2

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

юридичний факультет

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

РЕФЕРАТ на тему:

«Герменевтика права»

ВИКОНАВЕЦЬ:

Чорний Р.В.

Чернівці - 2010

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ГЕРМЕНЕВТИКИ ПРАВА

2. РОЛЬ ГЕРМЕНЕВТИКИ ПРАВА

ВИСНОВОК

ВСТУП

ГЕРМЕНЕВТИКА ПРАВА - (грец.) -- мистецтво тлумачення, розуміння, від -- пояснюю, тлумачу) -- одна з доктрин теорії природного права. Її прихильники (А. Кауфман, В. Хассемер та ін.) трактують це право як таке, що історично розвивається і є «справедливим для даного часу». На їхню думку, природне право випливає з ідеї права, або справедливості, яка передбачає форм, рівність індивідів, їх безпеку, відсутність щодо них сваволі тощо. Ідея права (сфера належного), тобто основні правоположення і принципи, які є загальними, надпозитивними, істотними для даного часу, приводиться у відповідність із можливим фактичним (життєвим) порядком речей (сферою реального). Це досягається в процесі пошуку права, в межах якого і створюються позитивні правові норми (закони, звичаї, прецеденти). З іншого боку, у цьому ж процесі виникають і розвиваються реальні життєві явища. Результатом є правові рішення, або ж право у матеріальному розумінні, тобто «конкретне, матеріально-позитивне, значуще для даної ситуації історичне право». З цього погляду право трактується як відповідність належного та реального. Категорія праворозуміння -- першоджерельна у герменевтиці права. Це поняття означає не просто пізнання права, а процес, завдяки якому на фунті «живої історичної мови» відбувається становлення конкретної історії права.

Герменевтика права тлумачить право як продукт герменевтеичного право розуміння, яке конструюється засобами мови. Отже, вказана теорія спирається не на норми, а на правовідносини, правові рішення, правову поведінку. А «конкретно-історичне право», що створюється відповідно до герменевтичного природного права, є мережею подій та актів поведінки. У процесі герменевтичного праворозуміння щоразу, в кожній конкретній дії, досягається відповідність належного та наявного, закону і факту. У результаті норма позитивного права і «фактичний порядок речей», належне і наявне приводяться у відповідність і виникає «конкретне, реальне, історичне право». Розуміння та реалізація позитивного права суддями й адміністраторами є не лише його застосуванням -- своєю діяльністю вони практично створюють правові норми. Завдяки цій діяльності та праворозумінню і функціонує «конкретне історичне право».

герменевтика право тлумачення

1. поняття герменевтики права

Проблема тлумачення - одна з фундаментальних гносеологічних проблем юридичної науки. Однак при її розв'язанні перевага завжди надавалася дослідженню інтерпретаційних процедур, спрямованих на з'ясуван-ня й роз'яснення смислу законодавчих текстів як позитивної основи юридичної діяльності. Водночас у затінку залишалися інтерпретаційні процеси у сфері самої юридичної практики. Проте ще в XIX ст.один з засновників історичної школи права Г. Пухта наголошував, що “вся юриспруденція має бути герменевтикою ”. Справді, гносеологічний потенціал герменевтичної константи права значно зростає, коли мова йде вже не про правовітексти, а про юридичний дискурс, під яким у вузькому смислі можна розуміти правову комунікацію. Правовідносини - це передусім врегульовані нормами правовідносини між людьми, це людське спілкування стосовно прав і обов'язків, це переконання в своїй правоті або невинуватості. Вимога або переконання завжди передбачає певну інтерпретацію відповідних ситуацій, тобто неминуче містить у собі герменевтичні елементи. І якщо факт укладання цивільно-правової угоди можна вважати таким, що підтверджує відносну однаковість розуміння сторонами умов її реалізації, то під час допиту в кримінальному розслідуванні або в судовому слідстві, коли відбувається безпосереднє усне спілкування, (особливо значуще,екзистенціально вирішальне для підозрюваного), тоді найвитонченіша гра і балансування смислами у правовій інтерпретації дій суб'єктів стає основною формою здійснення цих юридичних процедур. Саме тут, в екстремальній ситуації правового дискурсу, відбувається справжня динаміка регулятивних механізмів права, і саме тут найбільшою мірою проявляється така властивість, як тотальна й фундаментальна залежність їх ефективності від пізнавальної насиченості у формі герменевтичних процесів. Більше того, герменевтична константа настільки істотно впливає на сам хід і результати правового дискурсу,що це дало підстави деяким західним дослідникам взагалі визначити право як юридичну мову та її наслідки. Головним у слідстві стає інтерпретація, в судовому процесі - переконання сторін, а не виявлення дійсних обставин справи, які використовуються тільки як матеріал інтерпретації.

Інтерпретаційно-пізнавальні процеси, які відбуваються у правозастосовній діяльності, мають неабияке значення, від них залежать долі людей і тому роль герменевтичної константи тут проявляється особливо рельєфно. З цього приводу П.М. Рабінович зазначає, що положення герменевтики можна застосувати також і для розуміння смислу правозастосувальних актів, яке - порівняно з тлумаченням актів нормативно-правових - має ряд особливостей. Так, якщо з'ясування нормативно-правових актів у процесі їх застосування має своїм безпосереднім результатом, як правило, дію інтелектуальну (правозастосувальне рішення), то з'ясування правозастосувальних актів закінчується найчастіше діями фізичними (реалізація права). Тому в таких випадках, коли практичному втіленню закону в життя передує його застосування, належна реалізація права залежить, вочевидь, від адекватної інтерпретації не стільки нормативного акту, скільки акту правозастосувального”

Герменевтика права -- це наука про розуміння, тлумачення і застосування змісту законодавчого тексту, що визначає семантичні прийоми його формулювання і сприйняття. Ця наука є одним із видів пізнання, в результаті якого відбувається процес від розуміння до пояснення. Такий вид пізнання можна віднести до спеціального і виділити ряд різновидів даного аналізу: філологічний, спеціально-юридичний, логічний, систематичний й історико-політичний.

