У юридичній літературі, підкреслюється взаємозв'язок між диференціацією кримінальної відповідальності, її індивідуалізацією. Так, відзначається, що вони взаємопов'язані й становлять «дві сторони» кримінальної відповідальності. Вони логічно йдуть одна за одною, однак мають різну правову природу. При диференціації законодавець окреслює загальний контур, рамки караності, ураховує таку, що піддається типізації, ступінь суспільної небезпеки діяння. Тут судовий огляд обмежується суворими рамками закону. При індивідуалізації ж відповідальності суддя у визначених йому рамках оби­рає міру покарання, керуючись уже врахованими законодавцем в санкції характером і типовим ступенем небезпеки та самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного.

Викладені міркування потребують, принаймні, уточнення. Одне з них полягає в тому, що індивідуалізацію відповідальності не можна обмежувати лише обранням міри покарання. Це - лише один із можливих способів індивідуалізації, яка здійснюється шляхом використання і ряду інших інститутів Загальної частини КК. Інше ж зауваження - більш суттєве для розгляду зв'язку аналізованих явищ - стосується визнання неточною вказівки на те, що диферен­ціація і індивідуалізація логічно «йдуть одна за одною». Вони пов'язані не прямо, між ними є опосередковуюча ланка, якою виступає кримінально-правова кваліфікація. Взає­мозв'язок між цими явищами можна показати так:

Тобто, послідовно відбуваються у етапи:

спочатку законодавець диференціює відповідальність - встановлює кілька норм, які передбачають відповідальність за однорідне посягання;

на підставі диференційованих норм відбувається кваліфікація скоєного.

Без проведення кримінально-правової кваліфікації диференціація відповідальності не може бути реалізованою, вона існує лише потенційно як правова можливість, не може відбутися індивідуалізація відповідальності, оскільки, яка саме з багатьох норм підлягає застосуванню, встановлюється через проведення кваліфікації;

Зв'язок вказаних правових явищ має свій вираз ще в одному аспекті - межах огляду, які допускає законодавець для осіб, котрі здійснюють правозастосування.

Детальна диференціація відповідальності, як правило, має своїм наслідком обмеження свободи огляду при індивідуалізації відповідальності - відмову від альтернативних покарань чи обмеження їх кількості в диспозиції статті Особливої частини КК, скорочення розриву між мінімумом і максимумом покарання, більш вузькі можливості для застосування звільнення від кримінальної відповідальності.

І, навпаки, відсутність різнобічної диференці­ації відповідальності передбачає наявність «широких» санкцій.

В юридичній літературі часом спрощено трактують такий взаємозв'язок, не враховують в ньому роль кримінально-правової кваліфікації.

Прийнято вважати, що чим більша довіра законодавця до суддівського корпусу, тим більші межі огляду він допускає при індивідуалізації відповідальності - рідко використовує кваліфікуючі та привілеюючі ознаки складу злочину, допускає велику «вилку» між мінімумом і максимумом покарання, вводить абстрактно сформульовані підстави звільнення від кримі­нальної відповідальності.

У той же час, законодавець може переключити на себе вирішення питань врахування ступеня суспільної небезпеки посягання через детальну ди­ференціацію відповідальності і звуження суддівського огляду.

Висновки

кримінальний відповідальність диференціація індивідуалізація

Підводячи підсумок проведеного дослідження на тему: «Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності», зазначимо його головні результати.

Під час дослідження першого розділу було встановлено, що поняття кримінальної відповідальності трактується по різному. Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов'язок, терпить ці несприятливі наслідки. Однак, найбільш поширеним є погляд на кримінальну відповідальність як на урегульований нормами кримінального права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та терпіти передбачені законом обмеження. Також було встановлено, що кримінальна відповідальність наділена рядом ознак. Зокрема, ознаки кримінальної відповідальності: 1) це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин; 2) офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку; 3) кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

Досліджуючи другий розділ було встановлено, що поняття диференціації кримінальної відповідальності означає розділення відповідальності, розчленування, розшарування на різноманітні й різні форми і ступені. У праві, коли говорять про диференціацію відповідальності, мають на увазі встановлення різних форм і видів відповідальності за правопорушення залежно від його родових і видових ознак, її посилення або пом'якшення у самому законі. Окрім цього було встановлено, що диференціації кримінальної відповідальності притаманні такі ознаки:

1) вона здійснюється лише законодавцем і тільки в кримінальному законі;

2) проводиться щодо різних видів одного й того ж злочину - посягань, які характеризуються спільними визначальними ознаками;

3) полягає у встановленні більш суворої або менш суворої відповідальності за окремі види одного і того ж злочину;

4) виражається у наявності кількох статей або частин статті, в яких передбачається відповідальність за один злочин;

5) її змістом є врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину;

6) передумовою диференціації кримінальної відповідальності є криміналізація діяння - встановлення кримінальної відповідальності;

7) є обов'язковою для органів, які здійснюють правозастосування.

