Він у своєму "Довіднику німецького поліцейського права", скоротив поняття поліції, звівши його до рівня забезпечення безпеки. На думку поліцєїстів XVIII-XIX ст. поліцейською визнавалася діяльність по охороні публічного і суспільного порядку, особистих і майнових благ. Поліцейська влада виявлялася в нагляді, профілактичних заходах і поліцейській юрисдикції. Наприкінці XVIII ст. - на початку XIX ст. поліцейська наука продовжувала розвиватися. Подальший розвиток поліцейської науки пов'язаний з працями вчених, які розробляли питання поліцейської держави. 3. Становлення науки адміністративного права Впродовж XIX ст. з'являється безліч цікавих наукових робіт з питань управління, в яких послідовно усе більш розмежовуються адміністративне право, державне право і наука державного управління. Найбільш відомими французькими авторами були, наприклад: Ж. Пете ("Про поліцію і муніципалітети", 1789 р.), Ч. - Ж. Боннен ("Принципи державного управління", 1812 р.), Ж. Іїберт ("Адміністративні нрави", 1825 р.), А. Вівьен ("Нариси про адміністрацію", 1845 р.), А. Шардон ("Адміністративна влада", 1912г.). У цих і інших роботах переважало уявлення про таке управління, яке регламентоване законом. Дослідження адміністративного права у Франції починається з 30-х років XIX ст. Першими дослідниками французького адміністративного права, а також засновниками відповідної науки були Дежерандо, Макрель, Вів'єн, Лафер'єр та інші. Адміністративне право визначає побудову та взаємовідносини громадських органів, на які покладена турбота про ті громадські інтереси, для яких існує адміністрація, а також ставлення адміністративної влади до громадян. Завдання поліції - попередження загроз. Зокрема, Вів'єн у своїх "Адміністративних етюдах" (1843) обстоював (розвинуту пізніше Л. фон Штейном) думку, що кожна галузь адміністрації має свою позицію, але самостійним завданням поліції є приватна та громадська безпека. Ідеї адміністративного права Франції, як і її цивільного права, справили великий вплив на інші держави Західної Європи, де також почалося виокремлення адміністративного права у самостійну галузь публічного права. Формуються такі принципи побудови і діяльності органів публічної влади, як законність, централізація, децентралізація тощо. Французька система адміністративного права знайшла своїх послідовників у Бельгії, Італії та Іспанії. Французькі вчені виходили із загального вчення про конституційний устрій та поділ влади. Виконавча влада, яка контролюється законодавчою владою, діє в установлених законом рамках та відповідальна перед законом. Звідси виникає інститут адміністративної юстиції. В кінці XIX ст. в західноєвропейських країнах, зокрема у Франції, відбувається процес становлення системи адміністративних судів, в яких можна було оскаржити незаконні дії і рішення адміністративної влади. Поліцейське право продовжує активно розвиватися у Німеччині багато в чому завдяки працям Роберта фон Моля та Лоренца фон Штейна, в яких були закладені основи адміністративного права. Після встановлення конституційних форм правління майже у всіх країнах Європи і виділення виконавчій гілки влади, сфера дії поліцейського права значно розширюється. Стосунки у сфері державного управління стають складнішими і поліцейське право вже не здатне їх охопити. Це служить причиною появи нового поняття "Право управління", авторство на яке належить Лоренцу Штейну. Це право встановлює принципи управління, основи застосування дисциплінарного примусу, окреслює правове поле таких важливих інститутів виконавчої влади, як уряд і армія, регулює діяльність державних службовців, їх права і обов'язки, відповідальність в разі зловживання владою і т.п. Особливу роль в процесі розвитку адміністративного права зіграли роботи Р. Моля "Державне право королівства Вюртемберг" (1829-1831 рр.) і "Наука про поліцію на принципах правової держави" (1832-1833гг.). У своїх роботі "Державне право королівства Вюртемберг" він зробив спробу розмежувати державне і адміністративне право, відповідно і книга мала розділи, присвячені "державному праву" і "адміністративному праву".Р. фон Моль показав в ній своє бачення держави як правової держави. На його думку, завданням правової держави є забезпечення можливості кожній окремій особі досягати поставлених нею розумних цілей за допомогою встановленого владою порядку і в рамках цього порядку; захист від несправедливості повинен здійснюватися юстицією, а забезпечення допомоги повинне знаходитися в компетенції поліції. Держава, яка досягає такої мети, Р. фон Моль назвав правовою державою. Л. Штейн, а за ним і Роберт фон Моль, активно розробляючи питання управлінського права, приходять до висновку про необхідність виділення з нього адміністративного права, як самостійної частини дисципліни публічного права. На основі пропозицій Л. Штейна були здійснені важливі перетворення в організації міністерств, які замінили колегіальні установи, в справі набору і підготовки службовців і організації управлінського персоналу. З другої половини XIX ст., в Німеччині, почалась активна розробка адміністративного права - як німецького, так і інших держав. Число праць з адміністративного права сягнуло десятків. Кожна з німецьких держав, особливо Прусія, Баварія, Саксонія, Вюртемберг, Гессен, мали своїх коментаторів, систематиків і тлумачів адміністративного права. Після поразки німецької революції 1848-1849 рр склалися нові соціально-економічні умови що істотним чином відбилися на формуванні найважливіших наукових уявлень про суть управління, його завдання, цілі і організацію управлінської діяльності. У 1864 р. в монографії О. Бера "Правова держава" він висловив думку, що правова держава може бути створена лише тоді, коли публічне право буде встановлено законом, а саме управління підпорядковане судочинству К. фон Гербер (1823 - 1891) спробував розповсюдити дію правових норм на область управлінської діяльності, здійснюваної різними суб'єктами. Розвиток цієї теорії продовжив Ф. Майер, який першим висловив ідею про об'єднання земельного (тобто розрізненого по окремих землях) адміністративного права в загальне німецьке адміністративне право.