«Якщо ця форма організації влади стає пагубною для цієї мети, то народ має право змінити чи знищити її і заснувати нову владу, яка ґрунтуватиметься на таких принципах і буде так організована, щоб, на думку цього народу, все більше сприяти його безпеці і щастю» (Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки ) [3].

Тобто за такого підходу гарантією реалізації прав людини є правова культура людини і, відповідно, правова активність. Саме людина виступає проти публічної влади, яка порушує свободу першої.

Таким чином, досліджуючи причини нереалізованості прав людини в Україні, необхідно враховувати наступне.

По-перше, необхідність застосування принципу правового поліцентризму. Єдиного розуміння права не може бути вже через особливості менталітету народу. Відтак, сліпе запозичення окремих елементів правової системи одного типу іншим можна порівняти з переливанням крові несумісних груп. Україна територіально належить до Європи, проголосила європейський напрям розвитку державності. Відтак, превалювати мають права людини, а не права держави. І, відповідно, гарантією реалізації прав людини є сам індивід (для якого характерна правова культура, правова активність), який разом з іншими створює постійного опонента публічній владі - громадянське суспільство.

По-друге, якщо ведемо мову про необхідність удосконалення «механізму захисту…», створення «механізму забезпечення…» і,взагалі, про будь-який інший механізм, ми звертаємось до Сходу, більш конкретніше - до радянської республіки. Відтак, забуваємо про європейський (цивілізаційний) вибір України [15, с.47].

Висновок до другого питання. Узагальнюючи ці положення, можна констатувати, що гарантування прав людини потребує нагального вдосконалення. Також повинні активно діяти не тільки правові гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина, які закріплені нормами права, але й гарантії, які закріплені соціальними нормами: нормами моралі, моральності, корпоративними нормами, нормами-звичаями та ін. Правові гарантії не в змозі у відриві від інших соціальних норм створити достатньо сприятливих умов для повного забезпечення прав і свобод людини. Потрібен певний час для того, щоб суспільні відносини відповідали вимогам моралі і, поряд з тим, вимогам закону. Повинен існувати комплекс правових гарантій прав і свобод громадян, тобто створення можливості, за якої стала б реальною реалізація кожною людиною і громадянином своїх прав та обов'язків.

3. Досвід правоохоронний органів зарубіжних країн в діяльності щодо забезпечення прав людини

Незважаючи на різні оцінки поліції в сучасному світі, закордонні фахівці одностайні у визнанні її величезної ролі. Вдало про значення поліції висловилася Г. Маріньон (Аргентина): «Вона воістину стала одним із наріжних каменів держави. Глобальну силу кожної країни можна виміряти за можливостями її поліції. Державу майбутнього можна в мріях уявити без армії, але з поліцією ще більш могутньою, ніж нинішня» [29, с. 7]. Водночас усе більшого поширення отримує підхід до поліції як до організації щодо надання послуг населенню у сфері правоохоронної діяльності. Така позиція знайшла відображення в ряді національних і міжнародних документів ще в 1970-і рр. Як зазначається в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., служба суспільству містить у собі, зокрема, надання послуг і допомоги тим членам громади, які з особистих, економічних, соціальних чи інших причин надзвичайного характеру потребують негайної допомоги [29, с. 156].

В США, Канаді, Японії і більшості країн Західної Європи отримала визнання концепція комунальної поліції, суть якої полягає у встановленні партнерства поліції і населення на рівні громади [29, с. 114]. Органи у справах забезпечення правового порядку тільки тоді можуть законно функціонувати, коли це здійснюється відповідно до закону, включаючи закони, які захищають права людини [30, с. 233]. Нині народи всіх країн вимагають ефективного захисту від злочинності, наполягають на більш суворому дотриманні поліцейськими принципів законності та гуманності. Кожна країна вимагає від поліції ефективності та зразкової поведінки. Робота поліції має поліпшуватися, а це означає, що повинні змінюватися методи відбору та підготовки кадрів, методи оцінки їх роботи, принципи заохочення та винагороди, дисциплінарні заходи, а також принципи звітності перед законом і суспільством. Вивчення позитивного досвіду розвинених зарубіжних держав дає змогу використовувати більш ефективні методи захисту прав та свобод особи, якими користуються правоохоронні органи у своїй повсякденній роботі

Для таких країн, як Франція, Німеччина, Великобританія, Швеція, США характерна наявність загальнонаціональних і регіональних програм діяльності поліції, що включають юридичні, організаційно-управлінські та інші взаємозалежні заходи, які мають достатнє фінансове забезпечення. Творче використання такої практики, безсумнівно, може становити для України значний інтерес, і тому наукове дослідження даної проблематики, на нашу думку, є досить перспективним, тому що відповідні програми діють там, де соціально-економічна й політична обстановка відносно стабільна і є фінансові можливості для впровадження їх у життя, чого, на жаль, не можна сказати про сьогоднішню Україну. Це необхідно пам'ятати, виконуючи теоретичний і практичний аналіз будь-яких елементів досвіду діяльності поліції в демократичних державах, і враховувати результати аналізу для надання рекомендацій щодо його використання у вітчизняних умовах [30, с. 234].