Досліджуючи питання взаємозв'язку індивідуалізації з диференціацією кримінальної відповідальності, було встановлено, що вони взаємопов'язані й становлять «дві сторони» кримінальної відповідальності. Вони логічно йдуть одна за одною, однак мають різну правову природу. При диференціації законодавець окреслює загальний контур, рамки караності, ураховує таку, що піддається типізації, ступінь суспільної небезпеки діяння. Тут судовий погляд обмежується суворими рамками закону. При індивідуалізації ж відповідальності суддя у визначених йому рамках обирає міру покарання, керуючись уже врахованими законодавцем в санкції характером і типовим ступенем небезпеки та самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного.

В цілому зазначимо, що дана курсова робота звичайно не претендує на вичерпний аналіз питань пов'язаних з «Диференціацією кримінальної відповідальності та індивідуалізацією», а лише досліджує основні моменти.

Перелік використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 10.02.1995 // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. - Ст. 56.

3. Кримiнальний кодекс України вiд 05.04.2001 // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

4. Александров Ю.В. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2008. - 328с.

5. Беккариа Ч.О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. B.C. Овчинского. - М.: ИНФРА-М. 2009. - 184 с.

6. Берзін П.С. Київська школа кримінального права (1834-1960 рр.): історико-правове дослідження: Монографія / П.С. Берлін. - К.: КНТ, 2008. - 436 с.

7. Войно-Данчишина О.Л. Вища школа України перед вимогами ХХІ століття / О.Л. Войно-Данчишина // Вища освіта України. - 2006. - № 3. - С. 109-112.

8. Гамбула І.А. Особливості реформування системи вищої військової освіти відповідно до вимог болонського процесу / І.А. Гамбула // Вища освіта України. - 2006. - № 3. - С. 60-64.

9. Герцензон А.А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики) / А.А. Герцензон. - М.: Юрид. лит., 1970. - 286 с.

10. Гончар Т.В., Стрельцов Є.Л., Чуваков О.А. Кримінальне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспиту / Т.В. Гончар, Є.Л. Стрельцов, О.А. Чуваков Харків.: «Одісей». - 2010. - 245 с.

11. Євтушевський В.А. Становлення і розвиток інновацій у вищій школі / В.А. Євтушевський, Л.А. Шаповалова // Вища освіта України. - 2006. - № 2. - С. 62-66.

12. Жалинский А.Э. Практикум по уголовному праву / А.Э. Жалинский, А.А. Энгельгардт ; под ред. А.Э. Жалинского. - М.: Городец, 2008. - 496с.

13. Исаев М.М. Социологическая школа в уголовном праве как защитница интересов господствующих классов / М.М. Исаев // Проблемы преступности. - Харьков, 1984. - С. 107-123.

14. Кримінальне право (Особлива частина): інтерактивні методи навчання: навчально-методичний посібник / [В.В. Лень, Г.Є. Болдарь, Є.О. Письменський, Ю.О. Старук, А.О. Данилевський]; відп. ред. докт. юрид. наук, проф. О.О. Дудоров. - Луганськ: РВВ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка, 2009. - 160с.

15. Кримінальне право України / [П.П. Михайленко, В.В. Кузнєцов, В.П. Михайленко, Ю.В. Опалинський]. - К.: СПД Карпук С.В., 2006. - 440с.

16. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. - За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта ; КНТ ; ЦуЛ, 2010. - 208 с.

17. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.]; за ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. - 456 с.

18. Кримінальне право України: навчально-методичний посібник для студентів Інституту прокуратури та слідства / Під ред. В.О. Тулякова. - Одеса. - Фенікс. - 2010. - 450 с.

19. Кудрявцев В.Н. Науку уголовного права пора модернизировать / В.Н. Кудрявцев // Уголовное право. - 2006. - № 5. - С. 130-131.

20. Кузнецов Н. Нужна ли модернизация уголовного права / Н.Кузнецов // Уголовное право. - 2007. - № 2. - С. 15-16.

21. Курс уголовного права. Общая часть: учебник для вузов / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: Зерцало, 1999. - Т. 1: Учение о преступлении. - 592с.

22. Уголовное право Украины. Общая часть: учебник / [М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.]; под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - К.: Юринком Интер, 2003. - 512с.

23. Уголовное право. Общая часть: учебник / [А.И. Бойцов, И.В. Волгарева, Б.В. Волженкин]; под ред. Н.М. Кропачева, Б.В. Волженкина, В.В. Орехова. - СПб.: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. - 1064 с.

24. Фесенко Є.В. Деякі актуальні проблеми кримінально-правової науки (загальна частина) / Є.В. Фесенко // Часопис Академії адвокатури України. - 2010. - № 7. - С. 1-6.