О. фон Сарвей (1825-1900) розвинув цю ідею і склав загальне вчення адміністративного права, зібравши воєдино зі всіх німецьких земель головні адміністративно-правові положення. Таким чином, Ф. Майер в 1862 р. і О. фон Сарвей в 1884 р., в дослідженні адміністративно-правових питань, зробили спробу сформулювати загальні адміністративно-правові принципи. Усередині адміністративно-правової науки в ці роки конкурували між собою два напрями в розвитку адміністративного права. 1. Державно-правовий (науково державний метод) напрям - метою подібного підходу в розвитку науки адміністративного права є повний опис реального функціонування управління в різних областях державної діяльності. Правові норми, регулюючі відповідні області управлінської діяльності, були згруповані залежно від предмету і цілей управління і відносно цього отримували своє наукове пояснення. Таким чином, науково-державний метод грунтувався на досягненнях науки управління і полягав в необхідності її подальшого будівництва. Цей метод виходив з аналізу окремих галузей управління і пояснював правові встановлення, що відносяться до них, не створюючи при цьому внутрішньої єдності адміністративного права і відповідно не представляючи його як всілякого позитивного правового матеріалу, що вимагає систематизації і кодифікації. 2. Науково-правовий (юридичний) метод направлений на створення адміністративного права шляхом виявлення властивих йому власних правових інститутів; він прагнув пізнати їх суть, проникнути в їх глибину і систематизувати їх. Цей метод сприяв всесторонньому пізнанню адміністративного життя і на цій основі доданню їй правового порядку. У результаті юридичний метод виробив поняття "система" і "загальне учення" адміністративного права, які, у свою чергу, обгрунтовували самостійність правової дисципліни і забезпечували її подальший розвиток. Отто Майер (1846-1924), спробував прискорити темпи розвитку адміністративно-правової науки в Німеччині. Цей вчений тривалий час істотно впливав на розвиток німецької адміністративно-правової науки. Можна сказати, що на його ідеях сталося становлення в XX ст сучасної адміністративно-правової науки. Отто Мейєр у праці "Німецьке адміністративне право", виданій в 1895 p., прагнув насамперед до точних формулювань адміністративно-правових понять, юридичних інститутів. До числа його здобутків належать визначення внутрішнього управління, а також адміністративного права як системи юридичних норм, що регулюють управління. На думку О. Мейєра, наука про управління поділяється на дві частини: 1) адміністративне право, що вивчає юридичні принципи управління; 2) адміністративна політика, що вивчає принципи доцільності. Автор виклав тільки першу частину, що ж стосується адміністративної політики, то вона залишилася без відповіді. Саме Мейер наприкінці XIX ст. під впливом французького адміністративно правового вчення створив закінчену систему загального адміністративно правового вчення. Порівнюючи французьких догматиків адміністративного права з німецьким, знаходимо між ними різницю не стільки у методологічних прийомах, скільки у розумінні обсягу науки та побудови її системи. Німецькі вчені переважно вивчають тільки право внутрішнього управління, вважаючи право воєнне, фінансове, судове предметом самостійних дисциплін. Що стосується французьких дослідників, то вони розробляють всю систему адміністративного права, розуміючи її як єдине ціле. Наприкінці XIX ст. англо-американська юридична література відрізнялася від відповідної літератури на Європейському континенті тим, що не давала повних систем політичних та юридичних наук. Отже, наприкінці XIX ст. адміністративне право як наука тільки формується. Остаточно його предмет ще не визначений. Єдиної позиції в науці не існує. Так, у Франції адміністративним правом вважали політико-юридичну науку, що вивчає питання державного управління. Деякі французькі вчені включали адміністративне право до державного права. У Німеччині адміністративне право одні вчені називали поліцейським правом, інші - правом внутрішнього управління. Наука адміністративного права кінця XIX-початку XX ст. у широкому розумінні включала вчення про всю сукупність юридичних норм, які визначали діяльність адміністративних органів. З предмета дослідження вилучалися норми про державний устрій, судову діяльність, судочинство. До системи цієї науки відносили військове управління, міжнародне, фінансове, церковне та внутрішнє управління. Центральним у системі науки адміністративного права залишилося питання про організацію діяльності адміністративних установ у сфері внутрішнього управління. Наступним важливим питанням була діяльність адміністративних інституцій щодо застосування адміністративно-правових норм (форми управління). Окрім цього, наука адміністративного права включала адміністративну юстицію як особливу форму вирішення спірних питань, що виникали у процесі адміністративної діяльності. Ці три блоки утворювали загальну частину науки адміністративного права. До особливої частини науки адміністративного права входили розділи: 1) про поліцію безпеки; 2) про народне здоров'я; 3) про духовний розвиток; 4) про економічний добробут. Так поступово в надрах науки управління, поліцейського права та державного права виникає наука адміністративного права. Новою рисою в розвитку адміністративного права стало встановлення контролю за адміністративною владою через кримінальні та цивільні справи. Ця мета може бути досягнута двома засобами: громадянам може бути надана можливість звертатися із скаргами на незаконні дії органів адміністрації до загальних судів, що розглядають цивільні та кримінальні справи, або ж до особливих установ, створених для розгляду скарг на дії адміністрації. Система підконтрольності адміністрації загальним судам формувалася в Англії та США.