ВПЛИВ ЗАКОНОДАВСТВА НА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА Й ДЕРЖАВИ ЗАГАЛОМ НА ПРИКЛАДІ ЗАКОНІВ ХАММУРАПІ

INFLUENCE OF LEGISLATION ON DEVELOPMENT OF SOCIETY AND STATE ON THE WHOLE ON EXAMPLE OF LAWS OF HAMMURAPI

Сухацький Р.П.,

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри правознавства Київського національного торговельно-економічного університету

У статті розглядаються закони Хаммурапі. Визначається вплив його законів на розвиток суспільства й держави загалом. Аналізуються досягнення та недоліки їх реалізації в практичному житті.

Ключові слова: закони, власність, захист, покарання, відшкодування.

В статье рассматриваются законы Хаммурапи. Определяется влияние его законов на развитие общества и государства в целом. Анализируются достижения и недостатки их реализации в практической жизни.

Ключевые слова: законы, собственность, защита, наказание, возмещение.

The laws of Hammurapi are examined in the article. Influence of his laws is determined on development of society and state on the whole. Achievement and shortcomings of their implementation in practical life is analysed.

Key words: laws, property, protection, punishment, compensation.

Актуальність теми. На різних етапах розвитку суспільства держави мали особливості становлення. Значною мірою вони полягають у самій ментальності народів, їхніх традиціях, географічно-кліматичних умовах тощо. Тож найважливішими факторами впливу на життя людства є різні умови, у яких перебуває те чи інше суспільство. Як в історично минулі роки, так і на сучасному етапі чи не найбільшим таким фактором впливу, що створює конкретні умови розвитку суспільства та побудови держави загалом, був і є закон.

Тому на сьогодні керівництво тієї чи іншої держави, що взяло на себе обов'язок бути провідником свідомості й бажань конкретного народу, має чітко усвідомлювати правові наслідки своєї діяльності. Запроваджуючи в життя різні правові норми, важливим є врахування історичного досвіду законотворчого життя як власної, так й інших держав світу.

Виклад основного матеріалу. Одним із найбільш відомих законодавств історичного минулого, що здійснило значний вплив на суспільні відносини того часу, є законник Хаммурапі. Цей звід законів досліджувало чимало науковців, але не можна говорити, що вони проаналізовані повністю. Адже кожен із них ставив перед собою різні завдання, вивчаючи ці закони.

Так, у колективній праці «Всемирная история : в 24 т.» [2] у другому томі «Бронзовый век» розповідається про царювання Хаммурапі, зокрема про суспільні відносини за його законами. На думку дослідників, Хаммурапі своїм законодавством спробував силоміць закріпити панівний суспільний лад держави, де повинні були з'явитися дрібні й середні рабовласники. Закони дають достатньо повне уявлення про старовавилонське суспільство, що мало чітко виражений класовий характер. Автори з упевненістю говорять, що саме глибока прірва між класами призвела до падіння Вавилонського царства.

Колективне дослідження під редакцією І.М. Дьяконова [7] дає змогу прослідкувати соціально-економічну історію та структуру суспільства Старовавилонського царства. У роботах Л.С. Васильєва [1], К.Г. Федорова [12], З.М. Черніловського [15], О.О. Шевченка [16] розглянуто відносини між різними категоріями населення, окремі види господарства, лихварство, судочинство.

Також є праці, де у стислій формі відображено загальні риси зазначених законів. До таких належать роботи П.П. Захарченка [3], В.С. Макарчука [9], М.М. Страхова [11] й колективні «История государства и права зарубежных стран» під редакцією К.І. Бартира [5], «История человечества. ІІ том. III тысячелетие до н. э. VII век до н. э.» за редакцією А.Х. Дані, Ж.-П. Моена [8].

Одним із основних джерел, що використані в роботі, є також закони Хаммурапі [14]. Аналіз цього джерела дасть змогу самостійно ознайомитися з геніальним творінням давніх віків.

Тож вищезазначеними дослідниками розкрито чимало сторін законника Хаммурапі, проте поза увагою залишаються особливості впровадження його в життя й сам вплив на старовавилонське суспільство.

Варто зазначити, що свою законодавчу діяльність Хаммурапі почав здійснювати ще на початку свого правління. Другий рік його царювання названий роком, коли він установив право країні. Щоправда, цей ранній збірник законів не дійшов до нашого часу. Відомі науці закони Хаммурапі відносяться вже до кінця його царювання.

Чорний стовп із базальту з текстом законів був знайдений у 1901 р. французькими археологами в Сузах, на сході Месопотамії. На ньому був зображений Хаммурапі і 282 статті його законів. У верхній частині лицьового боку зображений Хаммурапі, котрий молиться «судді богів», заступнику справедливості й богу Сонця Шамашу, який вручає йому закони. Інша частина стовпа була по обидва боки заповнена клинописним текстом, що розділяється на три частини. Першою частиною є великий вступ, у якому Хаммурапі повідомляє, що боги передали йому царство для того, «щоб сильний не пригноблював слабкого», згодом перераховуються благодіяння, зроблені Хаммурапі містам своєї держави, далі викладено власне закони, що закінчуються докладним висновком [15, с. 43].

Аналізуючи збірник законів Хаммурапі, насамперед слід відмітити, що він у своїх законах зробив відхід від так званого втручання богів у правосуддя. Винятки становлять лише статті 2 і 132 («Якщо проти дружини людини буде протягнений палець через іншого чоловіка, а лежачою з іншим чоловіком вона не була захоплена, то для свого чоловіка вона повинна кинутися в Ріку»), що допускають стосовно людини, обвинуваченої в чаклунстві, чи до заміжньої жінки, обвинуваченої в перелюбстві, застосування так званого божого суду.

Також статті законів згруповані зовсім в іншій манері, ніж це прийнято зараз. У наш час законодавець намагається викласти норму закону так, щоб, залишаючись достатньо конкретною, вона водночас охоплювала не один якийсь випадок, а всю сукупність аналогічних випадків. Давній законодавець мислив закон інакше. До збірника входять постанови про кару за тілесні ушкодження відповідно до принципу «око за око, зуб за зуб», які були результатом судових рішень по конкретних справах. Наприклад: «Якщо людина виб'є зуб рівного собі (по суспільному стану), то повинно вибити його зуб». Законодавство Хаммурапі розширило застосування цього принципу і стосовно лікаря за ушкодження під час невдалої операції, і будівельника за невдалу будівлю («Якщо будинок, завалюючись, убивав господаря, то умертвлявся будівельник, а якщо гинув син господаря, то умертвлявся син будівельника») [15, с. 44].

Норми групуються за предметом регулювання, а перехід від однієї норми до іншої здійснювався за принципом асоціації. Отже, один і той самий предмет розглядався в нормах у різних правових аспектах. Так, перші 5 статей присвячені питанням судочинства; статті 6 25 праву власності; статті 26 41 регулюють обов'язки і права воїнів, особливу увагу приділено питанню їхнього землеволодіння; статті 42 88 операції з нерухомістю й відповідальність за правопорушення стосовно них; наступні статті, що містилися в зруйнованих стовпцях напису, окрім питань володіння будинками та будівельними ділянками, були присвячені різним видам лихварства; статті 100 107 говорять про купців тамкарів, і їхніх помічників; діяльність корчми розглядається в статтях 108 111; праву збереження й борговому праву, пов'язаному з гарантуванням позики членом родини боржника, відведені статті 112 126; статті 127 195 регулюють сімейне право, статті 196 214 захист особи, а статті 215 282 працю та засоби виробництва. Випадки, котрі вважалися очевидними, у законах Хаммурапі не згадуються, зокрема покарання за навмисне вбивство, крадіжка або чародійство. Такі справи вирішувалися за звичаєм. Разом із тим вавилонські юристи ще відчували труднощі при формулюванні найважливіших загальних принципів і понять права, хоча приблизне уявлення про них вони мали [7, с. 103 104; 14, с. 12 56; 16, с. 25 26].

Наведений розподіл на групи має максимально загальний характер і, звичайно ж, не розкриває всієї різнобічності суспільних відносин, відображених у кодексі. Тож із метою визначення впливу на суспільний лад законника Хаммурапі необхідно більш детально зупинитися на його положеннях. старовавилонський хаммурапі закон держава

Немає сумніву в тому, що ці закони відстоювали інтереси рабовласників, захищали їх від «непокірного» раба. За тілесне ушкодження, заподіяне чужому рабові, було потрібно, як і стосовно худоби, відшкодувати збиток його власнику. Винний у вбивстві раба давав його власникові, замість нього, іншого раба. Приватноправові документи свідчать, що рабів могли продавати, обмінювати, передавати у спадок, дарувати, повністю розпоряджатись їхнім життям, не враховуючи при цьому й сімейного стану. Під час продажу раба закон піклувався лише про те, щоб захистити покупця від обману з боку продавця. Законодавство захищало рабовласників від викрадання рабів і приховування «швидких» рабів.

Страта загрожувала не тільки крадію, а й тому, хто приховував раба. Жорстоке покарання загрожувало також за знищення знака рабства на рабові. Про жорстоке поводження з рабами чітко говорить стаття 205, у якій сказано: «Якщо який-небудь раб ударить по щоці вільного, то повинні відрізати йому вухо». Таке саме покарання чекало на раба, якщо він не корився господарю (стаття 282 «Якщо раб скаже своєму пану: «Ти не мій пан», то той повинен викрити його як свого раба й потім може відрізати йому вухо») [2, с. 103 105].

На жаль, немає джерел, які свідчили б про опір народних мас поневоленню їх великими рабовласниками. Однак побічним доказом наявності подібного опору з боку народу можна вважати спроби дещо обмежити лихварство і призупинити процес поневолення вільних, що й відбилося в законодавстві Хаммурапі. Вавилонські царі змушені були намагатися стримувати розвиток лихварства й боргового рабства, тому що це зумовлювало зменшення кількості оподатковуваного населення та кількості ополчення, що складалося з вільних хліборобів [15, с. 45].

Поряд із класами рабовласників і рабів закони Хаммурапі знали поділ вільного населення на повноправних і неповноправних. Представники повноправного шару називалися авелуми («чоловіки»), їм протиставлялися мушкену («покірні»). Нерівноправність останніх виражалася, зокрема, у визначенні кари за тілесне ушкодження. Якщо покалічення, завдане «чоловіку», каралося відповідним покаліченням винного, то за покалічення «покірних» винний платив лише грошовий штраф. За вкрадену річ у мушкену злодій платив 10-кратний штраф, а за украдену річ, що знаходилася у власності храму, 30-кратний. Винятком була лише крадіжка раба. Законодавство захищало рівною мірою всіх рабовласників, і викрадення раба в будь-якого рабовласника загрожувало злочинцю стратою. Під «мушкену», можливо, варто розуміти жителів тих міст і областей, що були підкорені царем Хаммурапі в результаті його вдалих воєн. їм було залишено їхнє майно, вони ставали вільними підданими царя, але, порівняно з населенням основного ядра держави, займали нижче становище [1, с. 94 95; 2, с. 106 107; 16, с. 22].

Прослідковуючи вплив законів Хаммурапі на побудову державного життя Старовавилонського царства, слід відмітити, що цей законник позитивно впливав на розвиток грошових відносин, а водночас і на приватновласницькі відносини. Позитивним фактором у цьому напрямі було подальше розширення царем мережі іригаційних каналів, що створювало умови до збільшення придатної для землеробства території. Прокладаючи нові канали, він прагнув відновити землеробство на півдні, що дуже постраждало від запеклих воєн попередніх років.