1. Суть і порядок регулювання договірних відносин підприємств у сфері торговельної діяльності
1.1 Поняття "договір”, його структура і зміст
Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ст.41 ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Договори - це дво - або багатосторонні угоди [1].
Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;
2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.
Іноді під поняттям "договір" розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям "договір" у тому чи іншому випадку.
Як юридичний факт договір належить до правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільних правовідносинах [19, с.129].
У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належить чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).
Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.
Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників - підприємств, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна - бартер, постачання енергії тощо). Безумовно, не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підрядного типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).
Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для відступлення виключного права на знаки для товарів і послуг, права на не розкриту інформацію (ноу-хау). Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і між самими громадянами.
Будь-який договір складається з певних елементів, які в своїй сукупності створюють його структуру. Усі елементи договору римляни поділяли на дві групи: істотні (необхідні), без яких немає самого договору; другорядні (випадкові), без яких, договір може існувати, а з'являються вони в договорі лише за бажанням обох контрагентів договору.
Господарський договір складається з чотирьох частин:
1. Преамбула (або вступна частина).
2. Предмет договору. Права та обов'язки сторін.
3. Додаткові умови договору.
4. Інші умови договору. [11, с.54]
Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набирає своєї плоті і крові. Ось чому в договорі немає потреби дублювати положення, які є звичайними і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, про відповідальність за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.
На визначення змісту договорів можуть впливати і адміністративні акти, зокрема державні замовлення. Так, на закупівлю сільськогосподарської продукції для задоволення державних потреб видаються держзамовлення, відповідно до яких укладаються договори контрактації або поставки (держконтракти). Оскільки держзамовлення є обов'язковими для державних підприємств (товаровиробників), то й зміст договорів, що укладаються на їх основі, має відповідати цим замовленням. Обов'язкову силу мають також акти прикріплення покупців до постачальників при укладенні ними договорів на поставку товарів за міждержавними (у межах СНД) економічними зв'язками. У визначенні змісту договорів, які укладаються між організаціями або між організаціями і громадянами, важлива роль належить типовим або зразковим договорам.
1.2 Організаційно-правове регулювання договірних відносин
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені у ЦК України, згідно з якими зміна або розірвання договору допускається:
за згодою сторін, якщо ця можливість обумовлена в договорі, а в актах законодавства закріплено право вимагати цього (крім договорів на користь третьої особи). Зміна або розірвання виникають з моменту висловлювання наміру скористатись своїм правом (ст.651 ЦК України);
за взаємною згодою у зв'язку з істотними змінами обставин (ст.652 ЦК України): на відміну від форс-мажору - виконання можливе, проте не є вигідним для сторін. Наприклад, договір купівлі-продажу після прийняття закону про необхідність отримати ліцензію для реалізації товару, в результаті чого постачальник не має наміру займатись поставкою. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (наприклад, згідно зі ст.849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків);
за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. [1].
Господарські договори можуть бути припинені у разі:
1) належного виконання договору (ст.599 ЦК України, ст. 203 ГК України);
2) передачі кредитору відступного (ст.600 ЦК України): на заміну грошей, іншого майна, інші дії тощо. Умовами є: обов'язкова згода кредитора; розмір, строки та порядок передання відступного обумовлюються окремою угодою;
3) зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст.601 ЦК України, 203 ГК України). Умовами є: зустрічні вимоги, однорідні вимоги, строк виконання настав або обумовлений вимогою. Для зарахування достатньо листа за підписом керівника підприємства-ініціатора. Проте краще оформляти двосторонню угоду для сповіщення про можливість зарахування іншої сторони (наприклад, знаходження активів в податковій заставі). Згідно з ч.5 ст. 203 ГК України не допускає зарахування у випадку спливу строку позовної давності;
4) домовленості сторін заміною первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація) між тими ж сторонами. (ст.604 ЦК України, ст. 204 ГК України). Наприклад, борг з купівлі-продажу перевести у зайомне зобов'язання. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором;
5) прощення боргу (ст.605 ЦК України), якщо не порушує права третіх осіб (наприклад, якщо стосовно кредитора порушено справу про банкрутство, він не може простити борг за іншим зобов'язанням);
6) поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст.606 ЦК України, ч.2 ст. 204 ГК України), наприклад правонаступництво у разі злиття або приєднання);
7) неможливості виконання зобов'язання у зв'язку з обставинами, за які сторони не відповідають (ст.607 ЦК України, ст. 205 ГК України);
8) смерті фізичної особи - боржника, якщо саме він повинен виконати зобов'язання (ст.608 ЦК України), смерті фізичної особи - кредитора, якщо зобов'язання нерозривно пов'язано з його особою;
9) ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, передбачених законом (наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина, переходить до вищої організації або ліквідаційної комісії) (ст.609 ЦК України). [1, 2]
Належне виконання господарських договорів регламентується гл.22 ГК України. Загальні умови виконання господарських зобов'язань закріплені у ст. 193 ГК України, згідно з якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. При цьому кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами.
