Крім того, передбачається залучення господарського суду в процесуальні відносини щодо видачі наказу на виконання рішень арбітражів (третейських судів). Таким чином, тісний, нерозривний зв'язок окремих відносин із процесом відправлення правосуддя в господарських справах робить їх невід'ємною частиною господарського процесу та господарських процесуальних відносин. Ю.С. Червоний справедливо зауважував про дискусійність віднесення до цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного процесів діяльності державної виконавчої служби із приводу примусового виконання рішень відповідних загальних, господарських чи адміністративних судів. Адже ці процедури є загальними для всіх процесів Гражданский процесс Украины: Учебник // Под ред. Ю.С. Червоного. - С. 10.. Натомість, якщо виконавче провадження відокремити від відповідного процесу, то обов'язковість рішень судів перестане бути основною засадою судочинства (п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України), чим порушуватиметься принцип розподіл влад. Має бути враховано, що основні етапи виконавчого провадження здійснюються за безпосередньою участю судів (наприклад, щодо зміни способу виконання, розстрочки чи відстрочки виконання, затвердження мирової угоди, виконання рішень комерційного арбітражу). У багатьох країнах виконавче провадження взагалі діє у складі судової системи. Тому положення виконавчого провадження, що є спільними для реалізації будь-яких виконавчих документів слід визнати загальноправовими, а процедури цього провадження, що нерозривно пов'язані із функціями господарських судів та здійснюються під їх контролем - слід визнавати складовою господарського процесу. Окреме зауваження необхідно зробити стосовно біржових арбітражів, ярмаркових судів та інших подібних органів. Для їх діяльності справедливими залишаються висновки, зроблені І.Г. Побирченком, який зазначив, що підпорядкування таких судів адміністрації виключає в їх діяльності застосування принципів судочинства Побирченко И.Г. Хозяйственные споры и формы их разрешения. Ав-тореф. .. дис. д-ра юрид. наук. 12.719. - Х., 1971. // Цит. По кн.: Побирченко И.Г. Воспоминания. Документы. Размышления; - Т.К.: Ін Юре, 2003. - С. 175.. Таким чином, якщо відповідні суди не набули статусу третейських судів, вирішення спорів цими органам не можна вважати господарським процесом. У зв'язку із цим під господарським процесом варто розуміти сукупність установлених у законі послідовних дій суду або комерційного арбітражу, а також осіб, зацікавлених у вирішенні юридичної справи, та інших осіб, що беруть участь у розгляді та веденні справи, виконанні обов'язкових досудових процедур, виконанні рішень судів, спрямованих на захист прав та законних інтересів учасників господарських відносин, відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Розділ 2. Характеристика основних елементів господарського процесуального права як самостійної галузі права 2.1 Предмет, метод і функції господарського процесуального права Проблема поняття і змісту господарського процесуального права протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій. Матеріали цих дискусій та обговорень дозволяють дійти попереднього висновку, який надає можливість для змістовного обговорення зазначеної проблеми. Навряд чи без усвідомлення змісту, опису правових конструкцій можна вирішити питання щодо галузевої належності господарського процесуального права. Більш того, питання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права видається важливим, але все ж вторинним з погляду соціально-економічного призначення права, його ефективності, оскільки це питання є за своєю правовою природою техніко-юридичним і його вирішення необхідне передусім правознавцям. Тому видається доцільним розглянути основні проблеми та підходи до визначення поняття та місця господарського процесуального права в системі права. Але слід зауважити, що проблема галузевої структури права ніколи не може бути вирішена остаточно Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2009.. До прийняття Господарського процесуального кодексу України діяв Арбітражний процесуальний кодекс України, і, відповідно, йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне право. Але з часу прийняття в червні 2001 року Господарського процесуального кодексу України Господарський процесуальний кодекс України (редакція станом на 18.01.2013) // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 36. - Ст. 188. мова йде про господарський процес, господарське судочинство або господарське процесуальне право. Термін "арбітраж" у перекладі з французької означає "третейський суд ". У широкому розумінні цей термін застосовується також і в назвах органів, що не входять до системи господарських (арбітражних) судів, але реалізують судову владу в державі, наприклад, Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. Останні вирішують господарські спори згідно зі своїми правилами та регламентами. Таким чином, їх діяльність не охоплюється поняттям господарський (арбітражний) процес. Однак у юридичній літературі зустрічаються випадки, коли діяльність цих органів розглядається як арбітражний (господарський) процес. Господарське процесуальне право як галузь права можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права. Тривалий час ця дисципліна визначалася як "арбітражний процес" або "арбітражне процесуальне право". Тому видається доцільним проаналізувати існуючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше - арбітражного процесуального права). У юридичній літературі тривалий час дискусійними були питання щодо змісту поняття "арбітражний процес", а також щодо правової природи державного арбітражу. Усе це не могло не позначитися на визначенні представниками юридичної науки галузевої належності правових норм, які регулювали організацію та діяльність арбітражу. За радянської доби не існувало єдиного погляду стосовно галузевої належності норм, але твердження щодо існування арбітражного процесуального права, яке охоплює норми процедурного характеру у сфері управлінської діяльності, з'явилося в наукових працях у 70-ті роки. Але, незважаючи на це, у юридичній літературі відсутнє загальноприйняте й чітке визначення поняття "господарський (арбітражний) процес ". Одні автори (В.М. Гапєєв, А.О. Добровольський, І.М. Зайцев, П.В. Логінов) визначали арбітражний процес як діяльність арбітражного суду щодо розгляду й вирішення господарських спорів, яка нерозривно пов'язана з арбітражними правовідносинами. Інші автори (наприклад, Т.Є. Абова) визначали арбітражний процес як порядок вирішення арбітражем, третейським судом спорів, що виникають між організаціями при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів чи з інших підстав, а також порядок безпосереднього врегулювання цих розбіжностей учасниками господарських відносин Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР: понятие, основные принципы. - М.: Юридическая литература, 1985. - С. 59.. Але з таким підходом не погоджувався М.К. Треушников, який вважав, що діяльність таких органів, як міжнародні комерційні арбітражні суди та морські арбітражні комісії при торгово-промислових палатах, біржові арбітражі, що за своєю природою є третейськими судами, не входять до поняття арбітражного процесу Арбитражный процесс: Учебник для вузов / Под ред. проф. М. Треушникова. - М., 1993. - С. 11.. М.С. Шакарян, виходячи з управлінської природи державного арбітражу, вважає, що правові норми, які регулюють порядок організації та діяльності одного з органів управління - арбітражу, не можуть бути визнані не чим іншим, як частиною адміністративного права Арбитраж в СССР / Под ред. М.С. Шакарян. - М.: Юридическая литература, 1981. - С. 23-24.. А.Т. Боннер, ураховуючи чинне на той час законодавство, також вважав, що арбітражні процесуальні норми є складовою галузі радянського адміністративного права. Деякі вчені розглядали порядок вирішення спорів в арбітражі як одну з форм господарського управління або господарського керівництва і тому норми, які регулювали процес, представники цієї точки зору відносили до сфери господарського права. І.М. Зайцев, Н.Б. Зейдер, Р.Ф. Каллістратова, В.М. Щеглов намагались ототожнювати арбітражний процес з цивільним процесом, вважаючи, що цивільне процесуальне право містить у собі й норми, які регулюють діяльність арбітражу. Ще одна група вчених-процесуалістів (Д.М. Чечот, В.Д. Сорокін) висловлювала думку про те, що арбітражний процес є частиною адміністративного процесу. А.О. Добровольський, піддаючи критиці погляди вищезазначених авторів, послідовно відстоював думку про те, що сукупність процесуальних норм, які регулюють діяльність арбітражу щодо вирішення господарських спорів, слід називати арбітражним процесуальним правом, яке є самостійною галуззю права. Свою позицію автор пояснював тим, що норми арбітражного процесуального права досить повно формулювали принципи арбітражного провадження, його цілі та завдання, права й обов'язки арбітрів і осіб, які брали участь у справі, підвідомчість господарських спорів тощо. У подальшому існування арбітражного процесуального права як самостійної галузі права підтверджувалося всім ходом перетворення арбітражу в арбітражні суди, а надалі - у господарські суди й розвитком законодавства про господарське судочинство. І сьогодні існування господарського (раніше - арбітражного) процесуального права як самостійної галузі права об'єктивно підтверджується такими чинниками: чітко визначеною законодавством правовою природою господарського суду як органу правосуддя; правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають свій суб'єкт, об'єкт регулювання та зміст; ці норми закріплюють постадійний розвиток процесу, вони об'єднані в окремі інститути і складають певну систему; наявністю самостійних джерел права, що містять організаційно-правові (Закон України "Про судоустрій та статус суддів") та процесуально-правові (Господарський процесуальний кодекс України) норми. Розкриваючи поняття "господарський процес", слід зазначити, що термін "процес" у перекладі з латинської означає хід, рух уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зауважити, по-перше, що це встановлений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господарського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називається господарською процесуальною формою. Її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб'єктів господарської діяльності та гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб'єктів господарювання в арбітражних судах України. - К.: Оріяни, 2001. - С. 24-25.. Існує думка, що предметом господарського процесуального права як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів.