Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України

Встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів: окремі аспекти

Санін Б.В., аспірант

відділу юрисдикційних форм правового захисту суб'єктів приватного права

У науковій статті досліджується питання встановлення факту належності правовстановлюючого документу особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Проведено аналіз законодавства у цій сфері та судової практики. Досліджено поняття правовстановлюючого документу та інших близьких за значенням термінів. Здійснено характеристику видів правовстановлюючих документів. Основну увагу приділено новелам законодавства у сфері нерухомості у частині оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. Розглянуто окремі питання процедури встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів. правовстановлюючий документ особа

Ключові слова: окреме провадження, юридичний факт, правовстановлюючий документ, документ, який посвідчує право власності, власник, особи, заінтересовані у встановленні факту.

В научной статье исследуются вопросы установления факта принадлежности правоустанавливающего документа лицу, фамилия, имя, отчество, место и время рождения которого, указанные в документе, не совпадают с именем, отчеством, фамилией, местом и временем рождения этого лица, указанном в свидетельстве о рождении или паспорте. Проведен анализ законодательства в этой сфере и судебной практики. Исследовано понятие правоустанавливающего документа и других, близких по значению терминов. осуществлена характеристика видов правоустанавливающих документов. основное внимание уделено новеллам законодательства в сфере недвижимости в части оформления права собственности на объекты недвижимого имущества. Рассмотрены отдельные вопросы процедуры установления факта принадлежности лицу правоустанавливающего документа.

Ключевые слова: отдельное производство, юридический факт, правоустанавливающий документ, документ, который удостоверяет право собственности, собственник, лица, заинтересованные в установлении факта.

Sanin B.V. THE ESTABLISHMENT THE FACT OF BELONGING FOR PERSON OF A ENTITLING DOCUMENT: SOME ASPECTS

The scientific article is devoted to the problems of establishing the fact of belonging of a entitling document the person, surname, first name, place and time of whose birth specified in the document do not match with the name and surname, place and time of birth of the person specified in the certificate of birth or passport. Spend analysis of the legislation in this field and judicial practice. We studied the concept of a entitling document and other, similar in value terms. Implemented characteristic species of entitling documents. The focus is on short stories by the legislation in the sphere of real estate in terms of registration of ownership of immovable property. We consider separately the question of procedure the establishment the fact of belonging for person of a entitling document.

Key words: separate proceeding, legal fact, entitling document, document that certifies the right of ownership, owner, persons interested in establishing a fact.

Постановка проблеми. Встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, може здійснювались в силу положень частини 1 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). Встановлення вказаного факту має особливе значення для належної реалізації прав власника шляхом усунення правової невизначеності, яка може виникнути у результаті наявних у документах розбіжностей у імені, по батькові, прізвищі, місці і часі народження особи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної теми, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зміни у законодавстві, відсутність єдиного підходу дорозгляду питань, пов'язаних із встановленням факту, про який йдеться у документі і, власне, факту належності правовстановлюючих документів, сфери застосування положень частини 1 статті 256 ЦПК України зумовлюють значення та актуальність цих питань, які залишаються невирішеними та будуть розглянуті у статті. Проблематика встановлення фактів, що мають юридичне значення, тією чи іншою мірою були предметом дослідження низки вітчизняних та зарубіжних вче- них-процесуалістів, зокрема: С.С. Бичкової, П.Ф. Єлісейкіна, В.В. Комарова, С.Я. Фурси, Д.М. Чечота, Г.В. Чурпіти, М.Й. Штефана та інших. Зокрема, М.Д. Ждан, І.А. Кузнецов, О.І. Коляда у своїй науковій статті «Щодо правовстановлюючих документів на нерухоме майно (крім земельних ділянок)» (20І1 р.) аналізують вимоги до правовстановлюючого документа. Разом з тим, низка питань теоретичного і практичного характеру залишаються невирішеними і потребують уваги науковців.

Метою статті є з'ясування дефініції правовстановлюючого документа, аналіз його видів та особливостей процедури встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів в порядку окремого провадження.

Виклад основного матеріалу. В рамках обраної теми, насамперед, слід розглянути поняття «правовстановлюючий документ», дефініція якого у чинному законодавстві не закріплена. Водночас, цей термін постійно використовувався та використовується в нормативно-правових актах у сфері нотаріату, містобудування, нерухомості тощо. Так, у Додатку № 2 до Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав» (втратив чинність) було закріплено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилась державна реєстрація права власності на нерухоме майно. У статті 2 Указу Президента України № 666/99 від 16.06.1999 р. «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» (втратив чинність) правовстановлюючий документ було визначено як документ, який підтверджує права певного суб'єкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством. Слід відзначити, що термін «правовстановлюючий документ» витісняється із загальноприйнятої термінології. Так, його виключено із Наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р. «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», натомість вживається термін «документ, який посвідчує право власності». У Постанові Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також вживається термін «документ, який посвідчує право власності», «документ, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності». Хоч в цілому законодавець намагається уникати такого терміну у законодавстві про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, обмежуючись узагальнюючими поняттями, як то «документи, що подаються для державної реєстрації прав», «документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно». Правовстановлюючими документами на транспортні засоби можна вважати документи, перераховані у Постанові Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 р. «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів». У цій Постанові вживається термін «документи, які встановлюють право власності» (пункт 11), а також йдеться про документи, що підтверджують правомірність придбання (пункт 8).

Для більш повного розуміння вказаної термінології слід звернути увагу на наступне. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про інформацію» документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідне поняття інформації закріплене і у частині 1 статті 200 ЦК України. За своїм значенням слово «установлювати» може тлумачитись по-різному, у залежності від сфери такого застосування. Стосовно права - це таке значення, як створювати, утверджувати, узаконювати що-небудь (право), уводити в дію [1, с. 498]. Що ж означає слово «посвідчувати»? Посвідчувати - підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; підписом або печаткою завіряти який-небудь документ, надаючи йому чинності; бути, служити свідченням чого-небудь, доказом істинності, правильності чогось [2, с. 311].

Як випливає із значення досліджуваних слів, із раніше чинного законодавства та практики, що склалася, правовстановлюючий документ - це документ з яким асоціюється виникнення права. Однак момент виникнення права на нерухомість сьогодні прив'язується до моменту державної реєстрації такого права, а не до моменту оформлення документу, що в будь-якому разі зводить роль останнього до підтвердження факту належності зазначеного у ньому майна конкретному власнику (власникам). Таким чином і правовстановлюючий документ, і документ, який посвідчує право власності можна визначити, як матеріальний носій, що містить інформацію про право, яке виникло з підстав, визначених законодавством. Важливим у досліджуваних відносинах є скоріш не питання який термін більш вдалий, а питання єдності вживаної термінології, що має значення для формування однорідної правозастосовної практики.

Традиційно інформація про права на нерухомість відображається на матеріальних носіях, які мають додатковий захист (наприклад, спеціальні бланки нотаріальних документів виготовляються із двоступеневим водяним знаком, захисними волокнами та хімічним захистом). Вказана форма збереження інформації таким чином слугує посиленню її захисту, достовірності, гарантій збереження. Разом з тим, останні зміни у законодавстві у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень й нотаріату свідчать про відступлення від сталого підходу до збереження інформації на матеріальних носіях у бік її відображення в електронному вигляді. Безумовно, активний розвиток технологій і їх запровадження у сфері і приватних, і публічних відносин можуть давати підстави вважати, що такий крок є своєчасним, а спрощення процедури оформлення прав на нерухоме майно сприятиме її здешевленню та пришвидшенню реалізації прав учасників цивільних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення державного реєстратора, витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав надаються в електронній та (за бажанням заявника) в паперовій формі. Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав за бажанням заявника надається у паперовій формі. Такий витяг у паперовій формі надається з проставленням підпису та печатки державного реєстратора. Частиною 2 цієї статті встановлена однакова юридична сила вказаних документів незалежно від їх форми (електронна чи паперова).