Курсова робота

на тему:

«Джерела права»

Вступ

Актуальність даної теми є досить суттєвою для майбутніх юристів, адже вона сприяє глибокому розкриттю і внутрішньому проникненню у поняття таких першочергово базових елементів правової науки, як поняття «права», «джерела права», видів джерел (форм) права. А також акцентує увагу на ролі нормативно-правового акта у сфері юридичної науки, розглядає його як основний елемент системи права України. Цим самим, матеріал даної курсової, є досить корисним для кожного громадянина України.

Термін «джерело права» юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівія назвав закони XII таблиць джерелом усього особистого і приватного права. Для позначення форм вираження правових норм доцільно використовувати термін «джерело норм права», тоді «джерелом права» можна позначати соціальні умови і передумови права, а «юридичним джерелом» (Р.О. Халфін) - правотворче рішення компетентного органу про прийняття, зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм.

Важлива функція покладена на плечі суспільства - регулювання відносин між людьми, охорона і захист цих відносин. Це завдання воно здійснює за допомогою соціальних норм, у системі яких право посідає провідне місце. Тому право в юридичній науці розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Частина ж перша статті 8 Основного закону нашої держави проголошує: «В Україні визначається і діє принцип верховенства права».

Термін «право» вживається в процесі спілкування людей годі нерідко, відображаючи при цьому різні аспекти їхнього суспільного життя. Так, слово «право» означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність особливих правил соціальної поведінки загального характеру, відповідність форм явища, його сутності тощо.

Залежно від сфери знань, в яких використовується оцей термін, виділяють його філософські, соціальні, психологічні тлумачення, що мають загальні і відмінні риси, пов'язані з особливостями предмету наукового дослідження і засобів, що використовуються для цього. Кожне з тлумачень права відображає тільки певні його сторони, аспекти тією мірою, в якій право є предметом дослідження окремої науки. Тому лише аналіз всіх визначень права здатний відобразити його характеристики, як цілісного суспільного явища.

Однак такий аналіз не буде повноцінним без дослідження джерел, або, як ще нерідко їх називають у правовій науці, форм права. Саме джерела права і є центром уваги нашої курсової роботи. Поняття права, його джерела, класифікація форм права, нормативно-правовий акт у ракурсі основного джерела права, - безперечно одні з найважливіших моментів у правовому світогляді, правовій культурі громадянина України, і які неодмінно мусять бути охоплені даною роботою.

Викладене свідчить про актуальність обраної теми наукового дослідження, пояснює вибір її структури, змісту, а також наукового матеріалу, який використовується під час написання роботи.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб виявити загальні закономірності, та особливості історичного розвитку джерел права, описати їх сутність, особливості дій.

Відповідно до поставленої мети дослідження зроблена спроба вирішити і розв'язати наступні завдання:

Ш визначити поняття «джерела права»;

Ш дослідити види джерел (форм) права;

Ш розглянути Нормативно-правовий акт як основне джерело системи права України;

Ш визначити основні ознаки та характерні особливості джерел права;

Ш простежити розвиток світових та вітчизняних джерел права;

Ш проаналізувати види і форми нормативно-правових актів.

Об'єктом даного дослідження є джерела права.

Предметом є конкретизовані джерела права.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої мети, об'єкта і предмета дослідження. Методологічною основою наукового дослідження є сукупність принципів загальнонаукових і спеціальногалузевих методів правового пізнання, в тому числі формально-логічного, логіко-юридичного, порівняльно-правового, системно-аналітичного, історичного, що підтверджується змістом описової частини роботи.

1. Поняття джерела права

1.1 Поняття джерела права

Поняття «джерело права» існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну «джерело», то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силоміццю перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.

Поруч з цим джерелом права слід теж виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. З допомогою форми право набуває свої невід'ємні риси і ознаки: загальнообов'язковість, загальновідомість і т.д.

Джерела права - це способи вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного значення.

Прийнято виокремлювати:

1) джерело права в матеріальному змісті;

2) джерело права в ідеальному змісті;

3) джерело права в юридичному (формальному) змісті.

Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше.

Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.

1.2 Класифікація джерел права

Виділяються джерела права в матеріальному, гносеологічному, ідеологічному і у формальному значенні.

Джерела права в матеріальному значенні:

Ш матеріальні умови життя суспільства;

Ш форми власності;

Ш інтереси людей.

Джерела права в гносеологічному значенні:

Ш літописи;

Ш історичні хроніки;

Ш тексти законів минулого.

Джерела права в ідеологічному значенні:

Ш політична орієнтація законодавця і груп тиску;

Ш правосвідомість;

Ш правові вчення;

Ш принципи права;

Ш юридичні доктрини;

Ш погляди та ідеї відомих людей;

Ш релігійно-правові акти.

Джерела права у формальному значенні (форми права):

Ш нормативно-правовий акт;

Ш нормативний договір;

Ш правовий звичай;

Ш юридичний прецедент.

Джерела права в матеріальному значенні - це матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно зумовлюють виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.

До таких джерел права належать матеріальні умови життя суспільства, форми власності та інтереси людей. Сукупність цих джерел права визначається як матеріальне джерело права. Так, наприклад, у XX столітті виникли матеріальні передумови для реалізації багатьох соціальних прав: права на соціальне страхування, права пенсійного забезпечення, права на труд тощо. Будучи об'єктивно обумовленими, вони були закріплені в конституціях більшості розвинених країн. Крім того, з розвитком ринкової економіки матеріальні умови життя суспільства зумовили появу в Україні тих норм, що регулюють ринкові відносини - відносини конкуренції, приватної власності тощо. Визнання приватної власності священним і недоторканним природним правом людини зумовило появу правових норм, що захищають цю форму власності. Щодо інтересів людей, то дуже часто в парламенті приймаються акти, які захищають інтереси певних категорій людей - військовослужбовців, пенсіонерів, олігархів тощо.

Джерела права в гносеологічному значенні - це джерела пізнання, тобто ті історичні документи, релігійні погляди, що дійшли до цього часу і з яких люди отримують знання про право.

До таких джерел належать літописи, історичні хроніки, тексти законів минулого. Прикладами останніх є Закони Ману в Індії, «Руська Правда» на Русі, Закони Хаммурапі у Вавилоні тощо. Досить цікавим джерелом пізнання про право були літописи - своєрідна «журналістика» середньовічної Київської Русі, яка фіксувала певні історичні події. Саме тому в літописах можна зустріти певні згадки про законодавство минулого. Щодо історичних хронік, то вони були своєрідним західноєвропейським аналогом літописів.

Джерела права в ідеологічному значенні - це правові ідеї і правосвідомість, що формують певне праворозуміння.

До актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

- за суб'єктами ухвалення на акти - народу (прийняті референдумом), органів держави, органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань;

- за юридичною силою - на закони й підзаконні нормативно-правові акти;

- за сферою дії - на загальні, спеціальні, локальні;

- за ступенем абстрактності правових норм - на первинні та конкретизаційні;

- за характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

- за галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.;

- за часом дії - на визначено-строкові та невизначено-строкові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент України - укази. Органи виконавчої влади держави видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів України - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні накази.

Місцеві ради - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів - нормативні накази; адміністрація підприємств, установ і організацій - нормативні накази та інструкції.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи місцевого референдуму, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т. ін.).

Закон - це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом). За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види.

Законом, який має найвищу юридичну силу в країні, основою системи її законодавства є конституція. Конституція - це основний, головний закон країни, що приймається в особливому порядку і регламентує найважливіші суспільні відносини у сфері організації і функціонування суспільства, органів держави, державного устрою та правового статусу людини і громадянина.