Домінуючою силою на півострові стають більшовики. Далі події розгорталися в наступному порядку. 28-30 січня відбувається надзвичайний з'їзд солдатів і ревкомів Криму, на з'їзді був організований "вищий орган революційної влади в губернії" - Таврійський ЦК рад солдатських, робітничих і селянських депутатів. 22 березня Центральний Виконавчий Комітет Республіки Тавриди приймає декрет про "оголошення кримського півострова " Радянською Соціалістичною Республікою Тавриди "у складі " Сімферопольського, Феодосійського, Ялтинського, Євпаторійського і Перекопського повітів". Створена республіка носила " буферний " характер, і в результаті різних досліджень виникають кілька точок зору щодо її освіти і зв'язку з більшовицьким керівництвом Радянської Росії. Існує думка, що ініціатива створення республіки виходила з центру, з іншого ж боку політика республіки, хоч і заснована на ленінських ідеях, розбігалася з політикою центру, особливо у зовнішньополітичних аспектах. Можливо, кримський уряд усвідомлювало межі своєї влади, і з усіх декретів, випущених урядом, уваги гідні лише декілька і то за те, що вони були першими в кримській історії. По-перше, декрет про проголошення землі і води з їх природними ресурсами народним надбанням, по-друге, декрет про організацію комісаріату у військово-морських справах, який можна розцінити як спробу взяти під контроль Чорноморський флот, а в історичності перспективи і як перший акт кримської влади щодо цих проблем. Окрему увагу варто приділити цивільному положенню. Більшовики закріплювали за пригнобленими класами землю, фабрики, заводи і влада над ними. Незважаючи на те, що не існувало закону про громадянство, наркомат іноземних справ видавав тимчасові посвідчення громадянам про їх громадянство. Але намірам засновників Радянської Тавриди не судилося здійснитися. 18 квітня починається німецьке вторгнення до Криму. З початком вторгнення відбувається евакуація всіх установ з Сімферополя і заморожування активної політичної діяльності. 1918 і початок 1919 стали дуже важким часом Криму. На півострові були присутні німецькі війська, які заважали взаємодії Криму, як з Росією, так і з Україною. У цей період на півострові було дві спроби створити діючий уряд. Перша спроба належить М. Сулькевичем, який спираючись на німецькі війська, намагався встановити свою владу, але в листопаді 1918 влада переходить в до уряду Соломона Криму. С. Криму доводилося для підтримки своєї влада балансувати між добровольчими військами і військами Антанти. Але всі спроби виявляються марними, і набирає міць Червона армія 11 квітня 1919 займає Сімферополь, а вже 23 квітня починається евакуація військ Антанти. Аналізуючи всі спроби встановлення державності в Криму в 1917-1919 роках, можна стверджувати, що в цей період півострів ще не дозрів для власної державності. Ідеї про утворення держави відвідували тільки уми інтелігенції і не знаходили місця серед простого населення, яке вирішувало більш приземлені питання: "Як вижити?". Республіка татарського уряду була нежиттєздатною. Очевидним фактом її слабкості були, орієнтація на національні начала, які природно ущемляли інші національності півострова. З одного боку бажання Курултаю відродити свою національну державу цілком обґрунтовані, але з моєї точки зору татарські лідери повинні були бути більш далекоглядні і розуміти, що вже пройшов як мінімум століття, з тих пір, як держава могла існувати на національних підставах. Наступний момент, в якому Кримської Народної Республіки варто було б діяти більш серйозно, це пошук союзників. Українська Центральна Рада, модель якої намагалися реалізувати в кримських умовах, слабо підходила на цю роль. Українське уряд сам не було впевнено у своєму майбутньому, і крім як моральної підтримки, нічого не змогло б дати Курултаю. Найреальнішим союзником у цій ситуації була Османська Імперія, але на неї тиснув прес Першої світової війни. По суті, татарському уряду не на кого було розраховувати, і може було б доречніше "урізати " свої інтереси, спробувати об'єднати представників всіх кримських національностей і створити чинне кримський уряд. На відміну від Кримської Народної Республіки Радянська Соціалістична Республіка Тавриди ґрунтувалася на територіальному принципі, але вона не прагнула представляти інтереси всього населення. Радянська влада протегувала лише тим, хто її підтримував. Республіка Таврида, з моєї точки зору, утворилося не в зовсім вдалий момент. Російські більшовики не могли чинити допомоги, а лідери республіки не в силах були утримувати владу тими способами, які вони обрали: насильства і терору. Цілком імовірно, що може бути варто було, хоча б на час орієнтуватися на центр і спробувати заручитися підтримкою населення Криму. Логічним висновком стає те, що головними помилками кримських урядів у 1917-1919 роках стали нерозумний вибір союзників і небажання усвідомлювати те, що влада в першу чергу розрахована на народ і без його підтримки вона не матиме життя. Глава 2. Аналіз передумов національно-визвольних змагань в україні 2.1 Україна в добу Центральної Ради Якщо оглянути весь час революції 1917-1921 рр., то можна виділити одразу декілька конфліктів, що групуються таким чином: До осені 1918 року Україна залишалася одним з головних театрів воєнних дій Першої світової війни. Тривав конфлікт між Тимчасовим урядом і Радами, який після жовтневого перевороту набрав форми громадянської війни і суттєво вплинув на події в Україні. Визрів і набрав великої сили український національний рух, який виступив за політичне самовизначення України аж до відокремлення від Росії. В Україні йшла власна громадянська війна між лівими і правими силами. Найбільшої сили набрав третій конфлікт - прагнення українців здобути політичні права для своєї нації. Саме цей чинник перетворив революцію в Україні на українську революцію. У перші ж дні після перемоги лютневої революції українські діячі подбали про своє представництво в новоутворених органах влади у Петрограді