Філологічне тлумачення -- це з'ясування змісту правових норм шляхом дослідження їх словесного формулювання. Таке тлумачення не звертає уваги ні на мету, ні на обставини, за яких була написана норма, ні навіть на предмети, про які в ній трактується, а тільки на слова та їх взаємний зв'язок, як ними виражаються думки. Інакше кажучи, зміст норми викладається виключно на підставі об'єктивного значення мови, тобто змісту, який мають слова у зв'язку з правилами останньої. Оскільки призначення такого тлумачення полягає у тому: щоб з'ясувати зміст правової норми шляхом аналізу тексту нормативно-правового акта застосовуються прийняті у мовознавстві методики аналізу тексту відповідно до рівнів мови: лексико-семантичний (значення слова, співвіднесеність з відповідним юридичним поняттям), морфологічний (граматичне значення, граматична форма слова, частини мови), синтаксичний (поєднання слів у словосполучення й речення, а також простих речень у складні, надфразну єдність), які охоплюють особливості термінологічно-мовного оформлення тексту нормативно-правового акта. З урахуванням методики аналізу таких текстів визначається два наступні етапи їх тлумачення: дослідження кожного конкретного слова і висловлювання, які містяться в тексті нормативно-правового акта, що тлумачиться; дослідження загальної граматичної та змістової структури речень, з яких складається текст нормативно-правового акта, а також вивчення взаємозалежності усіх речень

Практикою вироблені наступні поради при проведенні філологічного тлумачення:

-- легальна дефініція є обов'язковою при тлумаченні правової норми; при неповних переліках поширення правового правила на випадки, які прямо не вказані в переліку, потребує з'ясування загальних ознак усіх чинників, зазначених у ньому, а потім підведення під ці ознаки тих випадків, які малися на увазі словосполученням "інші"; врахування контексту нормативно-правового акта є обов'язковою умовою правильного тлумачення неповних переліків;

-- при наявності понять в текстах нормативно-правових актів, які мають неоднозначне розуміння і застосування в різних галузях права, використовувати положення Конституції України та чинних нормативно-правових актів різних галузей права, в яких вживаються терміни, що підлягають тлумаченню; користуватися довідковою літературою;

-- при тлумаченні спеціальних технічних термінів дотримуватися такого їх розуміння, яке закріплено за ними у певній галузі знань, звертатися до відповідних спеціалістів, а також до можливої довідкової літератури; розуміння і правильне застосування правової норми полегшується, якщо технічний термін має роз'яснення в акті тлумачення або в спеціальному коментарі;

-- брати до уваги таку обов'язкову рису термінів, як однозначність, тобто один і той же термін позначає одне юридичне поняття протягом тексту одного нормативно-правового акта, разом з тим припускати випадки недотримання однозначності вжитих термінів через недосконалість мовного вираження;

-- враховувати всі слова норми, не вважати зайвим жодне з них, оскільки правотворець вибагливо ставився до формулювання норм права, а також брати до уваги можливий недостатній рівень мовного оформлення правових приписів;

-- при з'ясуванні значення словосполучень і речень норми права аналізувати їх будову, залежність між словами й реченнями у надфразній єдності, виявляти значення розділових знаків, сполучників, прийменників їх смислову роль у реченні;

-- звертатися до тексту-першоджерела, оскільки порівняння тексту, звіряння його з перекладеним може виявити помилки перекладу і сприяти адекватному тлумаченню текстів нормативно-правових актів.

Спеціально-юридичне тлумачення -- це з'ясування змісту правової норми з використанням юридичних знань. Цей спосіб тлумачення має певну схожість з філологічним тлумаченням. Тут також, як і при останньому, досліджується словесне формулювання правової норми. Разом з тим є своя специфіка: зміст норм права розкривається на базі певної юридичної підготовки інтерпретатора, розуміння ним певних юридичних термінів та різних правових конструкцій. Деякі юридичні терміни, наприклад, „хуліганство", „пеня" та інші, в нормативних актах мають свій смисловий відтінок або навіть свій зміст, що відрізняється від їх звичайного слововживання.

Разом з тим терміни-визначення однієї галузі права можуть мати інший зміст в іншій галузі так, під поняття „посадова особа" в кримінальному праві підпадають майже всі службовці. До посадовців в науковій літературі з адміністративного права прийнято відносити ту частину державних службовців, яка в межах своєї компетенції здійснює дії, що спричиняють виникнення, зміну і припинення правових відносин. Отже, не можна механічно переносити поняття, дане нормотворчим органом для однієї галузі права, на інші.

З'ясування змісту багатьох правових термінів неможливе у відриві від навколишньої дійсності. Лише вивчаючи і зважуючи обставини конкретної справи, що підлягає вирішенню, можна дійти висновку, чи маємо ми справу з „необхідним випадком", „поважною причиною" тощо. Тут нерозривно пов'язані з'ясування терміна і оцінка фактів.