МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра господарського права

Курсова робота

на тему :

«Джерела господарського процесуального права»

Київ - 2014

Розділ І. Загальна характеристика джерел господарського процесуального права

Джерела права в багатьох країнах складають замкнену систему. Лише офіційно (юридично) визнані види джерел можуть слугувати формою матеріалізації норми права. «Джерело - це створена або санкціонована державою певна типова правова норма». Р. Б. Тополевський під системою джерел права розуміє сукупність всіх форм та засобів закріплення юридичних норм, взаємопов'язаних відповідними (генетичними, ієрархічно-структурними і функціональними) зв'язками, яка визначає нормативну складову галузі права, національної або регіональної правової системи чи міжнародного правопорядку [, с. 162]. Тополевський Р. Б. Система джерел права: поняття, види, структура / Р. Б. Тополевський // Вісн. Нац. ун-ту внутрішніх справ. - 2002. - Вип. 20.

Слід зазначити, що випадків, коли в законодавстві будь-якої держави в нормативному порядку закріплюється система джерел (форм) права шляхом переліку окремих видів, досить мало.

Джерелами господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини при здійсненні господарського судочинства. Господарське процесуальне право має відокремлені джерела, які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій України»); загальні господарсько-процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс України) та спеціальні господарсько-процесуальні норми, які містяться в законах як матеріальногоправового, так і процесуальноправового характеру (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). До джерел господарського процесуального права належать і інші нормативно-правові акти, у яких містяться норми, що регулюють окремі питання здійснення правосуддя в господарських відносинах. Головне місце серед джерел посідає Конституція України, у ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативноправового акту щодо відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Господарські суди безпосередньо застосовують Конституцію в таких випадках:

якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй;

якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами під час вирішення конкретних судових справ, суперечать Конституції України

Постановою пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено: якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи має застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції та не суперечить їй.

У розділі VІІІ Конституції закріплено принципи організації судів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторканність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обрання, основні засади судочинства, державне забезпечення функціонування судів, діяльність судів, засади правового статусу Вищої ради юстиції. Коло інших законодавчих актів, що належать до джерел господарського процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення й спрямованість. Основними за значенням законами, які слід у першу чергу віднести до джерел, є Закон України «Про судоустрій України» та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України «Про судоустрій України» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші питання судоустрою. Цим Законом встановлено систему господарських судів та їх повноваження. Наприклад, ч. 2 ст. 21 Закону визначає місцеві господарські суди, ч. 3 ст. 22 - їх повноваження, ч. 3 ст. 25 - апеляційні господарські суди, а ст. 26 - їх повноваження, ч. 1 ст. 38 - встановлює, що Вищий господарський суд України є вищим судовим органом спеціалізованих судів, а ст. 39 визначає його повноваження.

Основним джерелом господарського процесуального права також є Господарський процесуальний кодекс України, який складається з 18 розділів. Норми господарського процесуального права містяться в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними стосовно норм ГПК України.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного чи часткового задоволення вимог кредиторів. Однак відповідно до ч. 2 ст. 5 цього закону законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відносини, пов'язані зі справлянням державного мита з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Міністрів від 21.01.1993 р. № 793 «Про державне мито» з подальшими змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчислення і справляння державного мита (затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. з наступними змінами та доповненнями).

Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначено особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» виходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, та необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому Генеральною асамблеєю ООН для можливого використання державам у своєму законодавстві. Цей закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак окремі положення застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

До джерел господарського процесуального права належать також широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосуються провадження в господарських судах. Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господарський кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо).

Міжнародні договори.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності (укладена в м. Києві 20.03.1992 р., ратифікована Верховною Радою України 19.12.1992 р.) регулює питання вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання, з їхніх відносин із державними та іншими органами, а також виконання рішень за цими справами.

У випадках, передбачених законом або міжнародним договором, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, оскільки при розгляді господарських спорів у цьому випадку необхідно застосовувати правила про аналогію закону та права. Під аналогією закону розуміється застосування до відносин, які не врегульовані нормами права, але мають бути ними врегульовані, закону, що регулює подібні відносини. За відсутності такого закону господарський суд вирішує справу, застосовуючи аналогію права, тобто виходить із загальних підстав і змісту законодавства (гуманізму, справедливості, рівності тощо). Слід брати до уваги, що аналогія закону й особливо аналогія права мають обмежену сферу використання.

Розділ ІІ. Судова практика, як джерело господарського процесуального права

Важливе значення для розгляду господарських справ, удосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз'яснення Вищого господарського суду України (до липня 2001 року - ВАСУ). Вищий господарський суд України, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про судоустрій України» дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства України щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз'яснення можна віднести до нормативного тлумачення норм права. Вони надаються з метою запобігти в процесі розгляду господарських спорів неправильному розумінню та неоднаковому застосуванню правових норм щодо практики застосування положень окремих законодавчих актів, предметом регулювання яких є господарська чи підприємницька діяльність, оподаткування, орендні відносини, захист права власності, правовідносини, що виникають унаслідок банкрутства тощо.