та Києві. Під час зустрічей з представниками Тимчасового уряду були сформульовані основні політичні вимоги українського руху: запровадження національно-територіальної автономії для України, призначення українців на керівні пости в Україні, утворення комісаріату для українських справ у Тимчасовому Уряді, введення української мови в адміністративну, церковну і шкільну систему тощо. 17 березня 1917 р. з представників різних політичних, громадських і культурних організацій була утворена Центральна Рада як головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом. Основу політичної платформи Центральної Ради становила вимога "широкої національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній Республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі". Абсолютна більшість партій і політичних сил, що входили до складу УЦР (Української Центральної Ради) і гуртувалися навколо неї, були палкими прихильниками і провідниками соціалістичної ідеї і соціалістичної орієнтації українського суспільства. Але на відміну від більшовиків лідери УЦР вважали, що соціалізм не треба нав'язувати силою, що він неминуче об'єктивно прийде на зміну капіталізмові у майбутньому, що насильницькі дії призведуть до трагедії суспільства. Соціалізм більшості лідерів української революції мав поверховий, неглибокий характер. Він був проявом певної інтелектуальної моди. Якщо спробувати проаналізувати історичне значення діяльності Центральної Ради як речника українського відродження у XX ст., то можна виокремити: - у політичній сфері - закладання основ національного самовизначення, самостійного управління, самоврядування, проголошення автономії, а згодом суверенітету, згуртування навколо української ідеї численних політичних партій, рухів, союзів, початок процесу державотворення, діяльність першого українського парламенту, формування вищих виконавчих органів, запровадження української символіки тощо; - у правовій сфері - творення і вдосконалення діяльності законодавчих органів, гарантування громадянських прав, заборона смертної кари, проголошення незалежності судової влади, затвердження Конституції УНР; - у соціально-економічній сфері - розв'язання національного питання на демократичних засадах, скасування приватної власності на землю, встановлення 8-годинного робочого дня, запровадження державного контролю за виробництвом, спроба боротьби з безробіттям; - у військовій сфері - формування українізованих військових частин, загонів "Вільного козацтва". Свою діяльність УЦР розпочала спробами легітимізувати свою владу. 19-21 квітня 1917 р. був скликаний Всеукраїнський національний конгрес, майже 900 делегатів якого представляли різні селянські, професійні, культурно-просвітні організації, політичні партії, земства. Саме цей конгрес проголосив УЦР верховною національною владою. 23 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій перший універсал, в якому проголошувалося: "Однині самі будемо творити наше щасливе життя". Для виконання рішень УЦР було створено уряд - Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. В уряді домінували соціал-демократи: секретар військових справ Симон Петлюра, Ї секретар земельних справ - Борис Мартос та ін. Проголошення автономії України було насторожено зустрінуте російськомовним населенням. Реакція Тимчасового уряду спершу ії була поміркованою. У своїй прокламації від 29 червня 1917 р. він закликав українців почекати Установчих зборів. Проте конфлікт все ж стався і для його врегулювання у липні до Києва виїхала: делегація у складі трьох провідних міністрів Тимчасового уряду - Михайла Терещенка, ІраклІя Церетелі і Олександра Керенського. Переговори з Грушевським, Винниченком та Петлюрою 15 липня закінчилися компромісом, за яким передбачалося визнання) Тимчасовим урядом легітимності УЦР та Генерального Секретаріату й згода на організацію окремих українських військових частин. Ціною за досягнутий компроміс була відмова від проголошення національно-територіальної автономії. Юрисдикція української влади уточнювалася "Тимчасовою інструкцією", згідно з якою Генеральний Секретаріат визнавався виконавчим органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради. Другий універсал був кроком назад порівняно з першим. Його компромісний характер не міг задовольнити обидві сторони, хоча був фактично наслідком переговорів керівництва УЦР з міністрами Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до розробки проекту національно-політичного статусу України. У відповідь Центральна Рада погодилась відкласти здійснення автономії до проведення Всеросійських Установчих зборів. Третій універсал від 7 листопада 1917 р. був сповнений глибокої тривоги за подальшу долю України. Згідно з цим документом Україна стала частиною Федеративної РОСІЙСЬКОЇ Республіки і одержала назву Українська Народна Республіка (УНР). Універсал скасовував приватну власність на землю і проголошував їх власністю всього трудового народу, встановлював 8-годинний робочий день, запроваджував державний контроль над продукцією промисловості, скасовував смертну кару, закріплював загальнодемократичні свободи, надавав право національним меншинам на національно-персональну автономію тощо. Четвертий універсал, датований 9 січня 1918 р. проголошував УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу, яка хоче жити у мирі зі всіма народами. Влада в Україні мала належати її народові, від імені якого виступатимуть Українські установчі збори. До їх зібрання мала керувати державою УЦР та її виконавчий орган - Рада Народних Міністрів. В день проголошення четвертого універсалу Центральна Рада прийняла "Закон про національно-персональну автономію". Одним із головніших завдань, які потребували вирішення у найближчий час, в універсалі зазначалося укладення миру з Німеччиною і її союзниками, для цього було відправлено делегацію на мирні переговори до Брест-Литовська. 2.2 Війна Радянської Росії проти УНР (кінець 1917 - початок 1918 рр.) 7-8 листопада 1917 р.