) і завдань з місцевого регулювання (наприклад, фізичне планування та контроль за будівництвом, реєстрація актів цивільного стану, ліцензування підприємств і працівників, а також охорона дитинства). Ці труднощі зумовлені декількома причинами. Перш за все, це можуть бути питання, пов'язані з територіальним устроєм, в якому можуть виникнути розбіжності між розміром територій, що обслуговують школи, лікарні, соціальні заклади, та розміром органів місцевої влади. Це також може бути спроможність органів місцевої влади мати кваліфікований персонал.

Ці питання, складні в розв'язанні, але врешті решт часто визначають, чи отримає підтримку підхід децентралізації. Необхідність зміцнення місцевого самоврядування випливає із самої природи громадянського суспільства і правової держави.

Місцеве самоврядування в Україні - це довгострокова стратегія розвитку суспільства на демократичних засадах. аналізу функціональної спрямованості органів місцевого самоврядування в контексті взаємодії з органами державної влади на місцях, який свідчить про відсутність належного оптимального співвідношення між цими двома гілками публічної влади. На основі аналітичного розгляду законодавчих і нормативних актів випливає, що чинне законодавство, попри його наявні недоліки, є засобом досягнення певного компромісу і зняття протистояння між різними політичними силами [42, с. 40 - 41].

На практиці при вирішенні питань розмежування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій вирішальну роль відіграють не правові, а політичні та адміністративні методи. Це, зокрема, проявляється у втручанні одних органів, в основному державних адміністрацій, у справи інших, тобто органів самоврядування, в делегуванні повноважень один одному, що свідчить про існування проблеми, яка потребує нагального вирішення і, в першу чергу, на законодавчому рівні. Почуття відповідальності перед виборцями, пошук розумних компромісів, діловитість місцевих лідерів є тим фактором, який дозволяє уникати конфліктних ситуацій між органами місцевого самоврядування та виконавчої влади [37, с. 35].

Державна влада і місцеве самоврядування існують для задоволення потреб українця, а потреби громадян України й іншої держави відрізняються, а відтак мають відрізнятися форма і зміст державної влади і місцевого самоврядування. Таким органом є місцеве самоврядування, воно знаходиться в безпосередній близькості до громадянина, і тільки воно може надати послуги для задоволення потреб громадян України.

Автор роботи погоджується з тезами провідних вітчизняних фахівців, що місцевому самоврядуванню не вистачає сьогодні для реалізації цих послуг двох складових: відповідних повноважень і ресурсів [14, с. 48]. Тому, коли йдеться про права, насамперед маємо говорити про забезпечення місцевого самоврядування повноваженнями, а відтак необхідними ресурсами для реалізації цих повноважень [31, с. 58].

Насамперед треба говорити про те, що максимальна кількість послуг, які може надати місцеве самоврядування, має бути виправдана через таку ж максимальну кількість повноважень і відповідних ресурсів для їх забезпечення. Реалізація принципу децентралізації, субсидіарності влади має в Україні досить чітко виражений зміст, і затиснуті між потребами людини і нейтралізованими повноваженнями, ресурсами, органи місцевого самоврядування потрапили в дуже скрутну ситуацію. Крім згаданого, децентралізація є ще й механізмом усунення конфлікту „власність-влада”. На 1991 рік в Україні державна власність становила 90%, а на 2007 -- 90% становила приватна власність. Отже, ситуація така: власність децентралізована, влада - ні. Вважаючи, що головне завдання будь-якої реформи - розв'язання проблеми власності і влади та механізму їхнього взаємофункціонування, можна констатувати: нині наявна суперечність між власністю й владою, коли влада залишилася сформованою для управління державною власністю, а власність, децентралізувавшись, перейшла в приватну [22, с. 34].

Тому й маємо децентралізувати владу, інакше конфлікт у ланці влада - власність, за якого неефективно працюють і власність, і влада, є неминучим.

Децентралізація необхідна для формування ефективної влади, інакше неможливо реалізувати потужності та людський потенціал України для досягнення належного рівня якості життя її громадян.

1.4 Повноваження органів місцевого самоврядування в контексті децентралізації і деконцентрації державної влади в Україні

Оптимальна організація влади забезпечує ефективне керівництво державою на всіх її рівнях. Децентралізація влади на рівень територіальних громад та обраних ними інституцій, вимагає формування повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже державна влада не буде ефективною, якщо не опиратиметься на демократично організовану систему самоврядування на місцях.