Традиційно вважається, що наука про тлумачення юридичних текстів, що володіє власною системою і методами роботи, виникла в рамках філософської та юридичної схоластики, коли треба було пристосувати розуміння знову відкритого римського приватного права до проблем середньовічного суспільства. Перші тлумачі римського права займалися складанням так званих «Глосс», тобто пояснень, збірник яких, і становив власне середньовічне право. Такі люди називалися «глосаторами», оскільки планували, що вони тільки коментують незрозумілі пасажі римського права, не додаючи нічого нового від себе. Однак, щоб прокоментувати статтю древнього закону, треба було осмислити його в рамках соціальних реалій того часу, що, природно, вимагало своєї методології і свого наукового апарату. Так виникла власне християнська правова екзегеза, що представляє, зрештою, правовий текст, розглянутий з позиції християнської ідеології.

Питання про основи і інтенції юридичного тексту породжував проблему тлумачення, вирішувати яку, щоб уникнути розбіжності у розумінні та аплікації, слід було суворими і певними методами. Так, вимога до однозначного тлумачення юридичних норм породила проблематику засобів і методів для інтерпретаційної діяльності. Подальший розвиток розуміння природи правового мислення призвів до відокремлення низки суміжних дисциплін, зайнятих проблемами правової свідомості суспільства.

Герменевтика права має справу, перш за все, з готовими текстами. Сутність герменевтичного підходу полягає в його здатності звернутися від тексту до його основ, розглянути сукупність тексту і його підстав його прийняття в якомусь герменевтичному універсумі »(Г.-Г. Гадамер).

Одним з основних правил герменевтики права є те, що зрозуміти текст можна тільки вийшовши за межі даного тексту, звернувшись до контексту. Розуміння тексту та його інтерпретація, таким чином, пов'язані із зверненням до контексту. Розуміння грунтується на зв'язку тексту і контексту. Сенс тексту для інтерпретатора виникає там, де існує який-небудь вихід на контекст.

Контексти в загальному можуть бути поділені на лінгвістичні (інший текст, а також інтертекст) і нелінгвістичні (соціальний контекст, прагматичний контекстa, та ін.) Особливе значення для нас у даному випадку мають праці Т.О. ван Дейка, що виявив значущість прагматичного контексту для інтерпретації та розуміння різних текстів побутового характеру.

Юридична норма має як лінгвістичний, так і не лінгвістичний контексти. Виявляючи соціокультурні основи норми (екстралінгвістичний контекст) в руслі герменевтики слід перш за все звертатися до самої норми, вдаватися до аналізу її складових, шукати можливі шляхи виходу на екстралінгвістичний контекст даної норми. Проблема соціокультурних основ юридичної норми, таким чином, може бути представлена як проблема послідовної інтерпретації самої норми. Герменевтичний метод дозволяє інтерпретувати текст норми, доводячи його до соціальних відносин, представлених цією нормою, не порушуючи зв'язки між текстом і його соціокультурними основами.

Сьогодні герменевтика права -- це вже не просте тлумачення закону: об'єктивно її поле дослідження значно розширилося. У зв'язку з цим варто заперечити тезу про те, що предмет юридичної герменевтики обмежується лише текстом писаного права, як на цьому наполягає російський дослідник І. Кравець. Так, категорично відкидаючи таку позицію, американський науковець Дж. Л. Брунс підкреслює наступне: «Що стосується закону, необхідно почати з того, що герменевтика не розглядає його з точки зору концептуальних або методологічних інтересів правового теоретика, -- і ще менше -- з точки зору стратегічних інтересів юридичної практики; але її завданням виступає аналіз умов, в яких здійснюються ці інтереси. Звідси зрозуміло, що інтереси герменевтики є більш онтологічними, аніж технічними. Тому правова герменевтика в цьому розумінні не є такою ж, як правова теорія. Звідси герменевтика є більш розкутою і вільною в своєму мисленні стосовно законів (та й взагалі щодо будь-якого питання). Ці положення в обов'язковому порядку випливають з питань про право і мову, і чи можна назвати герменевтику правовою лінгвістикою». Як доводить цей мислитель, визначальним моментом поділу даних дисциплін є те, що «закон має, так би мовити, зовнішню сторону, яка належить галузі загальної лінгвістики... Якщо б це було не так, ми могли б говорити про анархію... юридичних текстів».

Юридична норма виступає як виявлена зовні форма права, як певне уявлення про правильність і неправильність тієї або іншої дії. Одним із завдань інтерпретації є задача визначення соціокультурних основ юридичної норми. Це дозволяє вирішувати питання інтерпретації та аплікації юридичної норми відповідно до контекстуальних основ такої норми, тобто інтерпретувати юридичну норму більш гнучко, ніж якщо б це відбувалося по відношенню до права в цілому.

ВИСНовок

Юридична герменевтика - це поняття означає не просто пізнання права, а процес, завдяки якому на ґрунті «живої історичної мови» відбувається становлення конкретного історичного права. Юридична герменевтика тлумачить право як продукт герменевтичного праворозуміння, яке конструюється засобами мови. З точки зору П. Рабіновича, юридична герменевтика набуває особливої актуалізації, оскільки у деяких сучасних працях з філософії права герменевтичному підходу надається мало не визначальне значення в обґрунтуванні, оцінці природних явищ. Науковець підтримує думку, що герменевтика має стати так званою «універсальною мовою». П. Рабінович вказує, що герменевтика - загальна теорія розуміння і має «виходи» чи не на всі етапи та зони правового регулювання, що є підставою для застосування цієї науки у загальнотеоретичному правознавстві. Крім того, в герменевтиці нині вироблено такі поняття, положення, методики, процедури, використання котрих дозволяє піднести наукову і практико-прикладну розробку тлумачення юридичних норм на якісно новий рівень. Йдеться, наприклад, про поняття смислу, поняття інформативності тексту та класифікацію текстів залежно від цієї ж властивості, а також про такі поняття, як адекватність смислової інтерпретації, інтерпретаційна модель, інтерпретаційний «зсув» (здвиг), переосмислювання («перекодовування») тексту, рівень семіосоціопсихологічної підготовки суб'єктів, семіосоціопсихологічне групування. Наведені поняття дозволяють, зокрема, виявити ступінь відповідності тлумачення закону задуму (волі) законодавця, рівень інформативності закону, ступінь підготовленості, здатності адресатів законів до його адекватного тлумачення і т.п..