Фрахтувальник може переуступати права за договором чартеру та перепродавати частину місткості літака третім особам. Але таке право виникає лише за наявності письмової згоди фрахтівника, причому, якщо у документі, що підтверджує згоду фрахтівника, не зазначено іншого, та за умови, що субфрахтувальник додержуватиметься всіх зобов'язань, покладених на фрахтувальника, а фрахтувальник бере на себе всю відповідальність за дії субфрахтувальника та його агентів.

За договором вантажного чартеру фрахтувальник бере на себе обов'язок завантажити та розвантажити вантаж на свій ризик та за свій рахунок, однак розміщення вантажу у літаку здійснюється на розсуд капітана судна.

Фрахтувальник має право використовувати надану місткість літака протягом чартерного польоту. При цьому фрахтівник вирішує, яка кількість місць може бути надана, і його рішення є остаточним. Місце яке не було використане фрахтувальником, може бути використане фрахтівником для перевезення персоналу авіакомпанії, речей та для іншого безплатного перевезення.

Якщо фрахтувальник відмовляється від чартерного рейсу чи має намір перенести його, він зобов'язаний сплатити фрахтівникові компенсацію. При затримці вильоту з вини фрахтівника останній зобов'язується сплатити фрахтувальникові вартість всіх збитків та витрат, пов'язаних з обслуговуванням і розміщенням пасажирів та вантажу, яких він зазнав.

У договорах повітряного чартеру обов'язково обумовлюється тип літака, а також кількість крісел та максимальне комерційне завантаження літака, місткість якого фрахтівник зобов'язується надати. Така конкретика потрібна , бо відправляючи певний вантаж, для розміщення якого надано все судно або його частина, фрахтувальник, звичайно заінтересований у найкращому розміщенні вантажу (особливо це стосується "живого" вантажу: тварин, квітів), в успішному здійсненні перевезення, у доставці вантажу до аеропорту призначення. Зазначене також стосується перевезень пасажирів, оскільки останнім не байдуже, у яких умовах здійснюватиметься політ. Але досягнення такого результату стає для фрахтувальника реальним лише за умови, що повітряне судно, яке зафрахтоване ним, відповідатиме певним вимогам. Цим визначається інтерес фрахтувальника до повітряного судна, на якому має бути перевезений вантаж, до його технічно-експлуатаційних даних. Звідси випливає вимога фрахтувальника до фрахтівника -- брати на себе обов'язок з надання місткості саме такого типу літака, а не іншого. А фрахтувальник в свою чергу зобов'язується не завантажувати літак вантажем, природа якого є небезпечна або перевезення якого заборонено законом будь - якої з країн, яка буде перетнута або куди прибуде літак.

Іноді у договори повітряного чартеру включається положення про те, що фрахтівник у разі потреби має право на заміну типу чи варіанту повітряного судна за умови, що він виконає перевезення за встановленим договором маршрутом та розкладом. Необхідно також зазначати про те, що перевезення здійснюватиметься таким повітряним судном, характеристики якого не впливатимуть на якість перевезення та з обов'язковим повідомлення фрахтувальника про те, що така заміна відбувалася. Заміна повітряного судна без повідомлення фрахтувальника може мати місце лише у випадку крайньої необхідності.

Обов'язок фрахтувальника надати місткість повітряного судна полягає не лише у тому, щоб судно було певного типу, а й щоб воно могло виконати чартерний політ. З цією метою на фрахтівника покладається обов'язок з підготовки повітряного судна до здійснення польоту.

Крім обов'язку привести повітряне судно у стан, належний для польоту, на фрахтівника покладається обов'язок отримання всіх ліцензій та дозволів, які необхідні для здійснення чартерного рейсу. Він також забезпечує оформлення віз для всіх членів екіпажу, що виконуватимуть чартерне перевезення.

За договором чартеру повноваження володіння повітряним судном не переходить до фрахтувальника, таким чином, літак перебуває у володінні фрахтівника. Капітан судна та всі інші члени екіпажу протягом усього перевезення підпорядковані фрахтівникові. Надаючи всю місткість літака чи його частину для перевезення вантажу або пасажирів, фрахтівник не втрачає право володіння цими приміщеннями.

Для здійснення функцій з перевезення фрахтівник зобов'язується забезпечити координацію та контроль за виконанням рейсу. Виконання цього обов'язку обумовлює право фрахтівника змінювати чи відміняти виліт літака через технічні причини чи метеорологічні умови, зменшувати допустиме комерційне завантаження, здійснювати протягом польоту зупинки, необхідний ремонт, а також змінювати маршрут чи взагалі припинити політ з міркувань безпеки.

Крім того, фрахтівник повинен забезпечити борт харчуванням для пасажирів чартерного рейсу. Він зобов'язаний забезпечувати замовника необхідною інформацією, що стосується виконання рейсу.

Деякі чартерні проформи закріплюють за фрахтівником право обирати маршрут чартерного польоту за умови, що найкоротший, на думку перевізника, маршрут до пункту призначення буде безпечним та можливим для виконання. Крім того, обрання фрахтівником найкоротшого маршруту при перевезенні дає можливість певною мірою заощадити час як фрахтувальникові, так і фрахтівникові.

