До спеціальних міжнародних договорів у сфері утвердження та захисту прав дитини слід віднести, у першу чергу, Конвенцію про права дитини, затверджену резолюцією №44/25 ГА ООН від 20 листопада 1989 року. Ця Конвенція гарантує дітям широкі права і свободи, а саме: право на життя; право на здоровий розвиток; право на ім'я; право на набуття громадянства; право знати своїх батьків і право на їх піклування; право на збереження індивідуальності; право на постійне спілкування з батьками, лише якщо позбавлення такого спілкування не здійснено в якнайкращих інтересах дитини; право на возз'єднання з сім'єю; право на в'їзд і виїзд, за винятком обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами; право на вільне формування та висловлювання своїх поглядів; право на свободу думки, совісті та релігії; право на вільний доступ до інформації; свободу асоціацій і мирних зібрань дітей; право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції; свобода від незаконного посягання на честь і гідність; право на користування найбільш досконалими послугами на охорону і відновлення здоров'я, включаючи надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди; право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування; право на гідний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; право дитини на освіту, включно з безплатною та обов'язковою початковою освітою; право на відпочинок і дозвілля тощо [17].

Прогресивний характер Конвенції збільшив коло держав-прихильників цього міжнародного документу. Уже наступного року, 26 січня 1990 року, почалося підписання Конвенції, яка набула чинності 2 вересня 1990 року після ратифікації її двадцятьма державами. 27 лютого 1991 року Україна однією з перших серед країн-членів ООН ратифікувала Конвенцію, чим взяла на себе зобов'язання вживати всіх необхідних заходів для забезпечення та підтримання на належному рівні захисту прав та законних інтересів дитини. Важливим кроком щодо виконання таких зобов'язань стало створення в 1993 році Всеукраїнського комітету захисту прав дитини. Пізніше положення Конвенції отримали свій розвиток і в Конституції України, що була прийнята 28 червня 1996 року.

На сьогодні Конвенція про права дитини також підтверджена та конкретизована численними регіональними стандартами, зокрема Африканською декларацією та планом дій, прийнятій на Панафриканському форумі у 2001 р. [2], Маракеською декларацією 2001 р. «Дівчатка: глобальний рух» [8], Європейською конвенцією про здійснення прав дитини (ратифікована Україною із застереженнями 3 серпня 2006 р.) [5]. Окрім того, важливими джерелами у сфері утвердження та захисту прав дитини є Пекінські правила, Ел-Ріядські принципи [18] і інші регіональні міжнародні документи.

Важливим, хоча й не численним видом джерел конституційного права України у сфері захисту прав дитини є й укази Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й у розвиток Конституції і законів України. Зокрема, саме Указом Президента України від 11 серпня 2011 року № 811 було затверджено таку важливу спеціалізовану правозахисну інституцію як Уповноважений Президента України з прав дитини [11], що нині набуває особливої актуальності в контексті захисту прав дітей, що опинилися в зоні проведення АТО на сході України. Очікувано, що у найближчий час за ініціативи дитячого омбудсмена Президент України може затвердити нову програму захисту прав дитини в Україні, співзвучну із загрозами цим правам. Серед інших джерел конституційних прав дитини можна згадати і Указ Президента України від 24 травня 2011 р. № 597/2011 «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» та ін.

До джерел у сфері конституційних прав дитини можна віднести і окремі акти Уряду України. Зокрема, саме постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616 затверджено «Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу» [13]. Нею визначено процедури прийняття, обліку та розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу.

Останні десять років у науці конституційного права України дискутується питання щодо судової нормотворчості. Нині окремі українські вчені визнають за органами судової влади не лише правозастосовчу, а й правотворчу функцію у сфері конституційно-правового регулювання. Адже рішення як українських, так і міжнародних судів часто застосовують як судовий прецедент.

Не менш важливими і перспективними є такі джерела прав дитини як рішення Європейського Суду з прав людини, винесені за позивом громадян України до своєї держави. Ратифікувавши в 1997 році Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Перший і низку інших протоколів до неї, Україна визнала щодо себе юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, що відповідає прагненню України посісти гідне місце в Європі, поділяючи її фундаментальні цінності. До того ж, законодавець урегулював порядок застосування практики Європейського Суду з прав людини в однойменному законі України [14].

Висновки

Таким чином, названі та інші джерела права у сфері утвердження та захисту прав дитини існують не розрізнено, а взаємодіють та доповнюють одне одного, що дозволяє стверджувати про об'єктивність існування їх системи. Під цією системою слід розуміти ієрархічну систему Конституції та законів України, інших актів чинного законодавства взаємопов'язаних між собою єдиною метою утвердження та захисту конституційних прав і свобод дитини.

Список використаних джерел

1. Арабский региональный форум гражданского общества по вопросам детей. Рабат, 15-19 февраля 2001 года: Рабат- ская декларация // Doc. UNO A/S-27/5 - С. 28-29.

2. Африканская декларация и План действий: Приняты на Панафриканском форуме, посвященном будущему детей, Каир, 28-31 мая 2001 года (електронний ресурс з режимом доступу: http://www.un.org/russian/documen/dedarat/child.htm.

3. Васильченко О.П. Джерела конституційного права України (системно-функціональний аналіз): Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 2007. - 19 с.

4. Джерела конституційного права України: монографія / відп. ред. акад. Ю.С. Шемшученко і О.І. Ющик. - К.: Наукова думка, 2010. - 710 с.

5. Європейська Конвенція про здійснення прав дітей: Ратифікована із заявою Законом № 69^ (69-16) від 3 серпня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 41. - 354 с.

6. Конституція України, прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - 141 с.

7. Кудрявцева О.М. Конституційно-правові основи захисту прав дитини в Україні / О.М. Кудрявцева: дисертація на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. - К., 2014. - 225 с.

8. Марракешская декларация: «Девочки: глобальное движение»: Принята на Встрече на высшем уровне супруг глав африканских государств и правительств, Марракеш, 20-22 апреля 2001 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/declarat/girls.htm).

9. Международный пакт о гражданских и политических правах // Відомості Верховної Ради СРСР - 1976. - № 17. - 291 с.

10. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних (Пекинские правила): утверждены резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН 10/33 от 10 декабря 1985 г // Советская юстиция. - 1991. - № 12-14.

11. Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини: Указ Президента України від 11 серпня 2011р. № 811/2011 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 63. - 2494 с.

12. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: підруч. / За заг ред. проф. В.Л. Федоренка. - 4-вид., перероб. і доопр. - К.: Видавництво «Ліра-К», 2012. - 576 с.

13. Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім ї або реальну його загрозу: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 18. - 829 с.

14. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - 260 с.

15. Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 1. - С. 2.

16. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. - 142 с.

17. Про ратифікацію Конвенції про права дитини: Закон України від 27 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 13. - 145 с.

18. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы): Приняты резолюцией 45/112 Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.un.org/russian/documen/convents/juveniles_deinquency_ prevention.htm.

19. Цоклан В.І., Федоренко В.Л. Система сучасних джерел конституційного права України: Монографія / За ред. В.Л. Федоренка. - К.: Ліра-К., 2009. - 400 с.

20. Шурдук Р.В. Теоретико-правовий аспект імплементації механізмів захисту прав людини в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 2014. - 20 с.