Вступ Актуальність теми дослідження. Право на справедливий суд є загальновизнаним стандартом у сфері захисту прав людини, який передбачає розгляд спорів спеціально створеним державою компетентним органом, який діє за наперед визначеною процесуальною формою. Як гарантований державою доступ до правосуддя можна оцінити норму ч. 1 ст. 55 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації. Відповідно до Указу Президента України "Питання мережі господарських судів України" від 12 серпня 2010 р. № 811/2010 систему господарських судів України утворюють місцеві господарські суди (якими є господарські суди областей, АР Крим, міста Києва та міста Севастополя), апеляційні господарські суди (Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Рівненський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди), Вищий господарський суд України. Одним із правових механізмів, який забезпечує можливості реалізації кожним громадянином належних йому прав і свобод, є структурована система судів і видів судового провадження, що встановлюється державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина. Структурованість судової системи, на думку КСУ, є одним із законодавчо закріплених механізмів, які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином належних йому прав і свобод (п. 3.2 мотивувальної частини Рішення КСУ у справі про особливості застосування Закону України "Про вибори Президента України" від 24 грудня 2004 р. № 22-рп/2004). Принцип спеціалізації судів застосовується з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах. Господарське процесуальне право вирізняється насамперед своїм предметом і методом. Щодо визначення предмета господарського процесу, у дуже спрощеному вигляді його можна визначити як сукупність суспільних відносин, що виникають у зв'язку із розглядом господарських спорів і регулюються нормами господарського процесуального права. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи. Об'єктом дослідження курсової роботи є господарсько-процесуальні правові відносини. Предмет дослідження - господарсько-процесуальне право як самостійна галузь права. Метою дослідження курсової роботи є дослідження господарсько-процесуального права як самостійної галузі права. Метою роботи зумовлено виконання таких завдань: охарактеризувати поняття арбітражного керуючого; здійснити характеристика основних елементів господарського процесуального права як самостійної галузі права. Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання. Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів. Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Розділ 1. Поняття господарського процесу Поняття господарського процесу виникає кожного разу, коли необхідно позначити на процедуру відправлення правосуддя у господарських справах. Причому необхідно враховувати, що поняття процесу у його загальноприйнятому значенні суттєво ширше за його поняття в юридичній науці. Будь-яка послідовна діяльність, по суті, може бути названа процесом (від лат. processus - рух). У цьому контексті процесом може бути послідовна зміна предметів і явищ, сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. Але в юридичному значенні процесуальні відносини, що становлять суть господарського процесу, означають дещо вужче. По-перше, господарський процес як юридична категорія традиційно існує як протиставлення матеріальним господарським правовідносинам. По-друге, господарський процес отримав специфічне розуміння при правозастосуванні та відправленні господарського судочинства. Це й зумовлює подальші висновки щодо суті та змісту господарського процесу Господарське процесуальне право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, Т.В. Степанова та ін.; за ред. О.П. Подцерковного, М.Ю. Картузова. - Х.: Одіссей, 2012. - С. 21.. Ю.С. Червоний під юридичним процесом (у контексті цивільного процесу) визначав сукупність процесуальних дій суду, інших осіб, що беруть участь у справі, та інших учасників процесу, що здійснюються в установленому законом порядку, та виниклих у зв'язку з цим дій процесуальних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням правосуддя в цивільних справах Гражданский процесс Украины: Учебник / Под ред. Ю.С. Червоного. - К.: 2006. - С. 6-7.. Натомість у цьому визначенні залишилося поза встановленням, власне, що таке процесуальна дія, процесуальне правовідношення, процес. Багато авторів ототожнюють поняття процесу та судочинства Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. - М.: Юрид. лит., 1996. - С. 3-7.. Але в цьому випадку процесуальне відношення звужується, по суті, до діяльності суду. Разом із тим, юридичний процес може існувати на попередній досудовій стадії, бути спрямованим на подальший судовий розгляд справ, але ототожнюватися з ним. У будь-якому разі, коли законодавець обумовлює поняття юридичного процесу - конституційного, господарського, цивільного, адміністративного, цивільного, врешті-решт, кримінального, йдеться передусім про діяльність певних юрисдикційних органів, пов'язаних із охороною та захистом прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Не виникає дискусій із приводу того, що судова діяльність щодо розгляду юридичних справ є процесом у юридичному значенні. Певні запитання можуть бути висловлені з приводу того, чи є діяльність інших правоохоронних органів процесом, а не, наприклад, процедурою? Останнє має значення, зокрема, у зв'язку з розробкою Адміністративного процесуального кодексу (АПК) України, що має суттєві відмінності від правового закріплення процесуальної форми діяльності суду й учасників розгляду відповідних судових справ. Адже процедура є необхідною умовою загалом