повітряний морський чартер договір

3.2. Договір чартеру суден

Кодекс транспортного мореплавства України (надалі - КТМ України) не містить чіткого визначення договору чартеру, натомість ст. 133 визначає договір морського перевезення вантажу як договір, за яким перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник, або фрахтувальник, зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Аналіз ст. 134 КТМ свідчить про те, що договір фрахтування є особливим різновидом договору морського перевезення вантажу, що містить умову про надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень.

Договір чартеру може бути укладений як на один рейс, так і на кілька рейсів або кілька послідовних рейсів туди і назад. Для відмежування договору чартеру від інших договорів, його іменують "рейсовий чартер". КТМ поруч із рейсовим чартером також виділяє ще два види морського фрахтування, тайм-чартер та бербоут-чартер [16, с. 1]. Так як кожен з видів має свої особливості розглянем спочатку рейсовий чартер.

Відповідно до ст. 136 КТМ України договір морського чартеру має бути укладений у письмовій формі та містити наступні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, портів відправлення і призначення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження. Рейсовий чартер підписується фрахтівником і фрахтувальником або повноважними представниками.

Враховуючи те, що специфіка судна і його експлуатації у морі не дозволяє обмежитися коротким викладом основних умов договору, сторони вимушені детально регламентувати багато нюансів. Підсумком тривалих розробок у цій сфері стало створення так званих стандартних форм чартерів (проформ), розроблених та рекомендованих такими організаціями як Балтійська і Міжнародна Морська Конференція (надалі - БіМКО), Британська палата судноплавства та ін.

Нині відомо понад 400 чартерних проформ. Існують проформи для чартерів, що призначені для перевезення вугілля, зерна, рису, арахісу, солі, фруктів та добрив. Перевезення вантажів, для яких немає спеціальних проформ, як правило, здійснюються на базі чартеру "Дженкон", рекомендованого БіМКО.

Перевага чартерних проформ полягає у тому, що вони враховують інтереси судновласників і фрахтувальників. Більшість з них являє собою свого роду компроміси, вироблені в результаті тривалих переговорів.

Найчастіше проформи чартерів складаються з двох частин. Частина перша іменується "боксова", оскільки являє собою таблицю і всі відомості у ній містяться у так званих боксах. В боксах міститься інформація щодо найменування сторін договору чартеру, їх місцезнаходження, назви судна, його брутто/нетто місткості, місцезнаходження судна на час укладення договору, вказують порт чи місце завантаження та відвантаження, вид вантажу, його кількість, ставку фрахту, спосіб його оплати, зазначається, чи будуть використані суднові вантажні засоби, вказують сталійний час, ставку демереджу і спосіб його оплати та інші дані.

Друга частина чартерної проформи містить інформацію, що більш повно розкриває зміст відомостей боксової частини. За наявності суперечностей між частинами проформи, положення першої (боксової) частини проформи є превалюючими.

Для зручності використання у всіх рекомендованих проформах є нумерація рядків, що залишається незмінною незалежно від місця видання проформи та мови, якою її опубліковано, що значно полегшує процес укладення договору.

Сторони при укладенні договору узгоджують стандартну проформу чартеру та зміни, що вносяться до неї. Надрукований текст у проформі має переважне значення порівняно з топографічним текстом. Часто всі зміни і доповнення подаються у так званому адендумі (англ. adendum -- додаток), що додається до чартерної проформи.

Основним обов'язком фрахтувальника є сплата проїзної плати (фрахту). В цілому розмір фрахту, а також порядок його оплати визначаються за згодою сторін.

Укладення даного договору супроводжується оформленням двох транспортних документів - чартеру і консаменту (це документ, що видається перевізником або його агентом відправнику вантажу як посвідчення прийняття вантажу для перевезення морським шляхом.). У юридичній літературі можна зустріти відмежування між договором чартеру та договором морського перевезення вантажу (договором перевезення вантажу за коносаментом), яке провів А. Калпін.

Враховуючи те, що порівняння цих договорів дає можливість повніше з'ясувати особливості договору морського чартеру, зупинимось на основних відмінностях між вказаними договорами.

По-перше, відмінність між вказаними договорами полягає у порядку визначення портів відправлення та призначення, подачі судна та його заходження у порт завантаження.

Так, при укладенні договору чартеру фрахтувальник та фрахтівник обирають порти завантаження і відвантаження, керуючись лише власним розсудом. Якщо для розміщення вантажу судно надається повністю, фрахтувальник може залишити за собою право обирати порти. У всіх випадках, коли порт завантаження чи відвантаження остаточно не визначений, у договорі чартеру вказується, у який строк фрахтувальник зобов'язаний повідомити фрахтівнику про вибір порту завантаження чи відвантаження.

У договорі перевезення вантажу за коносаментом порти відправлення і призначення визначені лінійним підприємством заздалегідь. Відправник обирає їх лише із числа тих, що оголошені лінійним перевізником як порти заходу.

По-друге, відмінність між вказаними договорами полягає у визначенні місця завантаження і відвантаження.

У договорі морського чартеру місце завантаження і відвантаження визначається відповідно до вказівок фрахтувальника. Якщо фрахтівнику протистоять кілька фрахтувальників і вони не узгодили між собою місце завантаження (відвантаження), фрахтівник подає судно у звичайне для даного порту місце завантаження чи відвантаження.

За договором перевезення вантажу за коносаментом лінійні судна, як правило, подаються до певних причалів порту.

По-третє, у договорах чартеру та перевезення вантажу за коносаментом по-різному визначаються строки подачі судна.