Ще одним з джерел господарського процесуального права є правова доктрина. Багато дослідників наголошують на тому, що найбільшого поширення доктрина досягає в революційний та постреволюційний періоди, коли частина попереднього законодавства відмінена або фактично зупиняє свою дію. Тимчасові прогалини в законодавчому регулюванні заповнюють доктринальні джерела. Англійський парламент у ХVІ - ХVІІ ст.ст. безпосередньо керувався доктринальними положеннями з Інституцій Едуарда Кока. Монтаньяри користувались теоріями Руссо як джерелом правил для вирішення політичних завдань у часи Французької революції. В США ХІХ століття аналогічну функцію виконували доктрини таких авторів як А. Гамільтон, Т. Джефферсон, Дж. Медісон, Дж. Маршалл, У. Сторі та ін. Проте потреба в доктрині існує не лише в період революцій. Століттями діяльність китайської держави, урядовців регулювала конфуціанська доктрина та частково вчення легізму. У римському праві думки провідних юристів, їх власні інтерпретації законів визнавалися джерелами права. У Середні віки визнавалося, що застосовуючи закон, необхідно керуватися «загальною думкою вчених» (communis opinion doctorum). Але оскільки дуже часто думки різних юристів з того чи іншого питання розходилися, розроблялися певні правила для визначення того, яку ж думку треба вважати загальною. Наприклад, такою думкою вважалася та, яку розділяли сім вчених; за інших рівних умов перевага віддавалася думці найстаріших учених: юрист був тим авторитетніший, чим він старший. Конституційним судом Швейцарії визнана наявність «неписаних основних свобод». Якщо свободи неписані, то «добути» їх зміст в судовому розгляді можливо за допомогою теоретичних доробок, що призводять до створення норми. Як і раніше, доктрина є теоретичним базисом законодавства Німеччини. Конституційний суд ФРН вважає, що «надпозитивне (неписане, незафіксоване) право зв'язує конституційного законодавця» [, с. 78]. Четвернин В. А. Реферат по работе В. Кэлина «Конституционная юрисдикция в демократическом государстве» / В. А. Четвернин // Актуальные проблемы правоведения за рубежом. - М., 1990.

Правова доктрина («дух права» та зміст законодавства) є центральною ланкою, свого роду стрижнем системи джерел (форм) права. Саме правові ідеї складають найбільш глибоку основу правової матерії. Це має суттєве значення для тлумачення права та прийняття правових рішень в умовах багато численних правових прогалин. Правові ідеї спрямовують нормотворчий процес та опосередковують його результати. Загальновизнані правові ідеї безпосередньо входять до правової системи. Не потребуючи формального закріплення в силу своєї загальновідомості, доктринальні положення заповнюють пусті місця в писаному праві та гнучко реагують на зміни суспільних відносин. Нормативно-правові акти даного періоду насичені прагматичними новелами, які в силу тих чи інших причин нездатні розкрити своїх регуляторних можливостей. А до правової доктрини як джерела права апелюють суб'єкти правової діяльності, звертаючись до формулювання: «на думку, що склалась в науковій літературі». Безперечно, доктринально стійкі юридичні цілі та принципи правового регулювання слугують поступовому перетворенню суспільства. На сьогоднішній день правова доктрина позбавлена прямого механізму реалізації положень, які в ній містяться, але завдяки втіленню в інші форми вияву права, вона може слугувати безпосередньою юридичною основою для вирішення юридичних питань. Якщо відсутній реальний механізм прямого регулювання відбувається опосередковане входження доктрини в діюче право.

В Україні правова доктрина не закріплена як джерело процесуального права. В той же час вона може мати статус неформального (нетрадиційного) джерела права. Так, посилання на праці видатних юристів зустрічаються в правозастосовчій практиці, але ж як додаткова аргументація. Крім того, роль правової доктрини виявляється в створенні конструкцій, понять, визначень, якими користуються судові органи. У судове засідання можуть бути запрошені вчені-юристи для подання висновків. Васильєв, С. В. Правова доктрина - джерело процесуального права / С. В. Васильєв // Актуальні питання інноваційного розвитку. - 2012. - №2. - С. 70-76. (С.75)

Список використаних джерел та літератури

господарський процесуальний право суд

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141

Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 40-44. - ст. 356

Про статус суддів: закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 8, ст.56

Про доступ до судових рішень: закон України від 17.05.2012 // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 15. - ст. 128

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України // Вісник Конституційного суду України. - 2012. - № 2. - ст. 25

Васильєв, С. В. Правова доктрина - джерело процесуального права / С. В. Васильєв // Актуальні питання інноваційного розвитку. - 2012. - №2. - С. 70-76. (С.75)

Давид Р. Основные правовые системы современности. - Москва : Прогресс, 1988. - 279 c. (С.96)

Тополевський Р. Б. Система джерел права: поняття, види, структура / Р. Б. Тополевський // Вісн. Нац. ун-ту внутрішніх справ. - 2002. - Вип. 20.

Ямпольський Г. В. Судова практика як джерело сучасного господарського права в Україні [Електронний ресурс] / Г. В. Ямпольський // Актуальні проблеми права: теорія і практика . - 2012. - № 24. - С. 575-581.

Четвернин В. А. Реферат по работе В. Кэлина «Конституционная юрисдикция в демократическом государстве» / В. А. Четвернин // Актуальные проблемы правоведения за рубежом. - М., 1990.

Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право. За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. - 378 с.