Логічне тлумачення. Тлумачення норм з погляду формальної логіки з'ясовує зміст норми з боку її логічної структури. Особливо цінну допомогу у виявленні змісту норми надає логічне тлумачення в тих випадках, коли норма не містить конкретного переліку всіх можливих умов її застосування.

У тлумаченні широко застосовуються правила діалектичної і формальної логіки. Можуть бути використані й такі закони, як закон тотожності, закон виняткового третього та ін. При логічному тлумаченні досліджується не словарний склад правових норм, а виражені в них поняття, логічні зв'язки.

Якщо закони формальної логіки складають основу логічного тлумачення, то закони діалектичної логіки використовуються в процесі систематичного й історичного тлумачення.

Систематичне тлумачення -- це з'ясування змісту правової норми в її зв'язку з іншими нормами. Необхідність з'ясування правових норм в їх зв'язку з іншими нормами випливає з найважливіших положень. Назване тлумачення полягає, головним чином, у зіставленні досліджуваної норми з іншими нормами права даного або іншого нормативного акта. При цьому досягається уточнення її змісту, усунення суперечностей, розмежування сфер дії схожих норм права тощо. Крім того, систематичне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту правової норми залежно від місця її в нормативному акті. Сенс і зміст деяких правових норм визначається тим, в який нормативний акт або в якій його розділ дані норми включені.

Історико-політичне тлумачення полягає у: а) з'ясуванні мети ухвалення відповідної норми, її призначення, завдань, які ставив перед собою нормотворчий орган при її виданні; б) аналізі соціально-економічних і політичних обставин, історичних умов і причин, що викликали видання норми. Одним із прийомів цього тлумачення є зіставлення текстів нового і старого нормативного акта. Воно особливо корисне при вступі в силу і початковій дії нового нормативного акта.

У практиці застосування правових норм важливого значення має з'ясування співвідношення дійсного змісту норми з її текстуальним виразом, тобто тлумачення за об'ємом, що є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. Адекватне, розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення -- результат застосування одного або одночасно декількох способів тлумачення. Цей результат залежить від уміння правильно використовувати способи тлумачення, від того, наскільки вірно вдалося за допомогою способів тлумачення виявити волю нормотворчого органу.

При тлумаченні дійсний зміст правової норми розуміється у точній відповідності з його текстуальним виразом (словесним формулюванням). Проте у ряді випадків текстуальний вираз правових норм не відповідає їх дійсному змісту. Тоді постає необхідність вдаватися до розповсюджувального або обмежувального тлумачення.

При розповсюджувальному тлумаченні дійсний зміст правової норми розуміється ширше за його текстуальний вираз (словесне формулювання). Дане тлумачення використовується тоді, коли буквальний зміст правової норми вужче її дійсного змісту, тобто коли словесне формулювання норми вужче, ніж та думка, яка виражена в ній. Подекуди нормотворчий орган в самому тексті нормативного акта вказує на можливість названого тлумачення. Це зустрічається в актах, норми яких висловлюються казуїстичним способом. Перелік випадків, що підпадають під дію норми, нерідко супроводжується виразами: „та ін.", „і т.п.". Розповсюджувальне тлумачення допустиме лише в тих випадках, коли воно з очевидністю випливає зі змісту самої норми.

В результаті обмежувального тлумачення дійсний зміст правової норми розуміється вужче його текстуального виразу. Суб'єкт правозастосування здійснює цей вид тлумачення тоді, коли буквальний зміст правової норми ширше за її дійсний зміст, тобто коли словесне формулювання правової норми ширше, ніж та думка, яка виражена в ній. Обмежувальне тлумачення, також як і розповсюджувальне, вимагає від інтерпретатора уміння правильно визначити дійсну думку нормотворчого органу. Інакше можливе необґрунтоване звуження сфери дії норми або розширення з іншого боку.

Класифікація тлумачення за об'ємом носить умовний характер в тому сенсі, що вона не припускає внесення змін в державну волю, яка міститься в нормі. Йдеться про найбільш точне з'ясування змісту норми. П. Недбайло зазначав, що „розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення не вносить ніяких змін в дійсний зміст норми"[8]. Разом з тим, деякі положення у його праці можуть бути розцінені інакше. Так, у числі причин такого тлумачення він допускав зміну обстановки, коли „розширюється або звужується коло юридично значущих фактів, передбачених гіпотезою норми". На його думку, розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення „можуть мати місце і в тих випадках, коли буквальний зміст норми правильно виражає її справжній зміст, але дія норми при цьому розширюється або обмежується внаслідок обстановки, що змінилася...". У той же час П. Недбайло справедливо критикує позицію тих авторів, які пропонують при тлумаченні доводити зміст закону до бажаного, диктованого політичними міркуваннями. Автор прямо відкидає формулу „нові умови -- новий зміст закону".

Розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення не означають довільного розширення або обмеження сфери дії правових норм. За допомогою їх встановлюється тільки дійсний зміст. Ці види тлумачення не суперечать принципу законності, а, навпаки, сприяють її зміцненню. Вони дозволяють враховувати окремі недоліки нормативних актів і тим самим створюють можливість правильно розуміти дійсну державну волю, виражену в нормах права.

Також виділяють офіційне тлумачення, яке, у свою чергу, поділяється на автентичне, коли роз'яснення виходить від органу, що видав даний нормативний акт, і не автентичне, коли роз'яснення дають інші компетентні органи.

