Конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, і мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.

Кодекси - це закони, в яких об'єднуються і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства, наприклад Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального законодавства, Сімейний кодекс - шлюбно-сімейного законодавства тощо.

Звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що приймаються парламентом у межах його компетенції.

Слід зазначити, що кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу, меншу від юридичної сили конституції та конституційних законів.

Підзаконні акти - це правові акти, що видаються уповноваженими на те суб'єктами (президентом, кабінетом міністрів тощо) на основі законів і для виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закони, і не можуть суперечити їм. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.

Правові договори - це добровільні й узгоджені рішення двох чи більше сторін, які містять правові норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).

Правовий звичай - це правило поведінки, що складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, визнається і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, в яких зацікавлена більшість населення регіону чи країни. Держава визнає такі правила як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх дію, а також забезпечує їх виконання за допомогою державного примусу. Прикладом правового звичаю є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи, а в сучасних національних правових системах, за винятком ряду країн Африки та Азії, вони мають обмежене застосування.

Судовий чи адміністративний прецедент - це рішення по конкретній юридичній справі, яке виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Правовий прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право на правоутворення, тобто офіційне формулювання правових правил. Судовий прецедент як форма права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).

В сучасній західній юриспруденції, що розвинулася в руслі філософського ідеалізму, як спільної для європейців правової філософії, ми не знайдемо чіткого поділу джерел права на матеріальні і формальні (як це мало місце в історико-матеріалістичному вченні про джерела права). Не на такому поділі зосереджена методологічна увага. Західні правники щонайперше ведуть мову про різність і ієрархію джерел права.

2. Нормативно-правовий акт - основне джерело системи права України

2.1 Характеристика нормативно-правових актів

Основним джерелом права бiльшостi сучасних держав є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовим актам притаманний ряд особливостей.

По-перше, вони мають державний характер. Держава наділяє органи, організації, посадових осіб правом приймати нормативно-правові акти, себто правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих нормативно-правових актів, включаючи і примусовий вплив на осіб, що ухиляються від їхнього виконання.

По-друге, нормативно-правові акти приймаються не всіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на те державою. При цьому кожен суб'єкт правотворчої діяльності має рамки своєї компетенції. Міністр, наприклад, можливо видати нормативний наказ, однак не уповноважений приймати укази чи постанови.

По-третє, ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.

По-четверте, вони мають тимчасові, просторові і суб'єктні межі дії.

По-п'яте, постійно містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить їх нормативними, загальнообов'язковими.

Нормативно-правові акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави має розгалужену структуру органів з визначеними правотворчими повноваженнями та значним об'ємом інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних актів;

б) ієрархієзовані, тому що ця система будується на основі різної юридичної сили актів;

в) конкретизовані за предметом регулювання, суб'єктах виконання і реалізації права, вказівки на які містяться в джерелах.

2.2 Види і форми нормативно-правових актів

За юридичною силоміццю всі нормативні акти поділяються на законодавчі і підзаконні.

Законодавчі акти - це акти органа законодавчої влади - Верховної Ради України, які мають найвищу юридичну силу, приймаються в особливому порядку і спрямовані на регулювання найосновніших суспільних відносин. До законодавчих актів відносяться Конституція України, регламент Верховної Ради України, закони України, кодекси, постанови.

За своїм значенням законодавчі акти поділяються на конституційні (основні) і звичайні (поточні).

Конституційні акти (закони) - це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

Ш ніхто, окрім органів державної влади, не можливо приймати закони, змінювати або відміняти їх

Ш усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися у відповідності з законами

Ш у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону

Ш лише законодавчий орган можливо підтвердити або не підтвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за відкладним вето

Звичайні законодавчі акти приймаються на основі Конституції і конституційних законів України в розвитку їх основних положень.

Кодекси України регулюють комплекс відношень і охоплюють своєю дією певні галузі права України. Зміни і доповнення в Кодекс вносяться лише законодавчими актами.

Постанови - це теж одна з різновидностей законодавчих актів, однак, на відміну від кодексів, регулюють певен вид відносин, котрий охоплюється дією норм тих або інших галузей права.

Особливе місце серед законодавчих нормативних актів займає Регламент Верховної Ради України, котрий є по суті законом конституційного характеру і детально визначає порядок діяльності органу законодавчої влади України.

Підзаконні нормативно-правові акти - це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміні або відміні нормативних письмових документів, що розвивають або деталізують окремі положення законів.

За суб'єктами нормотворчості нормативні акти поділяються:

Ш Верховної Ради України - закони і постанови;

Ш Президента - укази;

Ш органів виконавчої влади:

Ш Кабінету міністрів - декрети і постанови;

Ш керівників міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази;

Ш місцевих рад народних депутатів - рішення і нормативні ухвали;

Ш виконавчих комітетів місцевих рад - рішення;

Ш керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних державних адміністрацій;

Ш адміністрацій державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського або регіонального референдумів, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких можливо бути різною (рішенні, постанова і т. ін.).

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі і по колу осіб.

При характеристиці дії нормативно-правових актів у часі слід розрізняти:

а) введення в дію;

б) припинення дії;

в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядаються такі варіанти введення нормативно-правового акту в дію:

а) опісля 10 днів з моменту його опублікування;

б) термін установлюється у самому нормативному акті або спеціально прийнятому акті;

в) якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:

а) закінчення терміну давності, на котрий видавався акт;

б) прямої відміни конкретного акта;

в) фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотня дія - це така дія на правовідношення, де припускається що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило таке: «Норма права зворотної сили не має». Однак вийнятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві мають місце. Так, якщо нормативний акт прийнятий опісля скоєння правопорушення, пом'якшує або звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо установлює або обтяжує - то така норма (або акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією:

Ш держави в цілому;

Ш відповідного регіону;

Ш адміністративно-територіальної одиниці;

Ш відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі юридичних угод.

Окрім того нормативно-правові акти класифікуються за:

Ш суб'єктами ухвалення:

1) акти органів держави;

2) народу в процесі референдуму;

3) громадських об'єднань;

4) трудових колективів;

5) спільні акти органів держави і недержавних формувань;

Ш за галузями законодавства:

1) цивільні;

2) кримінальні;

3) кримінально-процесуальні та ін.

2.3 Нормативно-правовий акт - основне джерело системи права України

Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а теж розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточисленних нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями.

Нормативні акти, вважає Олійник, містять юридичні підстави (норми права) для вирішення індивідуальних справ. Нормативно-правовий акт виступає не лише джерелом у юридичному розумінні, однак і фактичним джерелом: це отой резервуар, з якого люди черпають знання про юридичні норми.

Таким чином, нормативний акт - це офіційний документ, створений компетентними органами держави і містить загальнообов'язкові юридичні норми (правила поведінки).

Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб'єктів, яку називають правотворчістю. Це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а теж усього народу України, яка спрямована на утворення, зміну або відміну нормативно-правових актів.