правопорядку, процедура є послідовність дій будь-якого характеру, прямо пов'язаного чи не пов'язаного із захистом прав (законних інтересів) осіб чи судовим розглядом справ. Не випадково в адміністративно-правовій літературі виділяють провадження управлінського характеру, що протистоять адміністративно-юрисдикційним провадженням Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учеб. пособие. - Х.: Одиссей, 2004. - С. 114-117.. У кримінальному процесі досудове слідство та дізнання традиційно вважаються процесуальними правовідношеннями відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України. У Господарському процесуальному кодексі України врегульовано низку дій учасників господарських відносин при розв'язанні правових конфліктів, що також виходять за межі порядку розгляду господарських справ безпосередньо в суді. У зв'язку із цим можна дійти висновку, що господарському процесу завжди характерна або безпосередня діяльність суду щодо відправлення правосуддя, або діяльність інших осіб, що здійснюється під контролем та з дозволу суду при відправленні правосуддя, або передує судовому розгляду як необхідна його складова та ініціююча стадія. Саме в цьому контексті досудове врегулювання господарських спорів у випадках, установлених у договорі сторін, досудове врегулювання розбіжностей при укладанні господарських договорів, укладання яких є обов'язковим для сторін, зрештою, виконання рішення господарського суду, - всі ці відносини є процесуальними й охоплюються поняттям господарського процесу. Відірвати ці відносини від процесуальних неможливо, адже вони безпосереднім чином впливають на виникнення процесуальних прав та обов'язків сторін, відображаються на кінцевому результаті господарського судочинства. Зокрема, вжиття заходів до врегулювання спору за наявності відповідної договірної умови є підставою для розгляду спору в судовому порядку, впливає на поведінку суду при прийнятті позовної заяви та розгляді справи, вирішенні питання про судові витрати (сторона, яка не відповіла на претензію другої сторони, вважається такою, неправильні дії якої сприяли виникненню судового спору, у зв'язку із чим на неї може бути покладено державне мито незалежно від результатів вирішення спору відповідно до ч. 2 ст. 49 ПІК України). Наведені висновки є цілком правомірними й для оцінки діяльності комерційних арбітражів (третейських судів, що розглядають господарські справи). Не випадково у літературі порядок вирішення цими органами господарських спорів теж віднесено до господарського (арбітражного) процесу Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР. - М., 1985. - С 59.. Деякі автори під арбітражним (господарським) процесом розуміють урегульовану нормами права форму діяльності арбітражних (господарських) судів, спрямовану на захист оспорюваного чи порушеного права організацій і громадян-підприємців Анохин В.С. Арбитражное процессуальное право России. - М, 1999. [електронний ресурс] // режим доступу: http://inl.com.ua/book/1539.. Цим висновкам відповідає думка про те, що обов'язковим учасником господарського (арбітражного) процесу є господарський (арбітражний) суд Арбитражный процесс: Учебник. Изд. 3-е. // Под ред. М.К. Треушникова. - М.: Издат. Дом "Городец", 2007 - С. 76-79.. Із цими підходами погодитися повністю не можна. Вони значно звужують розуміння господарського процесу та господарського процесуального правовідношення, адже не помічають можливості реалізації процесуальної поведінки поза безпосередньої участі господарського (арбітражного) суду. По-перше, звужений підхід до господарського процесу суперечить висновкам самих авторів, що його позиціонують. Адже в усіх відповідних підручниках до системи господарського (арбітражного) процесуального права включено відносини, що реалізуються поза безпосередньою участю господарських судів: досудове врегулювання господарських спорів, порядок примусового виконання рішень господарських (арбітражних) судів, розгляд господарських спорів комерційними арбітражами (третейськими судами) тощо. По-друге, від господарського процесу не можна відірвати діяльність учасників господарських відносин, що має процесуальну форму, упорядковується в процесуальному законі та є обов'язковим елементом вирішення спорів, провідною ланкою для якого виступає відправлення правосуддя господарськими судами. Дійсно, як зазначає Д.М. Чечот, не можна об'єднувати всі форми захисту об'єктивних цивільних (у нашому випадку - господарських прав) у розумінні юридичного процесу Гражданский процесс: Учебник // Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. - М.: Проспект, 1997. - С 13.. Адже тоді необхідно було б, зокрема, до господарського процесу відносити й нотаріальний захист господарських прав, і захист прав суб'єктів господарювання іншими правоохоронними органами (прокуратурою, міліцією тощо), а також адміністративний захист господарських прав. Це фактично робило б предмет господарського процесу безмежним та не дозволяло б визначити його принципи, здійснити його кодифікацію тощо. Разом із тим, немає жодних обґрунтованих застережень від того, аби відносити загалом до юридичного процесу і господарського, зокрема, діяльність учасників охоронюваних господарських відносин, що мають безпосередній вихід на відправлення правосуддя в господарських справах, виконують роль обов'язкової, підготовчої, заключної стадії господарського судочинства, або впливає на його здійснення. Наприклад, розгляд господарських спорів у спеціалізованих третейських судах (арбітражах) процесуально виключає судовий розгляд спору, угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду є підставою припинення провадження у господарській справі (ст. 80 ГПК).