Тлумачення - роз'яснення правових норм, яке має обов'язковий характер (офіційне тлумачення), здійснюється великою кількістю органів і осіб. Інтерпретаційні акти, що належать до норм права, може видавати орган, що встановлює ці норми. Тлумачення однієї і тієї ж норми при необхідності провадиться декількома компетентними органами. Згідно з п. 4 ст. 13 Закону[9], Конституційний Суд України уповноважений надавати офіційне тлумачення Конституції та законів України. Провідну роль у роз'ясненні законодавства здійснює Міністерство юстиції України. Так, відповідно до підп. 14 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України[10], Мін'юст України, відповідно до покладених на нього завдань, Дає роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям. Офіційне тлумачення підзаконних актів дають органи або посадовці, що їх видали. Дане тлумачення нормативно-правових актів носить обов'язковий характер при реалізації правових норм, що містяться в них, зокрема при їх застосуванні.

Отже, перед тим як почати тлумачити норму, яка підлягає застосуванню у конкретному випадку, юрист повинен впевнитись, чи має вже така норма обов'язкове роз'яснення.

Неофіційне тлумачення підрозділяють на буденне, компетентне і доктринальне. Назване тлумачення у більшості випадків передує офіційному, випереджає його. Авторитет такого тлумачення різний залежно від рівня правових знань і професійних навиків. Слід підкреслити, що неофіційне тлумачення не має загальнообов'язкового значення прийнятої офіційної форми виразу і може провадитися усно. Навіть у тих випадках, коли воно оформляється в певному письмовому, вигляді, як, наприклад, коментар кодексів матеріального і процесуального права, воно не володіє ніяким ступенем загальнообов'язковості.

На особливу увагу заслуговує казуальне тлумачення. Казуальне тлумачення права -- це тлумачення у зв'язку з конкретним випадком. Кінцева мета такого тлумачення -- вирішення питання про розповсюдження дії тлумачної норми права на певну ситуацію. Воно може носити як офіційний, так і неофіційний характер. Офіційне казуальне тлумачення права здійснюється суб'єктами правозастосування у ході вирішення ними юридичних справ. Причому, це робиться у всіх випадках, що вимагають правового рішення. Неофіційне ж казуальне тлумачення права дається особами, на це не уповноваженими.

Здійснюючи казуальне тлумачення, правозастосовний орган спочатку з'ясовує відповідні правові розпорядження. Причому, він робить це через призму того випадку, який вимагає правозастосовного рішення. Результати даного тлумачення зрештою знаходять свій вираз в акті застосування права.

Норма права завжди абстрактна. У ході її застосування до обставин юридичної справи неминуче постає ряд питань (чи охоплюється той або інший предмет (явище, умова і т.п.) використовуваним у тексті акта поняттям, чи входить відповідна обставина юридичної справи в перелік обставин і т.д., що міститься в акті). Знаходячи відповіді на ці питання, правозастосовець повинен паралельно вивчати і норму права, і відповідний випадок, оскільки, як справедливо наголошується в спеціальній літературі: „найчастіше тільки тісне переплетіння і взаємне проникнення тлумачення з дослідженням фактичних обставин справи, яка підлягає вирішенню, дає можливість до кінця зрозуміти зміст окремих правових положень і термінів, їх застосовність до певної категорії справ". Потрібно лише пам'ятати, що правова норма не повинна бути залежна від випадку, що виник.

З'ясування змісту норми права у ході правозастосування завершується здійсненням такої правозастосовної дії, як правова кваліфікація. Правова кваліфікація -- це юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин юридичної справи шляхом віднесення даного випадку до певних норм права. Лише остаточно визначившись з правовою кваліфікацією юридичної справи, правозастосувач завершує пізнання норми права.

2. РОЛЬ ГЕРМЕНЕВТИКИ ПРАВА

Правильно інтерпретувати закон, значить правильно зрозуміти його в конкретній ситуації і конкретний час. Оскільки закон написаний, як правило, не до якогось окремого випадку, то, через деякий час, при схоронності власне закону, суспільна ситуація починає змінюватися і на якомусь етапі може змінитися до прямо протилежного. Тому інтерпретація закону з необхідністю повинна включати в себе «поправки» щодо суспільної ситуації, яка змінилась.

Герменевтика, застосовувана до правових досліджень, дозволяє по новому поглянути на старі проблеми, розглянути їх у нових аспектах. Герменевтика ставить питання про розуміння права, правового мислення і правового простору з позиції їх соціокультурної обумовленості. Проблема розуміння виступає тут не як аналіз окремих суб'єктивних «розумінь», а як дослідження парадигмальних основ, базисних установок, у певному сенсі «стандартних шляхів» текстуального аналізу. Саме виявлення загальності та універсальності методів розуміння текстів ставиться за мету герменевтичного дослідження.

Герменевтичний метод дозволяє зробити це не попередньо, не з заздалегідь конкретизованої підстави (економічної, політичної, релігійної, та ін.), А виходячи з тексту самої юридичної норми. Сенс філософської інтерпретації полягає в тому, щоб перейти до соціокультурних основ, виходячи від норми, спираючись на текст самої норми і на положення норми в соціокультурному просторі. Зрозуміти, в яких умовах народжувалося право, значить, багато в чому зрозуміти, які його цілі і завдання, зрозуміти підстави, від яких можна відштовхуватися в тлумаченні норм.