В діяльність міліції необхідно впроваджувати такі засоби, які дозволять втілювати новітні механізми правовідносин, взаємодії і комунікативних особливостей. Це дозволить створити необхідну правову базу відносин між міліцією та населенням, удосконалити позитивні форми і методи взаємодії, визначити риси ділового партнерства міліції з населенням та громадськими інститутами, запровадити механізми партнерських відносин з урахуванням наукових рекомендацій та передового досвіду зарубіжних поліцейських органів, сформувати рівень розвитку комунікативної культури суспільства для створення умов партнерства населення та міліції.

Враховуючи вимоги Президента України щодо правоохоронних органів, політику МВС України щодо оцінки ефективності роботи міліції і підрозділів внутрішніх справ [4; 5] та результати вивчення іноземного досвіду й соціологічних досліджень, головним критерієм оцінки міліцейської роботи, на нашу думку, необхідно визнавати не лише думку населення про міліцію в цілому, а стан довіри, який існує у населення стосовно міліції, яка захищає права та інтереси людини на певній території.

На підставі досвіду зарубіжних країн, в Україні має бути вироблена стратегія в галузі попередження порушень прав і свобод людини. Вона повинна передбачати різні заходи: забезпечення спільної зацікавленості держави, посадових осіб, фізичних осіб у забезпечені прав і свобод людини; державний контроль за цією діяльністю; встановлення взаємодії міліції з населенням у розробці ефективних способів такого забезпечення; впровадження нових форм та методів забезпечення прав і свобод особи; зміцнення моральних цінностей та законності (виховання поваги до закону у всіх осіб); правове виховання через засоби масової інформації; підвищення рівня виконавчої дисципліни і посилення відповідальності за невиконання законів або певних розпоряджень на всіх рівнях; удосконалення законодавства відповідно до нагальних потреб суспільства; своєчасне інформування про зміни в законодавстві, роз'яснення його положень, пробудження інтересу до знання законів та їх неухильного виконання.

Так, 12.12.2011 в МВС України відбулося обговорення проекту нового Положення про постійно діючі мобільні групи з моніторингу дотримання прав і свобод людини та громадянина [31]. Суть змін у цьому документі зводиться до технічного усунення з тексту згадки про помічників міністра та внесення нового формулювання взаємовідносин членів мобільних груп з членами громадських рад [6].

Висновок до третього питання. Об'єктивна оцінка діяльності зарубіжної поліцейської організації, сприятимуть розробці конкретних рекомендацій, що дозволять перетворити міліцію України у ефективний державний інститут, який надійно забезпечує права і свободи людини, користується довірою та повагою громадян. Вивчення та використання позитивного досвіду розвинених зарубіжних держав дає змогу використовувати більш ефективні методи захисту прав та свобод особи, якими користуються органи внутрішніх справ України у своїй повсякденній роботі.

Висновки

У науковій роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень та вирішено наукове завдання щодо комплексного дослідження гарантій реалізації прав людини в Україні та деяких зарубіжних країнах, на підставі чого отримано науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать такі:

1. Дослідивши ґенезу виникнення та розвитку гарантій реалізації прав людини, можна сказати, що вони пройшли нелегкий історичний процес, багато етапів, поки сформувались сучасні гарантії.

2. Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Конституційно-правові гарантії поділяються на дві основні групи: нормативно-правові і організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина - це сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту прав і свобод особистості, тобто це об'єктивне право. Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина - це механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльність у сфері правотворчості і правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

3. Об'єктивна оцінка діяльності зарубіжних правоохоронних органів дозволила обґрунтувати доцільність розробити і прийняти наукову концепцію розвитку українського законодавства, в якій потрібно передбачити механізм переорієнтації чинного законодавства на правове забезпечення прав людини, приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини, зокрема, зміцнити авторитет міліції та посилити форми взаємодії з населенням (потрібно підвищити рівень професіоналізму та правової свідомості серед працівників міліції, удосконалити форми взаємодії населення із міліцією).

4. Додатково аргументовано, що нагальною потребою є переорієнтація каральної функції міліції на забезпечувальну, в межах якої права і свободи людини виступають визначальним фактором гуманізації правоохоронної діяльності у відповідності з міжнародними стандартами. При визначенні нового погляду на суспільне призначення права слід виходити з конституційних положень, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, в тому числі міліції.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. із змін. внесен. ЗУ від 8 груд. 2004р. Станом на 1 жовт. 2010 р. - Х.: Фоліо, 2011. - 156 с.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 3-4. - Ст. 21.

3. Декларация независимости Соединенных Штатов Америки. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/S.America/XVIII/1760-1780/Deklac_ne-zavisim/text.phtml?id=4684